РДУГ – чим можуть допомогти дитині батьки та педагоги

Розлад дефіциту уваги із гіперактивністю, за даними сучасної науки, поширений у 3–8% дітей, у класі трапляється щонайменше в однієї дитини. Учитель із досвідом одразу може запідозрити прояви РДУГ в учня. Згадаймо мультиплікаційного героя – невгамовного Петрика П’яточкіна. Чи не мав хтось із педагогів у класі дитину зі схожими рисами та проблеми із навчанням? Коли це відбувається десь, навіть у мультфільмі або з кимось іншим, – це кумедно спостерігати. З власного ж досвіду все має зовсім інший вигляд. Люди, які оточують дитину з РДУГ, – батьки та вчителі – стикаються з поведінковими проблемами і прогалинами в академічній успішності.

Основні прояви РДУГ: неуважність, надмірна рухова активність та імпульсивність, які безпосередньо відображаються в поведінці дитини. Важливо розуміти, що дитина первинно так поводиться ненавмисно, тобто не має цілеспрямованості дратувати інших. Усе відбувається тому, що вона має біологічні проблеми у функціонуванні головного мозку. Це важливий аспект як для педагогів, так і для батьків, адже до таких дітей часто застосовують неправильні підходи виховання та спілкування.

Про що йдеться? Найпоширеніше хибне уявлення – що дитину з РДУГ недостатньо виховують батьки, мало приділяють уваги та не навчили норм і правил поведінки в тій чи іншій соціальній ситуації. Як правило, застосовуються численні зауваження, осуд, іноді покарання тощо.

Простий приклад: коли ми випадково поріжемо палець, то відчуваємо біль, йде кров, потрібен час, щоби рана загоїлася та палець став функціонувати так само, як до травми. Із РДУГ не зрозуміло, що не так, бо візуально це така сама дитина, як і інші, у неї нічого не болить, усе на місці. Тож люди часто роблять хибні висновки щодо першопричин небажаної поведінки. Дитина поводиться погано, порушує правила, відволікається не тому, що свідомо хоче цього, а тому, що не може діяти в інакший спосіб.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ З РДУГ

Коли з’являється розуміння, що дитина має певні обмеження в психічному здоров’ї, щоби виконати все, що ми від неї очікуємо, на достатньому рівні, – тоді з’являється можливість пропонувати їй допомогу, змінювати тактику спілкування та взаємостосунки. Усе це створює умови для адаптивного середовища, яке допомагає пристосуватися дитині з особливими освітніми потребами і проявити свої чесноти повною мірою. Небажана поведінка дитини – це специфічний сигнал, послання дорослим про проблему, тож їм надважливо розшифрувати і зрозуміти це послання.

Для дитини з РДУГ важливий складник – середовище, яке може або допомагати пристосовуватись, або, навпаки, мати негативний вплив і підсилювати та поглиблювати прояви небажаної поведінки. Психоосвіта є важливим складником для батьків і педагогів, інших людей, які оточують дитину і створюють середовище для виховання та навчання. Наступним кроком буде застосування певних підходів, поведінкових практик, які будуть допомагати всім навколо, полегшувати життя вчителям та батькам. Для медичних фахівців, дитячих психіатрів першою рекомендацію щодо допомоги дітям із РДУГ є немедичні, психологічні інтервенції в спілкуванні, вихованні та навчанні.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Інструкція

– Якщо важливо, щоби дитина виконала вашу інструкцію, необхідно навчитися правильно її формулювати та застосовувати. Перший крок: дитина має сфокусувати свою увагу на вашій інструкції. Якщо мама щось каже синові на кухні, а він у кімнаті, дитина нічого не виконає не тому, що не хоче, а тому, що ви, як дорослий, неправильно це робите. Необхідно бути поруч, бажано дивитися в очі одне одному; найкраще, коли під час звертання погляди – на одній лінії.

– Часом можна просити встановити спільну увагу й супроводжувати це підкріплювальним жестом.

Спільна увага – це процес, коли дві або більше осіб можуть тримати увагу на одному об’єкті. До прикладу: дитина разом із дорослим гуляє на вулиці, досліджує довкілля і знаходить у траві красиву квітку або незвичайного вигляду жука. Що, як правило, робить дитина? Привертає увагу дорослого: гукає, показує пальцем, що знайшла, хоче щоби тато чи мама обов’язково подивились.

Під час формулювання інструкції для дитини з РДУГ організація процесу спільної уваги обох сторін, матері й дитини, на завданні чи інструкції, яку треба виконати, є важливим чинником, щоб інструкція була почута, зрозуміла й виконана.

Слова ж, підкріплені жестом, краще привертають увагу. Це з успіхом можуть застосовувати вчителі молодших класів, коли потрібно звернути увагу шумної юрби дітей.

– Інструкція має бути максимально стислою й лаконічною, не більш ніж 2–3 слова, бо є вірогідність, що дитина вас не дослухає до кінця або загубиться в “лісі слів”.

– Тон інструкції важливий – сказане має звучати емоційно нейтрально, чітко, твердо, зрозуміло й однозначно, без відтінку роздратування, підвищення тону чи крику. Дитина з РДУГ має проблеми із саморегуляцією емоцій та поведінки й не завжди може дати раду своїм почуттям, тому їй важко витримувати ще й негативні емоції з боку дорослого. Витримати злість дорослого і водночас своє роздратування – важко. У такому випадку у відповідь може виникнути неконтрольована негативна емоційна реакція, з якою буде впоратися ще складніше.

2. Дитину можна навчити лише того, що вмієш сам

– Ця теза про те, що дорослим необхідно пам’ятати, чого вони прагнуть навчити й у подальшому очікують від дитини, адже діти часто наслідують патерни і сценарії поведінки дорослих, які їх оточують.

Інколи вимагаючи від дитини послідовності, організованості, самоконтролю, дорослі самі не можуть впоратися з власними емоціями та поведінкою. Чим більш врівноважено і спокійно дорослі реагують на небажані поведінкові прояви дитини, тим більша ймовірність, що вони минуть швидше, дитина опанує себе й усвідомить модель бажаної поведінки від дорослого поруч та демонструватиме це.

– Покарання, осудження, крик, присоромлення – усе це в жодному разі не зможе припинити або попередити негативну поведінку, а лише підсилити. У цій ситуації в пригоді будуть підходи керівництва поведінкою.

3. Дитині з РДУГ важко бути в сталій позі тривалий час, особливо під час уроку

Отже, важливо дозволити допустиму кількість рухів і не робити зайвих зауважень і записів у щоденнику щодо цього, адже дитина не може завмерти й зовсім не рухатись, не в її силах виконати такі вимоги.

Удома можна дати змогу, наприклад, стрибати на м’ячі для пілатесу і вчити вірш або писати за столом, хитаючи ногою. У класі можливо дозволити малювати в спеціальному блокноті чи на аркуші, крутити гумку в руках чи ґудзик, можливо, інколи давати змогу змінювати позу за партою. Також можна дати завдання витерти дошку, роздати дидактичні матеріали або намочити ганчірку – тобто дати порухатись і переключити увагу, щоби працездатність відновилась.

Розумію, що деякі педагоги заперечать, що є дисципліна: а якщо всі будуть це робити? Але дорослі навколо мають зрозуміти, що не всі діти однакові, у дітей із РДУГ є фізіологічні обмеження, і зайві рухи не є тим, що може погано впливати на якість засвоєння матеріалу. Навпаки, діти з РДУГ можуть у русі запам’ятовувати краще. Інколи вчитель може спеціально перевіряти, що запам’ятав учень, який нібито зовсім не слухав його під час пояснення, й зі здивуванням виявити, що дитина гарно відтворює весь матеріал.

4. Дитина з РДУГ потребує організовувальної та спрямувальної допомоги з боку дорослих упродовж свого розвитку

Це потрібно тому, що вона має проблеми з цими функціями через біологічні особливості функціонування мозку. Якщо уявити, що хтось зламав ногу й не може ходити, то йому накладають гіпс. Згодом людина, уже використовуючи милиці, може потроху пересуватися. Тобто, щоби відновилася цілісність ноги, потрібні зовнішній каркас, гіпс, і час. Для дітей із РДУГ дорослі певний час будуть виконувати функцію цього гіпсу – тобто компенсувати ті функції самоорганізації й самоконтролю, що поки є дефіцитарними.

