Рекомендаційний лист для закордонної програми: практичні поради

Нещодавно ми писали про рекомендаційний лист, потрібний для вступу на міжнародні програми. Оскільки далеко не всі українські університети цього вчать, ми вважали, що наш матеріал з детальним описом структури і прикладами, допоможе кожному, хто стикнувся з необхідністю написати чи отримати такий документ.

Проте виявилося, що для українських претендентів проблема полягає не тільки чи не стільки в самій структурі документу. Вітчизняний кандидат почувається розгубленим, вирішуючи деякі проблеми психологічного характеру та наражаючись на певні “неписані правила”.

У цьому тексті ми спробували надати чесні відповіді на ті питання, з якими найчастіше стикаються студенти.

Питання перше: до кого звернутися по рекомендаційний лист

Кого краще просити про написання рекомендаційного листа? Декана, який вів один курс? Титулованого професора, який постійно їздить на наукові конференції за кордон? Куратора, який веде ваш диплом і в якого ви слухали п’ять курсів? Керівника, з яким ви їздили в експедицію і встановилися гарні стосунки? “Доброго” викладача з вашої кафедри, який нікому не відмовляє в таких проханнях?

Важливо зрозуміти, що в іноземному університеті звертатимуть увагу на:

• наявність прозорого зв’язку між викладачем і вами та зрозумілого досвіду вашої співпраці, що має випливати з тексту листа;
• ступінь кореляції фаху чи наукових інтересів викладача зі специфікою програми або набором курсів, які ви збираєтеся слухати за кордоном;
• об’єктивний статус – наукове звання, ступінь, посада, регалії вашого поручителя.

Те, що ці пункти не завжди стосуються однієї і тієї самої людини – не проблема. Як правило, міжнародні програми вимагають 2-3 рекомендаційних листи. Тож ви цілком можете задовільнити всі вимоги окремими документами.

Приклад списку осіб, які мають написати рекомендаційні листи:

1. Куратор, в якого ви пишете курсову чи дипломну роботу, з яким проводили дослідження і який читав у вас кілька курсів. Його рекомендаційний лист “must have”, навіть якщо він “лише” старший викладач. Навпаки, якщо ви не матимете рекомендацій від цієї людини, у закордонного університету можуть виникнути до вас запитання. Якщо це дійсно неможливо, варто продумати чітку стислу відповідь.

2. Викладач курсу або курсів, дотичних до спеціалізації, яку ви плануєте опанувати в закордонному університеті. Це особливо важливо, якщо обрана вами програма дещо відмінна від спеціалізації, яку ви отримуєте в українському ВНЗ.

3. Статусний викладач (професор, декан), який вів хоч один курс (приймав іспити, був на захисті наукової роботи тощо) та може вас ідентифікувати.

Якщо цим побажанням відповідає одна-дві кандидатури – тим простіше!

Питання друге: міжнародні вимоги та українські реалії

Зрозуміло, що рекомендаційний лист має писати викладач. Він фахівець, який має життєвий, науковий та викладацький досвід. Відповідно, тільки він здатний надати оцінку студенту, зрозумілу закордонним колегам.

Але більшість викладачів українських університетів на прохання студента написати рекомендаційного листа відповість: “Напишіть, що вам треба, а я поставлю підпис”.

Що має робити студент: погодитися, поступившись доброчесністю, чи продовжувати “килимове бомбардування” інших викладачів. Чи може… спробувати переконати викладача?

Щоб вирішити проблему, необхідно зрозуміти можливі її причини. Їх можна згрупувати таким чином:

• відсутність у викладача практики написання таких листів (в українських університетах цього не вчать);
• об’єктивний брак часу у викладача;
• щире бажання “причинити добро” студенту, який краще знає нюанси власної наукової біографії та вимоги обраної закордонної програми;
• незнання іноземної мови або невпевненість щодо “правильних” формулювань (зауважте, що викладачу неприємно зізнатися в цьому навіть собі, не те що 20-річному студенту).

Відповідно, і “робота з запереченнями” має бути різною. Спробуйте зрозуміти саме вашого викладача. Тоді ви зможете запропонувати рішення, яке дозволить і вам, і йому залишитися доброчесними, але, водночас, полегшить “головний біль” кожного з вас.

Рішення:

1. Запросіть викладача просто поспілкуватися у спокійній обстановці (не на перерві між лекціями, не під час сесії, не в день засідання кафедри тощо). Домовтеся про зустріч хоча б на 15-30 хвилин. По-перше, це дозволить вам нагадати про себе (за потреби), актуалізувати у пам’яті викладача інформацію про вас. По-друге, ви зможете спокійно розповісти про свої плани: описати програму, на яку ви подаєте документи, розповісти про причини вашої зацікавленості в ній.

Фото: автор – VitalikRadko, Depositphotos

2. До зустрічі слід підготуватися: роздрукувати опис програми та вимоги, можливо, принести копії робіт, які ви вже здавали викладачу, показати залікову книжку з оцінками, які ставив він та його колеги. Наявність і доступність цих об’єктивних даних покаже викладачеві, що йому не доведеться зайвий раз напружуватися та витрачати час, перевіряючи інформацію щодо вас.

