Самоорганізація у навчанні, або Як учні можуть навчатись самостійно – методика SOLE

Учні об’єднуються в групи, отримують від учителя складне і, найважливіше, відкрите запитання, мають комп’ютер на групу і приблизно півгодини, щоб відшукати відповідь. Потім презентують напрацювання іншим групам і дискутують. Ідеальне запитання – на межі кількох дисциплін і не має відповіді “так” або “ні”.

Наприклад, “Що сталось би із землею, якщо б всі комахи зникли?”. Для відповіді на таке запитання учням потрібно провести міні-дослідження. Для роботи вони можуть вибрати як один напрям (наприклад, дослідити, як зникнення комах вплинуло б на екологію), так і охопити весь комплекс тем, що зачіпає це запитання.

Це – короткий опис, як працює навчальна методика СОНП (Самоорганізовані навчальні простори) або SOLE (self-organized learning environments). Що це таке і як цю методику застосовують в українських школах, дізнавалась журналістка “Нової української школи” під час тренінгу для українських, молдовських і румунських учителів, які вже почали її використовувати.

“СОНП дуже просто використовувати вчителю, – каже доктор Джеймс Стенфілд (Dr James Stanfield). – Для цього не треба проходити якісь курси. І найкраще в цій методиці те, що й учитель не повинен знати відповідь на запитання, яке ставить – вони взагалі можуть й не мати однієї відповіді. Учитель має лише фасилітувати процес”.

“СОНП дуже просто використовувати вчителю, – каже доктор Джеймс Стенфілд (Dr James Stanfield). – Для цього не треба проходити якісь курси”. Фото: Олег Твердь

Джеймс працює в Університеті Ньюкасла (Велика Британія). Це, пояснює він, нібито глобальний хаб, який займається розвитком цієї методики.

Головне закладено в саму її назву – “самоорганізований”. Отже, учні самі об’єднуються в команди (і навіть можуть їх змінювати під час роботи), самі шукають рішення, самі обирають, як презентувати, і, врешті, самі це роблять. Учитель лише придумує непросте запитання і фасилітує процес. Наприклад, просить учнів визначити у відповідях спільне і відмінне, заохочує дебати, запитує, що б учні покращили наступного разу.

“Ми зазвичай чекаємо, що вчитель буде навчати. Але в цій методиці це не потрібно. Вчитель має відступити і не втручатися, учні все роблять самі. Якщо вчитель ходить довкола кімнати, коли учні працюють, – вони можуть притихати, коли наставник опиниться біля їхнього столу. Отже, це завдасть негативний вплив. Вчитель має відступити навіть тоді, коли бачить невдачі”, – каже Джеймс.

Цим, за його словами, СОНП відрізняється від проблемного чи проектного навчання – мовляв, ці методики передбачають більше залучення вчителів і допомогу від них, якщо дітям щось не вдається. Тут же – повне невтручання.

“Відступити”, – кілька разів наголошує професор.

За його словами, часто вчителям це не подобається, і українські вчителі – не виняток. Тим паче, що їх навчали навчати, а не відступати. Тож одне з завдань Джеймса під час тренінгу – показати важливість цього, а також дати вчителям теоретичну базу щодо концепцій навчання.

Учні самі об’єднуються в команди, самі шукають рішення, самі обирають, як презентувати, і, врешті, самі це роблять. Фото: Олег Твердь

Тим не менше, часом, каже Джеймс, від учителів лунає: “Чи можна зробити ось так?”. Можна по-всякому, адже це базова методика, в яку кожен педагог може додавати щось своє.

“Моя колега використовує мистецтво у межах СОНП. Замість того, щоб використовувати комп’ютер, вона використовує мистецтво. Вона так само ставить велике запитання і просить зробити якийсь продукт – наприклад, газету чи невелику виставу. Подібні зміни – це як забавна пригода. Також зазвичай урок триває 45 хвилин, а класична методика потребує години. Отже, вчитель може скоротити час“.

Подібні запитання – чи можна або як краще – лунають звідусіль. В університет Ньюкаслаю звертаються не тільки вчителі, а й, наприклад, футбольні клуби чи навіть Мельбурнський зоопарк. Адже цю методику можна застосовувати в будь-якій сфері – адаптовуючи і вписуючи в контекст. Як вдаліше це зробити – і радить Джеймс та його колеги.

Університет керує цифровою платформою “Школа в хмарі”, яка існує для того, щоб будь-хто і будь-де зміг експериментувати із самоорганізованим навчанням.

Цю методику можна застосовувати в будь-якій сфері – адаптовуючи і вписуючи в контекст. Фото: Олег Твердь

Окрім того, в університеті намагаються дослідити ефективність СОНП.

“Доказова політика (evidence-based policy – ред.) вимагає даних. Але дуже складно виміряти, наскільки дитина стала більш придатною до співпраці чи наскільки в неї розвинулось критичне мислення“.

У 1999 році Сугата Мітра встановив комп’ютери в найбідніших районах Індії, не пояснюючи дітям, як ними користуватись. Проте поступово діти самі опанували, як користуватись комп’ютером і інтернетом. Фото: Олег Твердь

Водночас, впевнений Джеймс, ця методика спонукає вчителів замислитись про свою роботу.

“Перед ними зараз стоять складні і дискусійні питання. Чи можуть роботи навчитися вчити дітей? Як оцінювати учнів, якщо всюди є інтернет? Яка цінність від присутності людей у класі, адже чимало всього можуть робити роботи, або вчитель може підключитись по скайпу, перебуваючи в цей час взагалі в іншій країні.

