Перші відгуки вчителів і батьків про пілотування нового Стандарту початкової освіти

“У дітей не згасає мотивація до навчання”, – каже радник міністра освіти і науки Іванна Коберник про роботу 100 пілотних шкіл. Із вересня 2017 року вони апробовують проект Державного стандарту початкової освіти, який найближчим часом має затвердити Кабінет Міністрів.

Під час відкритої зустрічі в рекламній агенції Postmen радник міністра розповіла про результати соціологічного опитування вчителів і батьків, чиї діти навчаються в пілотних школах.

Журналістка НУШ записала основні тези з виступу.

На момент опитування діти провчилися три місяці. Вчителі стверджують, що учні набагато швидше адаптувалися в школі й краще спілкуються між собою. “Вони всі знають, як одне одного звати. Раніше бувало, що ще в травні казали “той хлопчик/ та дівчинка” (цитата з опитування). А це тому що була застосована методика, яка допомогла дітям познайомитися, комунікувати й спільно працювати.

У дітей не згасає мотивація до навчання. І це дуже дивує вчителів.

У деяких школах, де один клас навчається за новим Стандартом, а інший – за старим, трапляються випадки, коли батьки приходять до директора і запитують: “А чого ті діти ходять гуляти серед уроків, а наші ні?”, “Чому в них так багато екскурсій, а в нас – ні?”. Деякі елементи можна було впроваджувати й при старому Стандарті, але освітянська структура склалася дуже ієрархічно. Отримали завдання – виконують. Це одночасно і сила, і слабкість реформи.

Дітям подобаються ранкові зустрічі. Це дуже важливий елемент, спрямований на розвиток співпраці, емоційного інтелекту і вміння працювати в команді. Діти хочуть йти на ранкові зустрічі навіть о 7:30. Це виявилося в одній з фокус-груп, і ми вирішили з’ясувати, чому дітей водять до школи о цій годині. Виявилося, одна з тренерок стверджувала, що ранкова зустріч має тривати годину, і ця вчителька чесно все вивчила і виконувала. Виконувала так добре, що діти будили батьків і казали: “Вставай, у нас ранкова зустріч!”.

Ранкова зустріч може тривати і 5 хвилин – усе залежить від учителя. Але це яскравий приклад, що навіть таке надто ретельне виконання рекомендацій виявилось позитивним.

Діти хочуть іти до школи навіть на канікулах.

Учні навчилися працювати в групах без участі вчителя і можуть разом виконувати задачі.

Виявилося, що учні потребують уваги на особистісному рівні. Це сталося через те, що вчителям поставили інші вимоги: не “діти пишуть до кінця чверті тридцять слів на хвилину і скількись слів читають”, а завдання розвинути ці навички. У цей момент багато вчителів відкрили, що в дітей є якісь почуття, що з ними є про що поговорити. А це буває цікаво, незвично, корисно. Для багатьох вчителів навіть старшого віку нові методики стали позитивним відкриттям. І знову ж цитата з фокус-груп: “Як шкода, що я цього не знала і не робила 20 років тому”.

Вчителям доводиться багато працювати й вони дуже втомлюються. Оскільки почалася нормальна робота з наочністю (тепер це не просто підручник і зошит з друкованою основою, за якою потрібно виконувати завдання), а вчителі дуже багато ріжуть, клеять, роблять заготовки. У Києві є школа, де навіть охоронці й прибиральниці вирізають трикутнички й квадратики.

Фото: автор – DmitryPoch, Depositphotos

На одній з нарад ми запитали: “Чому ви не залучаєте батьків?”. Нам відповіли: “А що – можна?”. Тому МОН включить у свій методичний лист це як пряму рекомендацію – що можна і потрібно залучати батьків-волонтерів. Це стосується педагогіки партнерства і нових форм співпраці. Одна справа, якщо ви залучаєте батьків мити парти й шити штори – а інша, коли залучаєте робити навчальні поробки, що фізично вимагає часу, але не є дуже складною роботою.

Залучені батьки знатимуть, що відбувається з дітьми. Є тривожні мами. Якщо ви їм дозволите вирізати все, що потрібно, а потім роздавати-збирати, вони швидше повідомлять всім іншим, що таке НУШ, і як вона працює. До того ж, не треба, щоб усі батьки приходили. Дві-три мами достатньо для адаптації дітей і вирішення проблеми відсутності асистента вчителя, який у першому класі необхідний: когось треба вивести в туалет, комусь попити водички. Навіть роздати матеріали – це теж вимагає часу вчителя. Знову ж таки – вчителі втомлюються, і ми зараз думаємо, що зробити, щоб їм стало легше.

Про важливе в новому Стандарті

Що важливо в новому Стандарті – він викладений у результатах навчання. Але я побачила, що не всі розуміють, що таке результати навчання. Я подивилася старий закон “Про освіту”. Фактично там результатом було “дитина засвоїла програму з предметів, визначених Державним стандартом”.

Новий закон передбачає ось такі результати (стаття 1): “знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів”. Це важливо, оскільки показує, що змінюється в якості освіти.

Часто освітні управлінці чи вчителі думають, що освітнє середовище – це інтерактивна дошка. Що має бути щось дуже дороге і обов’язкове електронне. Ні, освітнє середовище – це ось ці вирізки, лепбуки, коробки з кольорового паперу. Це величезна кількість речей, які розвивально впливають на дітей. І цьому вчителів потрібно навчити.

Наприклад, для вивчення розміру дітям важливо мати об’ємні геометричні фігури – до прикладу, кубіки різних розмірів (з ребром в один сантиметр, два і так далі). Якщо дати дитині такий набір – це буде зовсім інше, ніж вона вирішить тисячу прикладів у зошиті, що таке три сантиметри, а що таке – два. Це, до речі, одне з завдань Державного стандарту – що дитина повинна визначати приблизні розміри предмета. Воно в тій чи іншій формі було і в попередньому, просто школа не створювала умов.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Фото: автор – racorn, Depositphotos

Інтерв’ю з одним з авторів нового Стандарту початкової освіти читайте за цим посиланням.