“Всі робили домашку і вижили, зате людьми стали!” або Що ми знаємо про приховану шкоду домашніх завдань?

Як ви ставитесь до роботи, яку треба брати додому і робити щодня допізна, а ще й у вихідні та у відпустці? І ні, не лише в період дедлайнів і не тому, що ви працюєте віддалено або через те, що робота – ваша любов і пристрасть. Йдеться про щодня й понаднормово – за рахунок сну, відпочинку, спілкування з родиною, розваг, спорту, сніданку та вечері…

Відповідь очевидна. Але при цьому не секрет, що багато батьків та переважна більшість учителів вболівають саме за це для дітей – за домашні завдання.

Вони наполягають на прищепленні звички вчитися та відпрацьвувати навички, а ще лякають тим, що діти лінуватимуться і не потягнуть програму. Знаю випадки, коли батьки пишуть колективні листи на ім’я директорів шкіл, аби їхнім малюкам у першому класі дозволили задавати домашні завдання. Пишуть, бо зараз домашні завдання для першачків заборонені.

Власне, основним рефреном цих листів є винесене в заголовок – “Всі робили домашку і вижили, зате людьми стали!”.

Я часто ставлю своїм дорослим клієнтам, обтяженим трудоголізмом, загостреною відповідальністю, перфекціонізмом та прагненням визнання, таке запитання: “Ви працюєте, щоб жити чи живете, щоб працювати?”. Багато хто віджартовується, мовляв на пенсії житиму, і тут я трохи нагадую про якість життя на цій самій пенсії, яка чекає усіх тих, хто не зумів її налагодити тут і зараз. Власне з дітьми – те саме.

Йдеться зовсім не про зіставлення “вчитись” і “жити”, бо насправді ці речі невіддільні, й життя – є навчання, а навчання – життя. Питання – чи виконують наші діти домашні завдання, щоб вчитись жити, чи вчаться і живуть для того, щоб виконувати домашні завдання?

Власне, якщо ми зважимо зміст завдань, час, який займає їхнє виконання, корисність для життя та розвитку необхідних в цьому житті компетенцій, вплив на пізнавальні інтереси та мотивацію навчання – здебільшого відповідь змусить задуматись. На жаль, більшість дітлахів в більшості українських шкіл учаться і живуть своє дитинство для того, щоб виконувати домашні завдання.

Відразу зауважу, що я проти домашніх завдань для першачків (тут радію нашій освітній реформі) і проти перенавантажень завданнями в подальшому. Власне, я проти будь-якої шкільної роботи, яка виходить за межі школи в такий спосіб, що забирає дитячі ресурси – відпочинок, фізичну активність, сон, хобі…

Статистика та дані досліджень

Найперше варто згадати книгу, яка вийшла з-під клавіатури сіднейських вчених Майка Хослей та Річарда Волкера в 2013 році – “Реформування домашнього завдання: практики, навчання і політики”. Дослідники, спираючись на дані про залежність між академічними досягненнями дітей та кількістю домашніх завдань, дійшли висновку, що виконання домашніх завдань не має жодних переваг для школярів 1-3-х класів, має сумнівні переваги для учнів 4-6-х класів, слабкі – для 7-9-тикласників та мають розумні переваги для учнів 10-12 класів.

При цьому вчені розписують, якими саме мають бути корисні домашні завдання, послуговуючись гаслом “Зменшуємо домашні завдання – покращуємо домашні завдання”.

Так корисними є завдання, в яких батьки виконують дорадчу та мотивувальну функцію, замість контрольної та каральної; ті, в яких діти можуть самостійно вирішувати, що та в який спосіб робити (тобто з варіантами вибору теми / методу); а також ті, які розвивають самоконтроль, незалежність, впевненість у своїх силах та відповідальність. Власне деталі, приклади та поради – у цій справді безцінній книжці.

“Корисними є завдання, в яких батьки виконують дорадчу та мотивувальну функцію, замість контрольної та каральної”. Фото: pexels.com

Важливими для розуміння проблеми є й дані стенфордського дослідження, проведеного Моллі Галовей, Джерушею Коннер та Денісом Попом, і так само опубліковані в 2013 році. Йдеться про те, що діти, які проводять забагато (2 години на добу і більше) часу над виконанням домашніх завдань, переживають дистрес, мають серйозні проблеми з фізичним здоров’ям та стосунками.

Вони схильні до депресій, тривожних розладів, страждають від головного болю та інших соматичних хвороб з психологічними причинами, а також мають проблеми в спілкуванні з ровесниками та порушення емоційних зв’язків у родині.

Вчені описують так званий “парадокс успішності”, який полягає в тому, що учні шкіл з високим рейтингом, які практикують інтенсивні домашні завдання та сповідують культ навчання, виростаючи, демонструють егоцентризм і, при цьому, соціальну пасивність та слабку громадянську позицію.