Це означає, що:

– у школі дитина з проблемами уваги та поведінки має сидіти в межах перших трьох парт, щоби вчителю легше було вчасно помітити зміни – або передвісники небажаної поведінки, або виснаження уваги та відволікання – і вчасно та влучно скерувати поведінку дитини, оптимізуючи навчальний процес усього класу;

– удома необхідно організувати робоче місце так, щоби поруч не було предметів, іграшок, які відволікають від виконання домашнього завдання, можливо, бути поруч, щоб опосередковано контролювати навчання, не створювати умови для тривалого нераціонального використання часу й потім не сваритися через гаяння часу;

– необхідно робити перерви в заняттях: коли батьки бачать, що концентрація уваги різко падає й навчання неефективне, потрібно чергувати інтелектуальну працю з фізичною (можна 5–7 хвилин порухатись у будь-який можливий спосіб, щоби відновити працездатність);

– дивно, але вчені помітили, що жування може підвищувати концентрацію уваги, тож нарізані скибочками яблуко чи груша можуть стати в пригоді під час виконання домашніх завдань. Педагоги добре знають, що в класі є діти, які часто їдять на уроках, – часом це не елемент порушення дисципліни, а інтуїтивний пошук самодопомоги.

5. Зауваження для дитини з РДУГ стають буденністю, тому дітей треба заохочувати

З часом діти перестають реагувати на зауаження, інколи щось зовсім несуттєве може стати приводом для великої сварки й покарання. А як щодо заохочень?

Інколи дорослим складно побачити за численними недоліками в поведінці й навчанні позитивні риси та чесноти дитини. Так формується стале негативне ставлення до неї: навіть коли стається щось, до чого вона не причетна, складно повірити в це й зупинитись у підозрах та звинуваченнях. Проте якщо дитина робить щось хороше, досягла бажаного результату, це сприймається як буденне та звичайне й не дістає похвали.

Це велика несправедливість, дитину неможливо зіпсувати похвалою. Для дітей із РДУГ важливо правильно формулювати слова підбадьорювання й заохочення. Фрази “ти молодець”, “добре”, “гарний хлопчик” тощо звучать як оцінювання й не сприяють продовженню відтворення бажаної поведінки в майбутньому.

“Дивись, тобі сьогодні вдалося це зробити”, “мені приємно, що ти дослухався”, “вітаю, тобі вдалось”, “сьогодні ти виконав роботу краще, ніж минулого разу”, “бачу, ти старалась і твоя робота виконана добре, це мене тішить” – ці формулювання роблять акцент на виконаних діях і демонструють особисте емоційне ставлення дорослого до процесу. Саме цей аспект сприяє підкріпленню бажаної поведінки дитини на майбутнє, що є одним із прийомів поведінкового керівництва.

Навіть якщо дитина демонструє в багатьох обставинах небажану поведінку, рекомендую щоденно помічати хоча б три чесноти (і педагогам, і батькам), за які можна похвалити дитину. Це важливо, бо попереджує закріплення дорослим усталеної стигми щодо дитини.

6. Діти з РДУГ погано відчувають час

Тож їм складно тримати в голові список завдань і обов’язків, особливо в довгостроковій перспективі виконання. У цьому можуть допомагати візуальні підкріплення, розклад дня на стіні, записник із переліком справ, кольорові наліпки-нагадування, пісковий годинник і сигнал будильника вдома. У школі це може бути вербальне попередження вчителя про залишок часу до кінця виконання завдання.

Загалом залучення інших стимулів – візуальних, звукових – може бути корисним в організації діяльності дитини. Також важливим є режим, усталений розпорядок дня, що лишається незмінним або приблизно таким, адже сам розклад може бути організовувальним чинником. Про це важливо пам’ятати під час канікул чи карантину тощо, коли зовнішні обставини змінюються, руйнуються кордони і правила. Підтримання режиму сну та бадьорості, фізичної активності, навчання є обов’язком батьків. Це непросто, але вкрай необхідно для дитини, бо потім період налаштування може бути складнішим, якщо цього не дотримуватись.

