Як вчительки початкової школи вчаться і вчать по-новому

Навчання на практиці – один з принципів змін у середній освіті. Та він ефективний не лише для дітей, а й для дорослих. Журналістка “Нової української школи” розпитала кількох вчительок молодших класів, які проходять онлайн-курс на EdEra, про нововведення у їхніх класах, що вдається і не вдається, і як це все сприймають учні.

Ірина Вінніцка, НВК “ЗОШ І-ІІ ступенів – ДНЗ” села Калагарівка (Тернопільська область)

Хоч я і працюю в третьому класі і наступного року отримаю підручники за старою програмою, але збираюся працювати за програмою НУШ. Тому вже зараз пробую різні види роботи.

Особливо подобаються ранкові зустрічі. Ми проводимо їх не щодня, але я помітила, що вони налаштовують дітей на позитив.

Крім того, використовую рутини – вони формують у дітей алгоритм, що за чим робити.

Рутини – це необхідні й передбачувані щоденні задачі, які супроводжують навчально-виховний процес. Рутини доповнюють правила і вивільняють час для навчання. Кожен клас може мати багато різних рутин, їх вибір залежить від вчителя. Усі рутини можна поділити на: рутини переміщення, рутини уроку і загальні рутини (з онлайн-курсу на EdEra).

Раніше, коли ми писали контрольну роботу, то багато часу витрачали на запитання, які відволікають: “де починати”, “як записувати”, “що робити, коли я здав”. А тепер я побудувала рутину “Що робити, коли ми пишемо підсумкову роботу”, і ми знаємо, що коли отримали листочки, то перечитуємо всі завдання, підписуємо в кутику. Тож питань не виникає.

Наступного року планую зробити більше рутин. Все це буде на атласних стрічках, мобільне, щоб можна було кріпити прищепками, поновлювати й міняти.

Ще мені подобається коло вибору – як діяти в конфліктній ситуації, як уникнути конфлікту. У класах, де є агресивні діти, недружні, де багато суперечок чи бійок – це просто супер!

Нещодавно я навіть не зрозуміла, чому виникла суперечка, але почула, що діти сваряться. І запропонувала їм варіанти: вибачитися, поговорити, вислухати іншого, проігнорувати, попросити зупинитися, поступитися чи почекати. Вони сіли, передивилися, заспокоїлися і кожен знайшов свій вихід з конфлікту. І більше до нього не повертався.

Можна також змоделювати ситуацію на ранковій зустрічі: між двома дітьми сталася ситуація – що б ми їм порадили? Мої учні обирали кожен своє рішення, і не можна сказати, що в когось було правильніше.

Маємо також коло вибору “Моя увага”: коли в нас розсіюється увага – є серед інших варіанти попросити пояснити ще раз чи продовжити після динамічної паузи.

З усіма нововведеннями ми працюємо вже місяць, і наступного року буду працювати тільки так. Вже шукаю матеріали, щоб облаштувати клас. Керівництво я вже попередила. Згоду отримала.

Марія Пилипчук, НВК села Синьків (Львівська область)

У школі я третій рік, працюю в другому класі. Курс на EdEra проходжу, щоб самовдосконалюватися. Хоч я й сама недавно закінчила школу, але бачу, що діти зовсім інші. Тому їм треба щось нове. Тож я вже втілюю в життя ідеї, які мені подобаються.

Наприклад, кубик Блума. Дітям подобається, коли я ставлю запитання, чому в тексті саме так названий герой, чи можна було назвати його по-іншому.

Фото надане Марією Пилипчук

Ще я зробила кубик з крапками від однієї до шести на кожній стороні. Діти його кидають, а на аркуші є запитання, які відповідають кількості крапок. Якщо випала одиниця – треба назвати три головні епізоди з тексту, якщо чотири – розповісти, які хотів би поставити запитання до головних героїв. Цей кубик дітям подобається більше. Вони бавляться ним навіть на перерві й самі щось вигадують.

Фото надане Марією Пилипчук

Ранкове визначення настрою я впровадила ще перед новим роком. Думала, діти скоро забудуть це робити щоденно. Але ні. Я тільки пояснила що це таке, підписала кожну прищепку дітям і собі, і учні відразу сприйняли (чіпляють прищепки на смайлик, що відображає їхній настрій, і можуть перемістити прищепку протягом дня – ред.).

Інколи я не встигаю помітити, а діти одразу звертають увагу, коли в когось сумний настрій. Кажуть, давайте розвеселимо! Я приємно здивована, що їм цікаво.

Світлана Лаврик, ЗОШ І-ІІІ ступенів №7, Борислав (Львівська область)

Наразі я свого класу не маю. Наступного року набираю перший. Зараз спробувала складати інтелект-карту (за її допомогою можна структурувати інформацію у візуальній формі) з третьокласниками. Дітям сподобалося, бо це нове. Ми вивчали розділ природознавства про тварин: земноводні, птахи й риби. Дійшли до ссавців. Оскільки діти вже мали знання, на ознайомчому уроці вони вже могли визначити ключові теми й поняття, щоб скласти інтелект-карту.

Я їм пояснила принцип, а далі все пішло, як по маслу. Буду ще застосовувати. Можливо, і на інших уроках.

