“Багато хто не розуміє глибини, чому вчителька сіла на підлогу поруч з учнями”. Як працює пілотна школа в Решетилівці

“Пілотні класи” – тільки й чути в учительському середовищі. Наступного навчального року всі перші класи працюватимуть за новим Стандартом початкової освіти. Тож вчителі дуже цікавляться досвідом своїх колег-першопрохідців. І часом жаліються, що інформації від учителів-практиків замало.

Ми взялися це виправляти. Журналістка “Нової української школи” побувала на виступі вчительок і заступниці директора пілотної Решетилівської загальноосвітньої школи І ступеня під час mini-EdCamp у цьому містечку.

Ранкове коло

Фото: автор – Anthonycz, Depositphotos

Кожен день у Новій українській школі починається з ранкового кола.

“Це зустріч вчителя з учнями, – розповідає заступниця директора Лариса Деркач. – Цього не варто уникати, тому що від цього формуються настрій дітей на день, їхнє дружнє ставлення один до одного і любов до школи”.

Перед ранковим колом, залежно від настрою, кожна дитина вішає прищепки на усміхнені чи сумні смайли. Якщо є дитина з поганим настроєм, то вчитель разом із класом придумують, як можна його поліпшити – наприклад, це може бути усмішка для цієї дитини.

“Звичайно, якщо це понеділок, ранкове коло починаємо з вітання, компліментів. У цей день дитина обов’язковорозказує, що в неї було цікавого на вихідних. Ми намагаємось послухати усіх – але за бажанням”, – говорить вчителька Галина Ковтун.

Також на цій зустрічі є так зване синоптичне повідомлення – діти розповідають про сьогоднішню погоду, а потім мають розмістити цю інформацію на спеціальному ватмані на стіні. Протягом перших двох місяців це робили вчителі, а тепер діти роблять це власноруч.

А ще на понеділковому ранковому колі обирають дитину тижня: на “кріслі автора” вона розповідає про себе і відповідає на запитання однокласників. До кінця навчального року кожна дитина побуває в цій ролі.

Кожен тиждень у НУШ – тематичний. Тож, у понеділок після обговорення погоди вчитель повідомляє тему: розповідає коротко і пропонує якусь гру, аби учні краще зрозуміли.

У Решетилівській школі допомагає те, що через замале шкільне приміщення пілотні класи навчаються в будівлі дитячого садка. З самого ранку дітей зустрічає вихователь – тож, учителі мають час підготуватись до 9-ї години, а вихователь тим часом, знаючи тему тижня, може підготувати дітей.

Після ранкового кола учні пишуть щоденник вражень. Кожен має 48-сторінковий зошит, в якому протягом п’яти хвилин пише чи малює на одну з трьох запропонованих тем.

“Уже зараз почали писати невеличкі розповіді, – захоплюється пані Галина. – Їм подобається письмо для себе, тому що це ніхто не перевіряє. Дитина може написати все, що захоче. Якщо в неї є бажання – вона нам показує чи ділиться з товаришами. Нема бажання – закрила, і ніхто не побачив”.

Ранкове коло і щоденник вражень входять до складу першого уроку (предмет “Я досліджую світ”), тож учителька пропонує ці активності не затягувати. Проте понеділкове і п’ятничне ранкові кола тривають довше, адже на них відбуваються ввід та закріплення тем.

Модельна програма

Фото: автор – Sepy, Depositphotos

Модельна навчальна програма – основний документ кожного вчителя пілотного класу. У ній є завдання для вчителя на тиждень, а також очікувані результати за кожною освітньою галуззю – вимоги, що мають знати і вміти учні.

“Це, можна сказати, наше календарне планування на тиждень. Ми всі звикли календаризувати на перший семестр. А тут ми тільки знаємо на тиждень, що нам робити”, – каже Галина Ковтун.

І додає:

“Також у Модельній програмі є розробки на тиждень “Я досліджую світ”. Звичайно, все опанувати неможливо, тому ми з колегою підходимо до цього вибірково – що більше підходить. І в кінці є заготовки, які ми можемо роздрукувати. Це нам велика допомога”.

Також учителі мають кілька варіантів посібників, тому можуть обирати, за якими працювати. В основному, вибірково працюють за кількома. Наявність електронних версій, кажуть, дуже допомагає.

“Я виводжу на телевізор сторінку, за якою ми працюємо, і діти дуже швидко орієнтуються в зошиті. У класі 30 дітей. Якщо просто показувати, то перші парти побачать, а задні – ні. А так – глянули на екран”, – ділиться пані Галина.

Часом друковані варіанти Модельної програми і посібників приходять із запізненням. Але вчительки знають, що їх можна знайти в електронному варіанті на сайті “Нова українська школа”. Тож, у неділю в будь-якому разі сідають планувати навчальний тиждень. Роблять це разом, бо так легше, і порада колеги ніколи не буде зайвою.

Обидві вчительки наголошують: на підготовку уроків у них іде набагато більше часу, ніж раніше. А заступниця директора, яка викладає в пілотних класах раз на тиждень, додає:

“Цього часу не шкода. Воно того варте. Коли робота тобі цікава – ти погоджуєшся щось шукати, монтувати, робити– тому що це справді спрацьовує з дітьми”.

Лепбуки

Модельна програма – це урок “Я досліджую світ” (об’єднані в один предмет 7 освітніх галузей). Він, за словами вчительок, найбільше подобається і їм, і учням.

“Він настільки насичений і цікавий. Кожен тиждень щось нове. Коли в нас була тема “Дослідники”, то діти приходили й казали, що вони навіть вдома воду заморозили чи ще щось зробили. Їм цікаво, і ще й батьків залучають”, – захоплено розповідає Галина Ковтун.

До кожної теми тижня діти готують лепбуки. “Наповнення лепбуку – те, що малюють діти. Так, як вони вміють”, – каже інша вчителька Людмила Золотарьова.

Щотижня вчитель вивішує на дошку ватман, на якому діти малюють (або клеять), коли вивчають щось нове. У понеділок минулотижневий лепбук відправляється на стіну, а на дошку кріпиться чистий лист.

Переважно весь клас працює над одним лепбуком, проте його можуть робити й у групах. А на уроках англійської мови діти роблять лепбуки в парах або індивідуально – аби закріпити те, що вивчили за урок.

“Лепбуки – це дуже корисна річ. Адже діти кожного дня бачать те, що на дошці – вони так повторюють матеріал”.

Учитель поруч з дитиною

Фото: автор – nejron, Depositphotos

“З першого дня ми почали працювати в групах – спеціально поставили для цього парти. Діти дивляться один одному в очі, а не так, як раніше - в спину своїм товаришам. Це дуже подобається”, – розповідає Людмила Золотарьова.

Уроки в пілотних класах тривають, як і в інших пешачків – по 35 хвилин. Проте вчителі можуть на свій розсуд робити невеличкі перерви (якщо діти втомилися) або ж подовжувати заняття до логічного кінця (якщо учні дуже захопилися процесом).

“Через закон і новий Стандарт затверджується право дитина на навчання через гру. Де гра – там творчість, дослідження і рухова активність”, – каже Лариса Деркач.

Тому діти в пілотних класах не сидять на місці: увесь час рухаються і придумують щось нове. А на перерві можуть пограти на килимку для ранкових кіл (або відпочити).

Вчителі розповідають, що намагались влаштувати якнайзручніше освітнє середовище. Проте класна кімната трохи замала – тож у них немає змоги переставляти мобільні парти (вони від самого початку стоять у групах). Тим не менше, клас вдалося розподілити на сім освітніх зон – у хід пішли стіни.

Ці парти школа отримала в січні 2018 року. У вересні ж був телевізор і принтер, тому школа мала змогу друкувати матеріали для дітей. Враховуючи, що у вересні друкованих посібників не було – принтер став у нагоді.

“Хочу сказати, що діти не помітили, що в учителя не було на парті якогось методичного забезпечення, – зазначає Лариса Деркач. – Тому що їм робили все найкраще”.

Згодом, виявилося, що місцева влада закупила офісний принтер, обслуговування якого – не з дешевих. Тому вчителі намагаються економити на друці (що з появою посібників стало робити легше).

“Але хотілося б цього не робити – щоб поле для діяльності було необмеженим”, – резюмує Галина Ковтун.

Перед пілотуванням учительки відчували паніку – чи зможуть працювати по-новому. Розібратися і заспокоїтись допомогли тренери, які готували їх влітку, а також регулярні зустрічі з колегами з інших пілотних шкіл.

В особистій розмові заступниця директора зізнається: працювати по-іншому ніхто вже не хоче. Адже бачать результат від такого навчання.

“Серед плюсів – що в дітей не втрачається інтерес до навчання, тому що уроки побудовані цікаво. Я думаю, що за такою програмою дітям буде цікаво навчатися не тільки в 1 класі, а й надалі. Модельна програма, посібники, робота вчителя і його ставлення до навчання побудовані на тому, щоб зацікавити дитину”.

Фото: автор – peaskis, Depositphotos

Заступниця директора розповідає про діяльнісний підхід, формувальне оцінювання (коли оцінюють поступ кожної дитини, а не відповідність ідеалу, не порівнюючи одне між одним), що діти вчаться застосовувати знання на практиці, не бояться робити помилки (адже це – звичайний аспект навчання), спільно з вчителем виробляють правила поведінки.

А коли мова заходить, що роль педагога в Новій українській школі має змінитися, обидві вчительки кивають у знак згоди.

“Коли я читаю скептичні слова, “що то за НУШ, що вчителя посадили на підлогу?”, то мені стає образливо. Тому що не розуміють глибини, чого та вчителька сіла на підлогу. Вона просто хоче бути разом з дітьми і на рівні очей тримати увагу, зробити так, щоб дитина їй довіряла. А той, хто це пише, певно, ще до кінця не усвідомлює, якою має бути роль справжнього вчителя – що вчитель має бути поруч з дитиною, а не стояти над нею десь подалік”.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – tonodiaz, Depositphotos