3. Подумайте, що, як, якими словами та в якій послідовності ви маєте повідомити викладачу про себе та майбутню програму. У нього має скластися зрозуміла картина, встановитися причинно-наслідковий зв’язок між вашим реальним минулим і бажаним майбутнім – у науці та конкретній програмі зокрема. Тоді йому буде простіше викласти це письмово.

4. Нагадайте викладачу 2-3 історії, які характеризують вас з бажаного боку як людину та як студента з певними науковими інтересами. Ці історії можуть пригодитися для тексту документу.

5. Заздалегідь спитайте у викладачів, працівників кафедри, однокурсників, друзів, що вони про вас думають або які ваші вчинки пам’ятають. Поясніть, навіщо це потрібно; тоді ці фрази та оцінки (звісно, після елементарного фільтрування) можна записати та надати викладачу як “ключові слова”. Він має оцінити ваші зусилля, а ви принаймні зможете зрозуміти, як виглядаєте збоку.

6. Подумайте, які запитання може поставити вам викладач. Навряд чи він захоче провести “стресове інтерв’ю” з вами, але ви маєте бути готовими надати чіткі відповіді на різні, навіть складні, запитання.

7. Підготуйте пояснення, чому ви просите про рекомендацію саме цього викладача та чому наполягаєте, щоб він сам написав цей текст. Потрібно підготувати як об’єктивні аргументи, так і, можливо, застосувати психологічні прийоми.

Наприклад, можна підкреслити чесність викладача, зробивши акцент на тому, що тут ваші цінності збігаються на 100%. Можна наголосити, що ви не вважаєте себе компетентним у цій справі, зауважити, що студент не може оцінити себе об’єктивно, думати як викладач – і це буде помітно його колегам. Але майте на увазі, що прямі лестощі навряд чи подіють на викладача – зрештою, він приймав іспити в тисяч студентів до вас.

8. Запропонуйте викладачу послуги перекладача і редактора. Попросіть “принаймні накидати” текст рекомендації українською. Скажіть, що цю основу ви готові перекласти, “причесати” та узгодити остаточний текст з ним. Підкресліть, що це дозволить заощадити час викладача, але збереже доброчесність обох сторін.

9. Якщо викладач посилається на брак часу, запропонуйте навіть варіант диктофонного запису. Скажіть, що готові підійти під час перерви між парами, у вихідний, зробити запис під час поїздки. Так викладач побачить вашу зацікавленість і наполегливість – буде простіше писати про це в рекомендаційному листі.

Питання третє: табу для рекомендаційних листів та методи їх фільтрування

1. Рекомендаційний лист не має бути меншим за один друкований аркуш і довшим за два аркуші з урахуванням звернення, підпису, підзаголовків тощо. Занадто короткий лист продемонструє формальний підхід і те, що про кандидата немає чого сказати по суті. Занадто довгий лист ніхто не читатиме. Ідеальний обсяг 2,5–4 тисячі знаків з пробілами.

2. Рекомендаційний лист не має бути однаковим для всіх програм. Він має продемонструвати, чому саме ви, з вашими досвідом і підготовкою, подаєте документи саме на цю програму.

3. Рекомендаційний лист не може містити інформацію, що суперечить вашому мотиваційному листу. Так, лист від викладача повинен відрізнятися від вашого мотиваційного листа за тоном та манерою письма, адже його мають написати різні люди. Але обидва документи мають збігатися в об’єктивних даних (можливо, з різними акцентами). Ідеальний варіант: листи, які доповнюють один одного та складають цілісне враження про вас як людину і студента.

4. Рекомендаційний лист не повинен містити занадто багато епітетів, емоцій та захоплення. Викладач – людина з науковим і життєвим досвідом, тож студент третього курсу навряд чи може видатися йому генієм. Більшість прикметників краще замінити дієсловами та числівниками. Замість шаблонних фраз і словосполучень набагато ефективніше працюють приклади та історії. Вони підкріплюють рекомендацію, демонструють ваші наукові інтереси й особисті якості.

5. Рекомендаційний лист не має бути написаний ідеальною мовою. Справа в тому, що багато студентів звертається до “фахівців з агенцій”, ще більше тих, хто знаходить в інтернеті готові шаблони – закордонні університети з цим регулярно стикаються. Виходьте з такого: ваш викладач пише іноземною, тому 2-3 дрібні “недоліки” – це нормально. Головне, щоб вони не спотворювали суті листа, але демонстрували, що його писала “жива людина”.

Якщо ви бачите в рекомендаційному листі щось небажане – виправляйте, ріжте, редагуйте. Пам’ятайте: це важливий документ, вартий вашого часу і зусиль.

Також варто дати прочитати готовий текст листа 2-3 викладачам. Це не так складно, як написати лист, тож вам навряд чи відмовлять у рецензії.

“Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos