Кожен учитель має бути готовий займатись громадянською освітою – колишній заступник міністра освіти Польщі

Як відбувалася реформа польської освіти, чому варто запроваджувати громадянську освіту в школі та який відкат назад відбувся в середній освіті в Польщі зараз – розповів в Українському католицькому університеті колишній заступник міністра освіти Польщі, президент фондів “Освіта для демократії” та “Солідарність” Кшиштоф Становський.

Доступна для всіх хороша школа

Мене залучили до реформи освіти в 1996 році. Ми були готові до швидких змін. У Польщі була непогана “радянська” освіта, але дуже централізована – один міністр, одна програма навчання, один підручник.

Із 1991-го до 1996 року ми передавали школи місцевому самоврядуванню. Тоді люди казали, що ми робимо дурницю: “Невже ви хочете віддати відповідальність за освіту фермерам?”.

Так, можливо, вони не розуміли всіх політичних нюансів. Можливо, вони не знали всіх математичних формул, але вони розуміли, що це необхідно їхнім дітям. І якщо в даху діра – треба її залатати.

У 1999 році ми перебудували структуру школи. Традиційно в радянський час було вісім класів загальної школи, чотири роки ліцею і п’ять – технікуму. Ми зробили шість років початкової школи, яка має бути близько до дитини. Три роки гімназії, яка доступна для кожного, і три – ліцею.

Відтоді від міністра залежить, які повинні бути знання, навички і вміння в дітей після третього, шостого, дев’ятого і дванадцятого класів. Програму ж затверджує директор школи, але місцеве самоврядування також має вплив. А підручники має можливість вибирати вчитель.

Фото авторки

Україна цього року вперше взяла участь у міжнародному дослідженні з оцінювання освітніх досягнень учнів PISA. Польща спочатку мала дуже високий результат для маленької групи учнів і жахливий для більшості.

Але найбільш критикована частина – гімназія, яка була дуже важливою частиною реформи, створювала можливість вирівняти шанси учнів. Діти не складали іспитів, не було відчуття, що школа – це конкурс. Результатом такої структури було те, що майбутнє учня не залежало від першої школи, в яку він потрапляє. Гімназії були фундаментальні для провінції, а для дітей у містах це не мало жодного значення.

Та минулого року ми повернулися в “радянський час” – у Польщі відмінили етап гімназії. Окрім вирівнювання шансів для дітей, ми втратили ще одне. Щороку в Польщі складають рейтинги шкіл та учнів. Які, на вашу думку, навчальні заклади після відміни гімназій будуть у топі? Ті, в які запросили найздібніших і не взяли дітей з інвалідністю. А, може, школа, яка бере слабких учнів і робить їх сильними, важливіша для країни?

Школа і громадянська позиція

Коли я думав про освіту в Польщі і її вплив на формування активної громадської позиції, то спершу запитав себе, чи школа взагалі на це впливає.

Останні 200 років розвиток громадянської освіти в Польщі ніяк не стосувався школи. Тоді навчальні заклади були інституціями чужої держави, яка хотіла зробити з нас добрих росіян, німців або громадян Австро-Угорської імперії. Не було сенсу чекати, що в тій країні нам допоможуть збудувати відповідну громадянську позицію.

Проте простежити процеси, які впливали на освіту і формування громадянської позиції у Польщі, можна ще з XIX століття. Однією із рушійних сил тоді стали студенти, які зрозуміли, що відповідальні за майбутнє польської освіти. За активну діяльність частину з них посадили, інші змогли виїхати за кордон. Наступною такою групою був підпільний “Літаючий університет”, який створили в 1885 році. Окрім звичайного навчання, увагу приділяли предметам, які стосувалися польської самоідентифікації. Марія Склодовська-Кюрі була однією із випускниць цього університету.

Коли вже в 1980-му виник рух “Солідарність”, то в Любліні, наприклад, було 5 народних університетів. Тобто реальні професори, які раніше працювали у звичайних ВНЗ, навчали студентів в альтернативній реальності. І наші лідери були не з крутих шкіл. Вони виходили з підпільних освітніх активів.

Фото авторки

Як школа впливала і може впливати на громадянську освіту? У Східній Німеччині були вчителі марксизму і ленінізму. Але після об’єднання ФРН у державі започаткували предмет “Громадянська освіта”. Ці вчителі сказали, що вони професіонали, тому зможуть його викладати.

Та в Німеччині розуміли, що ситуація, коли ти вчора заходив у клас і казав, що марксизм і ленінізм – найкраща ідеологія у світі, а сьогодні в цьому ж класі те саме кажеш про демократію – не найкращий варіант.

Це впливає на учнів. І краще в школі з громадянською освітою не робити нічого, ніж робити показуху. Бо може бути так, що на одному уроці говорять про права людини, а на іншому – б’ють дітей. Знаєте, в якій країні найбільша кількість уроків про права людини? В Узбекистані. Там викладають приблизно чотири предмети про права людини. Діти вчаться з вересня до початку жовтня. Потім для школярів, починаючи з п’ятого класу, навчання відміняють і вивозять їх на збір бавовни. А потім учні знову повертаються студіювати права людини.

Сьогодні школа – не перше джерело знань. Це означає, що ми готуємо учнів до професій, яких немає. Навчити їх конкретній спеціальності можна, але це немає значення для їхнього розвитку. А от формування громадянської позиції – зараз одне з фундаментальних аспектів функціонування школи. Бо незалежність вашої держави залежить від того, як ви навчатимете своїх учнів.

У час, коли я був в офіційній системі освіти, ми з міністром сказали собі, що фундаментом змін і можливістю розвивати громадянську позицію в дітей є відкрита школа. До чого вона повинна бути відкрита?

Перше – навчання поза межами школи. Фізично і ментально нам треба бувати ззовні, бо традиційний конвеєр навчання зараз не працює. Ми можемо запрошувати когось у школу чи відвідувати разом якісь потрібні для розвитку дітей заходи.

Друге – це більше, ніж школа. У нас, наприклад, є предмети, які спеціально розробили громадські організації.

Третє – це школа, відкрита для батьків. У нас була проблема, коли вчителі робили зібрання і ставилися до батьків, як до учнів. А батьки насправді повинні мати реальний вплив на школу.

Четверте – найбільш екстремальний варіант. Школа таки має бути відкрита для учнів.

Кожен учитель повинен бути готовий займатися громадянською освітою. Якщо ні – у школі така людина працювати не повинна. А який формат цієї громадянської освіти – питання другорядне. Це так само, як ми зараз в Польщі навчаємо культури. Учитель може захоплюватися кіно, малюванням чи ще чимось. Важливо, щоб він розповідав дітям те, що важливе і для нього. Але те, чи буде більше в програмі кіно чи музики, не має фундаментального значення.

Катерина Хорощак, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos