Визначення мети як елемент вивчення іноземної мови

Дванадцятий текст серії

Кожний/-на учитель/-ка прагне зробити свій урок продуктивним та результативним. У цьому може допомогти правильне формулювання мети. Мета визначає те, чим учні/-иці мають оволодіти на кінець уроку, серії уроків чи всього курсу. Мета може зосереджуватися, наприклад, на граматичній структурі або функції, на лексиці з певної теми чи на розвитку певної мовної навички.

Проте мета не завжди зосереджується на певній лексиці, особливо в молодшій школі. Наприклад, на уроці можна просто прослухати розповідь й цим зацікавити дітей. Щоб визначити та обрати найбільш відповідну мету, ми повинні відповісти собі на такі ключові запитання:

• що учні/-иці вже знають? (або: що вони вже вміють робити?)
• що їм треба знати? (або: що їм потрібно вміти робити?)

Аби обрати оптимальну мету для певної групи учнів/-иць, нам слід продумати, що допоможе їм зробити наступний крок у навчанні. Це може бути новий мовний матеріал, подальша практика того, що вони вже знають, розвиток чи практика навичок чи опрацювання матеріалу, з яким вони вже стикалися в минулому, але ще не вживають впевнено та правильно.

Ми маємо розрізняти основну мету, допоміжні та особисті цілі.

Основна мета (the main aim) описує те найважливіше досягнення, до якого ми ведемо учнівство на уроці або на серії уроків. Наприклад, ми хочемо побачити, що учні/-иці розуміють та свідомо вживають новий мовний матеріал; посилити та поглибити вживання вже відомого їм матеріалу за допомогою подальшої практики. Якщо основна мета – навчити нового матеріалу, до плану уроку треба включити приклади його вживання.

Урок має містити також допоміжні цілі (subsidiary aims). Вони показують, який мовний матеріал учнівство повинно вміти добре вживати та які навички мати, аби досягти основної мети уроку. Наприклад, якщо основна мета – практикувати прохання, то допоміжні цілі можуть зосереджуватися на мовному матеріалі та навичках, які знадобляться, щоб висловити таке прохання. Допоміжні цілі часто містять вже відомий учнівству матеріал.

Визначення основної мети та допоміжних цілей необхідне, аби пересвідчитися, що план уроку побудований саме на тому матеріалі, який необхідно знати учням/-ицям чи на тому, що вони мають вміти. Це дає можливість бачити, як має розвиватися урок від одного етапу до іншого, покращуючи знання та навички учнівства у найоптимальніший спосіб.

Окрім основної мети та допоміжних цілей, план уроку також включає ряд поетапних цілей (stage aims), що описують мету кожного етапу уроку. Визначаючи окрему мету для кожного етапу уроку, ми можемо переконатися в існуванні чіткої мети для кожного запланованого виду роботи, який має зробити свій внесок у досягнення мети всього уроку.

В уроці має бути основна мета, допоміжні, поетапні та особисті цілі. Фото: автор – 4masik, Depositphotos

Окремі поетапні цілі також допомагають переконатися, що види завдань на уроці відповідають основній меті і що вони розташовані у найоптимальнішій послідовності. Перегляд послідовності поетапних цілей – гарний спосіб побачити логічний розвиток уроку.

Визначення та вибір основної мети і допоміжних цілей – це перші кроки у плануванні уроку. Визначившись з ними, ми можемо розробляти відповідні поетапні цілі та завдання, розташовувати їх у найоптимальнішому порядку та обирати навчальні матеріали. Після уроку ми можемо переглянути цю частину плану, щоб перевірити, чи досягли ми поставлених цілей. Така рефлексія також сприяє правильному вибору цілей для наступних уроків.

Окрім навчальних цілей, ми можемо також обдумати наші особисті цілі (personal aims) як вчителів/-ок. Вони показують, що б ми хотіли покращити в нашому викладанні. Вони можуть стосуватися оптимізації роботи з навчальними матеріалами або певних навчальних технологій чи вибудови наших стосунків з учнями. Наприклад:

• більше користуватися фонетичними таблицями;
• організовувати парну роботу учнів/-иць з різними партнерами;
• заохочувати мовчазних учнів/-иць до відповідей на запитання.

Ось кілька практичних порад:

• програма та підручник дають загальний напрям для планування та навчання. Щоб визначити основну мету певного уроку, ми враховуємо потреби учнів/-иць та рівень їхніх знань.
• основна мета не має бути занадто загальною. Такі формулювання як: “навчити вживати минулий час” або “розвивати навички читання” недостатньо говорять про мету уроку. Більш точно звучатиме: “опрацювати минулий час для опису особистого досвіду” або “практикувати передбачення змісту та сканування тексту”.
• інший спосіб розгляду основної мети – сприймати урок з погляду учнів. Замість використання інфінітивів (“ознайомити…”, “опрацювати…”), можна формулювати цілі для учнів або наслідки навчання (learning outcomes). Наприклад, “На кінець уроку учні/-иці зможуть використовувати ввічливі прохання, щоб запитати про інформацію”.
• визначивши основну мету уроку, ми легше оберемо решту: матеріали та завдання, процедури уроку, розподіл часу на кожний етап та їхні цілі.
• учні/-иці різного віку хочуть знати, навіщо вони роблять те чи інше завдання. Тож слушно буде оголосити основну мету або написати її на дошці на початку уроку та/або повторити її в кінці.
• проте, іноді не варто оголошувати мету уроку зразу. Наприклад, якщо ви хочете, щоб учнівство відкрило для себе щось протягом уроку, не знаючи мети заздалегідь. На такому уроці важливо оголосити або натякнути на мету в кінці уроку, щоб учні/-иці сформулювали її самі та усвідомлювали, що вони робили на уроці й чому.
• для молодших школярів/-ок мету уроку треба формулювати простою мовою, наголошуючи на тому, що вони будуть робити на уроці. Наприклад: “Сьогодні ми прочитаємо оповідання та дізнаємося, як описувати людей англійською”.

Література:

1. “The TKT Course M1,2 and 3” Cambridge ESOL;
2. “The CELTA Course Trainer’s Manual” Cambridge ESOL.