Отже, питання в тому, яка різниця між мною, який десь там, і мною, який є тут фізично? На це немає відповіді, але ця методика допомагає вчителям задуматись про присутність людини у класі – наприклад, про емоційну складову навчання, невербальну комунікацію, тон голосу, мову тіла, якісь дотики, емоційний інтелект тощо”.

ЯК СОНП ПРАЦЮЄ В УКРАЇНІ

Все почалось з експерименту в 1999 році. Тоді Сугата Мітра встановив комп’ютери в найбідніших районах Індії, не пояснюючи дітям, як ними користуватись. Проте поступово діти самі опанували, як користуватись комп’ютером і інтернетом – використовуючи метод спроб і помилок та командну роботу. Це відкриття зробило фурор для освіти у всьому світі – виявилось, що діти можуть навчатись самостійно.

У грудні 2013 року запустили першу лабораторію самоорганізованих навчальних просторів у школі в Кіллінгвороті (Велика Британія). З того часу відкрито ще 7 лабораторій: п’ять в Індії, по одній у Великобританії та Нью-Йорку. Ці лабораторії – середовище, завдяки якому педагоги зі всього світу можуть спостерігати вплив самоорганізованого навчання на дітей.

Найбільший ефект методики – розвиток м’яких навичок. Фото: Олег Твердь

В Україні за методикою СОНП почали працювати 2017 року в Ізмаїлі (Одеської область). Зараз СОНП працює як експеримент також у Меденицькій СЗШ І-ІІІ ступенів (с. Меденичі, Львівська область), соціальних центрах для дітей БФ “Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ” (Дрогобич), БФ “Соціальна Служба Допомоги” (Харків) і благодійної організації “Фонд Асперн”, у Валківському ліцеї ім. О. Масельського (Харківська область), Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №52.

А “Карітас-Австрія”, організація, яка впроваджує методику в Україні через програму DARE (також включає розвиток дитячих парламентів; про це – в одному з наших наступних тексті), поширює самоорганізовані простори ще в Румунії і Молдові.

Українські школи та дитячі центри обирали, узгоджуючи з місцевими управліннями освітою, а також за рекомендаціями МОН. Після цього робили презентації методики для вчителів – з охочими стати частиною експерименту продовжили співпрацю.

“Головна ідея проекту – дати дітям голос, розширити їхні можливості і так само розширити можливості дорослих, які працюють з дітьми щодня, – каже координаторка проекту DARE в трьох країнах Клавдія Гіампіетрі (Claudia Giampietri). – І оце розширення прав і можливостей для нас походить з глибоких поведінкових змін. Я говорю про зміну підходів, коли дітей розглядають як істот, яким можна надати форму, на такі, коли їх розглядають як індивідуальностей, які розкриваються“.

“Я говорю про зміну підходів, коли дітей розглядають як істот, яким можна надати форму, на такі, коли їх розглядають як індивідуальностей, які розкриваються“, – каже Клавдія Гіампіетрі. Фото надане організаторами проекту

За півтора роки існування програми залучено до 1000 дітей в Україні, Румунії і Молдові. Клавдія, як і Джеймс, наголошує, що методика СОНП відкрита для всіх учителів. Зараз є буклет із описом базових речей, які вчителі можуть адаптувати під потреби свого класу. Але Карітас-Австрія планує зробити методичку українською мовою, щоб нею міг скористатись будь-хто. А самі експериментальні школи мають стати наочними прикладами – щоб туди могли приїхати інші вчителі та подивитись, як це працює.

“Це також дуже добре для налагодження комунікації між учителями однієї школи та вчителями з різних. І окрім того – для обговорення викликів, найкращих практик і того, як адаптації методики відрізняються залежно від школи і навіть країни, тому що в кожній – різний контекст і потреби”, – розмірковує Клавдія.

Ігор Носач з міжнародної благодійної організації “Партнерство “Кожній дитині” (партнер Карітас-Австрії з впровадження СОНП і дитячих парламентів) каже, що зараз триває підготовка методичних рекомендацій з використання методики СОНП в закладах середньої освіти. До її розробки залучені всі практики, які проводять заняття за методикою в межах програми DARE.

Вже невдовзі рекомендації передадуть Інституту модернізації змісту освіти МОН для розгляду та можливого схвалення. Тоді цю методику точно зможуть використовувати в українських школах уже не як експериментальну.

Ігор Носач каже, що зараз готують методичні рекомендації з використання СОНП. Невдовзі їх мають передати Інституту модернізації змісту освіти на схвалення. Фото: Олег Твердь

Говорячи про результати експерименту, Клавдія каже, що бачить у дітей поступ у розвитку м’яких навичок (soft skills) – таких, як уміння самоорганізовуватись, брати на себе відповідальність, співпрацювати з іншими і використовувати інтернет для пошуку потрібної інформації.

На початку діти були розгубленими, почувши: “А тепер самі об’єднайтеся в команди. Зараз я поставлю вам непросте запитання, і вам треба буде пошукати відповідь”.

Зрештою, це і є головною метою СОНП.

“Звісно, якщо СОНП вплетено у вивчення предмету, це дозволяє глибше його засвоювати, – каже Клавдія. – Але, з іншого боку, найбільший ефект СОНП – не просто в знаннях, які отримують учні, а в м’яких навичках, якими їм обов’язково треба володіти і яких вони не набудуть, якщо навчатимуться тільки через фронтальні уроки”.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – racorn, Depositphotos

Описані методології є частиною програми DARE – розроблені та впроваджені в партнерстві з Caritas Austria в Україні, Молдові та Румунії