Ще одні дані, на які б я хотіла звернути увагу, – це статистика, зібрана в межах звіту Організації економічного співробітництва та розвитку 2014 року, “Погляд на освіту”. Одним із показників є середній час, який 15-річні підлітки проводять над виконанням домашніх завдань.

Цікаво, що найдовше вдома працюють китайські діти (13,8 годин на тиждень) та школярі-росіяни (9,7); найменше потерпають від домашніх завдань фіни (2,8), американці виконують домашні завдання 6,1 години на тиждень, британці – 4,9, швейцарці – 4 години. При цьому, якщо порівняти ці дані з 2003 роком, то у всьому світі є тенденція до зменшення часу, який діти проводять за домашніми завданнями.

У цьому ж звіті за 2017 рік є інші дані, зокрема, про те, наскільки обов’язковим є виконання завдань у позашкільний час. Зі згаданих країн домашні завдання є нормативними лише в Росії (щодо Китаю даних немає), у Британії та США ця вимога регламентується безпосередньо школами, а в Швейцарії та Фінляндії домашні завдання не вимагаються і є вільним вибором учнів. На жаль, Україна участі в опитуванні не брала.

Психологічна практика та пояснення

Тепер повернусь до власної практики та спостережень як психотерапевта і мами, деякі з яких я описала в книжці “Виховання без нервування”. Золотий принцип “Що занадто – те не здраво!” ми застосовуємо щодо дітей майже в усьому – обмежуємо перегляд телевізору, сидіння за комп’ютером, розмови телефоном, поїдання солодощів, гуляння з друзями, купання, засмагання, навіть ранкових сонь будимо, аби не заспались.

А от щодо навчання в нашій дорослій свідомості вмикається геть інший принцип – “Багато не буває!”.

У сполученні зі “Знання за плечима не носити” наші діти ризикують та часто отримують школотоксикоз – гостре отруєння шкільним навчанням, через його надлишковість та недозованість.

Дітлахи, що з ранку до вечора перебувають в школі, а по тому ще й скніють над домашнім завданням під невтомним батьківським контролем, навряд чи відчуватимуть тремку радість від процесу засвоєння нових знань – радше бажання “зробити і забути”, аби швидше займатися своїми, природніми для їхнього віку справами: молодші школярі – гратися, підлітки – спілкуватися, юнаки – шукати себе та планувати майбутнє.

Якось я ненавмисне, але порушила сценарій культурно-виховного заходу, “Дня успішних людей”, у місцевій гімназії – на який мене запросили як, власне, людину успішну та заразом психолога. Ідейна натхненниця свята, завуч, після підводки про те, як важливо сумлінно вчитись, відвідувати заняття та готуватись до уроків, запитала щось типу: “А правда, що саме ті, хто гарно вчаться стають успішними у дорослому житті?”.

На це я чесно відповіла: “Ні”, – та поділилась результатами досліджень про те, що старанне сидіння за партою ніяк не корелює із успішністю в житті, щоб не розумілося під нею – чи то улюблена справа, чи прибутковий бізнес, чи щаслива родина. Абсолютно інші речі зв’язані та впливають на життєві досягнення, і насамперед це – віра в себе та вміння насолоджуватись діяльністю. А останнє точно неможливо, якщо діяльність займає чи не весь час дитини. Це втомлює, виснажує та демотивує.

“Діти, які перевтомлюються, схильні до соматизацій, вони втікають у хворобу, аби мати право на ненавчання”. Фото: автор – Petunyia, Depositphotos

Отже, візьмемо звичайний дитячий день і уважно на нього глянемо: як він починається та чим завершується; скільки часу та сил займає сама школа, підготовка до уроків та виконання домашніх завдань, розмови про навчання, учителів, однокласників та інші справи.

Звісно, тут не може бути особливих норм, однак будь-які крайні позиції є сигналом для змін. Передозування школою, так само як і її усунення з життя дитини – не є добре. В ідеалі, денний час має бути більш-менш збалансованим у частинах навчання, відпочинку, захоплення та допомоги дорослим.

Якщо через велике навчальне навантаження в дитини не вистачає часу на догляд за собою та елементарні домашні обов’язки – ризикуємо втратити помічника, стимулювати егоїзм та зневажливе ставлення до домашньої праці.

Якщо через школу немає часу, аби перепочити, розслабитись, відволіктись від шкільних завдань – може серйозно похитнутись фізичне здоров’я, а також і психологічний добробут. Адже діти, які перевтомлюються, схильні до соматизацій, вони втікають у хворобу, аби мати право на ненавчання. Якщо ж в догоду оцінкам страждає сфера дитячих захоплень й не лишається часу на діяльності, що дарують радість – життя формалізуєься, зводиться до обов’язкових, буденних речей, втрачає смак.

Сучасні батьки таки скаржаться на надлишковість навчальної програми, завелику кількість уроків та домашніх завдань, говорять про те, що аби виконати необхідний мінімум, треба вставати вдосвіта та лягати затемна, що вчителі вимагають та тиснуть. І самі діти, аби не почуватись невдахами, скніють над підручниками чи цілодобово сидять у мережі.

Власне, тут важко говорити про єдино правильну стратегію, адже традиційно склалося, що навчальна успішність сприймається як щось найважливіше, до чого варто прагнути понад усе. Заради неї сліпнуть очі, псується шлунок, викривлюється хребет, вводяться обмеження на спілкування з друзями, заборони на спорт та творчість, дітей навіть свіжого повітря лишають – “доки уроків не зробиш – на вулицю не вийдеш”.

Якось я стала випадковим свідком нотації, яку читала мама маленькому школярику. У підсумку прозвучало таке: “Твоє головне завдання в житті зараз – гарно вчитися!”. Дуже хотілося наздогнати ту пару і сказати – “Ні, ви не праві, його головне завдання і особливо зараз – радіти життю!”.

Фото: автор – mesike, Depositphotos

Власне, я пропоную кожній родині відчути для себе ту межу, за якою кількість навчання в житті дитини перестає бути корисною, позначити її і намагатись не переходити.

Підсумки та коментарі

Отже, домашні завдання в тому форматі, в якому вони здебільшого існують у нас, несуть багато ризиків для фізичного та психічного здоров’я; розвитку навчальної демотивації, перфекціонізму; погіршення стосунків з ровесниками, вчителями та в родині. Далі спробую коротко і з окресленням причин зазначити чому.

По-перше, домашні завдання можуть бути шкідливими для здоров’я.

• Значну частину шкільного часу діти проводять, статично сидячі за партою. Подовження цього часу вдома – ризики для розвитку деформацій хребта, а за ними – і проблем з внутрішніми органами тощо.
• Значну частину шкільного часу діти читають та пишуть, навантажуючи зір. Продовження цих занять вдома (враховуючи проблеми вечірнього освітлення та якість друку підручників) – ризики для розвитку хвороб очей.
• Значну частину шкільного часу діти проводять в межах тиску правил та оцінок, через що перебувають у постійній напрузі. Продовження такої традиції вдома – ризик для розвитку стресів, а також депресивних станів, тривоги тощо.

По-друге, домашні завдання можуть шкодити пізнавальній активності та навчальній мотивації.

• Потреба робити вдома завдання (часто монотонні та нецікаві) замість прогулянок, розваг, відпочинку… – знижує бажання вчитись.
• Діти, які мають регулярні низькі оцінки за домашні завдання, – отримують додатковий фактор стресу та розвивають опір до навчання.
• Діти, які постійно заохочуються за гарне виконання завдань та мають високі оцінки, – ризикують перфекціонізмом, “комплексом відмінника” та іншими хибними акцентами навчальної мотивації, в яких підтверджуються переконання, що люблять тих, хто “багато працює”, “отримує схвальні оцінки”, “не робить помилок”…

По-третє, домашні завдання можуть бути шкідливими для стосунків з ровесниками й батьками.

• Шкільна оцінка домашніх завдань порівнює дітей між собою з акцентом на тому, що той, хто багато працює вдома і все робить якісно – “молодець”, інші – “ледарі”. У результаті дітлахи дратуються одне на одного, зляться, ображаються. Дехто почувається особливим та розумнішим, дехто – нездарою і нікчемою. Звідси – булінг – дражніння, задирання, бійки, прізвиська та інше.
• Виконання домашніх завдань часто стає випробуванням для усієї родини. Втомлені після роботи та школи батьки та діти замість того, щоб проводити час разом над чимось захопливим або відпочивати, потрапляють у ситуацію “контролерів та контрольованих”, яка часто призводить до напруги та сварок.
• Найбільше кількість шахраювань, до яких вдаються діти, пов’язані з ДЗ: списування, крадіжки, брехня, прогули… Найбільша кількість конфліктів з вчителями, докорів, принижень та звинувачень виникають саме через це.

Чи мають право на існування домашні завдання взагалі? Звісно – цікаві індивідуальні та командні проекти, які діти з задоволенням реалізовуватимуть поза школою, без ризиків здоров’ю, мотивації та стосункам.

“Головне завдання дитини – радіти життю”. Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Але це інша тема, яка потребує зміни світогляду кожного з нас: “Як організувати домашні завдання на користь та радість дітям”.

Horsley, M., & Walker, R. (2013). Reforming homework: Practices, learning and policy. South Yarra: Palgrave Macmillan.

Galloway, M., Conner, J., Pope, D. (2013) Nonacademic effects of homework in privileged, high performing high schools. The Journal of Experimental Education 81(4), 490–510.

Education at a Glance 2014 OECD Indicators: OECD Indicators

Education at a Glance 2017 OECD Indicators: OECD Indicators

Горбунова, В. Виховання без нервування. Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2014.

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт

Титульне фото: автор – Petunyia, Depositphotos