У першому класі в мене є уроки мови й читання, то ми спробували “читання разом з другом“. (Читання з другом – учні читають у парі і разом працюють над усвідомленням прочитаного (з онлайн-курсу на EdEra).

Діти вже мають сформовану навичку читання, тому можуть прочитати й обговорити текст у парах, а потім ми працюємо разом.

Я все тільки пробую – відкрила модулі про інтеграцію і пробую.

Я сама вчуся.

Інна Постнікова, Лисогірська ЗОШ (Вінницька область)

У нас школа маленька, першого ступеню, всього чотирнадцять учнів. У моєму другому класі – семеро.

Діти завжди сперечаються, хто буде синоптиком на природознавстві. Ми почали використовувати коло вибору. Зробили його у вигляді піци.

Фото надане Інною Постніковою

Зробили й почали думати, куди ж його почепити. У результаті зняли правила класу, надруковані й заламіновані на красивому картоні, на які ніхто ніколи не звертав уваги. Коло, звісно, страшненьке, але діти на нього дивляться, бо це вони його зробили.

Так, з його допомогою ми вирішували, хто буде перший читати, виносити сміття, прибирати в класі.

Перший тиждень було дуже цікаво, але зараз, коли постає питання, хто-що буде робити, учні вже хочуть просто домовлятися.

Лепбук ми робили про зимові свята, місяці, прикмети, загадки.

Лепбук – інтерактивна багатофункціональна рукотворна книжка. Головна інформація в лепбуці розміщена по центру. Праворуч і ліворуч – цікава додаткова інформація (загадки, прислів’я, вірші, гуморески, кросворди, ребуси. Детальніше можна прочитати тут) (з курсу на EdEra).

Я першого разу трішки неправильно вчинила, бо зробила заготовки, а діти їх просто вирізали і клеїли. Було цікаво, але в пам’яті не залишилося. На весну я дала їм білий ватман, і діти його поступово наповнюють. Це вже не підсумковий урок (як був узимку), а завдання на початку теми, тож вони потрошку наповнюють той лепбук.

У нас немає бібліотеки, але раз на тиждень приїжджає міні-бібліотека на колесах, то діти ходять. Бібліотекарі дивуються, бо в селах учні рідко хочуть читати. А наші приходять, адже в них є завдання на “щоденні п’ять” щось прочитати. Батьки зробили контейнери для книг, і діти читають з радістю.

Фото: автор ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Читання для себе (вчитель вирішує проводити активності під час уроків чи на групі подовженого дня) – кожен учень обирає, що читати – книжку, газету чи журнал – і читає впродовж відведеного часу.

Читання з другом – учні в парі читають разом і разом працюють над усвідомленням прочитаного.

Письмо для себе – кожен учень чи учениця обирають тему та розкривають її письмово для себе у вільній формі.

Слухання – кожен слухає текст та працює над усвідомленням почутого.

Робота зі словами – кожен виконує вправи зі словами (з онлайн-курсу на EdEra).

Щоденні п’ять виконують щодня на різних уроках, не обов’язково на мові і читанні. Наприклад, на природознавстві чи англійській мові “читання з другом” (“лікоть-лікоть, коліно-коліно”) стимулює навіть найлякливіших учнів.

Письмо для себе використовуємо ситуативно: на початку чи в кінці дня – сьогодні писатимуть про враження від уроку на природі.

У минулий четвер не робили письмо для себе в школі, але дівчатка хвалились, що завели собі щоденники, тож маю надію, що щось вони таки пишуть.

Робота зі словами є щодня, бо щодня чуємо-читаємо нові – треба їх розтлумачити й почепити на стіну слів (у мене їх дві: для англійської та української, лише не за абеткою. Я тільки після перегляду відео зрозуміла, що доцільніше зробити за абеткою).

Щодо слухання – то на носі участь у природничому конкурсі “Колосок весняний-2018″, тож  діти слухають статті з газети “Колосочок”, відповідають на запитання у бланках, заразом і до конкурсу готуються.

Ранкові зустрічі проводжу раз на тиждень, бо через карантини не вистачає часу, і треба наздоганяти навчальний матеріал. Буває, що не встигну на автобус з міста в село, і йду пішки три кілометри. Прийду захекана, кажу відкриваємо зошити, а вони посідають на килимку і кажуть: “А як же розказати, як у нас пройшли вихідні?”. Діти самі нагадують, що я, вчителька, забула!

На ранковому колі ми розповідаємо, як минули вихідні, що б діти хотіли сьогодні зробити і які плани мають на тиждень. У нас зараз акція “Тиша в лісі”, і ми робимо інформаційні стенди й листівки. Діти написали прохання до мешканців, щоб вони поводилися тихо на пікніках, бо (це вони дізналися на природознавстві) пташки й звірі виводять потомство.

На ранковій зустрічі діти обговорювали, хто піде в магазин домовитися, хто буде набирати текст на комп’ютері, а хто – розмальовувати й писати. Може, це й неправильно… Я завжди прошу колег з пілотних шкіл показати ранкову зустріч, але ніхто не ризикує! Кажуть, в інтернеті читати. Вчителі бояться показати щось не так.

Я бачу, що діти стали відкриті й легко висловлюється. Це так, це видно одразу. Але найбільше хвилює вчителів, які будуть знання. І досі не віриться, що не буде ніяких зрізів.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – prometeus, Deposipthotos