7. Ґаджети, інтернет – це сучасне зло чи нові можливості?

Події останнього часу довели необхідність використання сучасних технологій для організації дистанційного навчання. Проте діти з РДУГ мають схильність до надмірного захоплення комп’ютерними іграми, соціальними мережами тощо. Тож час користування варто контролювати, так само, як і контент.

Водночас, діти можуть нас, дорослих, багато чого навчити – наприклад, як створити презентацію з анімаційними ефектами або допомогти налаштувати роботу комп’ютера, полікувати від вірусів, навчити користуватися сучасними платформами для спілкування, редагувати фото. Просто запитайте, і вони залюбки відгукнуться.

Також треба подумати про навчання правил безпеки в інтернеті та продемонструвати, що він може бути не тільки для розваги, а ще і для багато іншого й цікавого.

8. Урізноманітнюйте способи навчання

Дітям нецікаво й нудно слухати одноманітні пояснення матеріалу на уроках, це особливо стосується дітей із РДУГ. Для них краще для засвоєння матеріалу буде зміна діяльності під час уроку, інтерактивне обговорення, можливість висловлювати власну думку, групова робота з однокласниками, подача матеріалу із залученням емоційного складника, прикладів зі свого досвіду.

ВПЛИВ КАРАНТИНУ

Зараз ми всі переживаємо незвичний досвід пандемії COVID-19 і надалі будемо перебудовувати й налаштовувати наше життя під реалії загрози інфікування.

Рекомендації:

1. Наразі вчені досліджують наслідки впливу пандемії й карантину на психічне здоров’я дітей та дорослих. Є припущення, що можна очікувати підйом захворюваності на тривожні та інші психічні розлади. У цьому аспекті важливо пам’ятати, що дітям із РДУГ та іншими особливостями розвитку важливо підтримувати сталість, навіть за обставин, які зазнали непередбачених змін сталого способу життя, режиму дня, фізичної активності тощо.

Це важливо, бо кожен із нас кожного дня виконує певні поведінкові сценарії, вони самі собою слугують організовувальною системою нашого життя та формують відчуття сталості і прогнозованості. Для психіки кожної людини вкрай важливо, щоб обставини, спосіб існування не змінювалися надто різко й непередбачувано.

Саме тому важливо слідувати певному порядку дій, системі зайнятості, відтворювати попередній досвід. Це означає вставати й лягати в один і той же час, стало виділяти час для навчання, спілкування, домашніх справ і відпочинку. У такий спосіб ймовірність дезадаптивних змін у настрої, поведінці суттєво знижується.

2. До повернення до звичного життя, відновлення відвідування школи або дитячого садочка важливо готувати дітей заздалегідь, налаштовуючи їх на певну послідовність подій, режиму. Дітям із РДУГ складніше налаштовуватися на навчальний процес після тривалих перерв, тому від педагогів і батьків потрібні терпіння, толерантне ставлення, підтримка й допомога.

3. Діти мають дізнатися від батьків про правила гігієни, яких важливо дотримуватися ще тривалий час.

4. Важливо пам’ятати, що дітям потрібне спілкування з однолітками: навіть якщо ваша дитина інтроверт і не полюбляє проводити багато часу з ровесниками, може раптово й гостро виявитися така потреба. Саме тому постає необхідність підтримання соціальних зв’язків, контактів у доступний спосіб у наших реаліях.

5. Батьки мають бути уважними до своїх дітей, пояснювати в доступній формі про обставини, що відбуваються, бути опорою й підтримкою для них. Навіть якщо не вдається дотримуватись і виконувати все необхідне, що вимагає школа, це не привід, щоби це стало катастрофою вашого життя. Крок за кроком під час відновлення звичного навчального режиму вдасться повторити й надолужити прогалини в знаннях. А от проблеми з погіршенням здоров’я долаються довше і складніше – варто пам’ятати про це.

Якщо дотримуватися цих порад, є всі можливості, що адаптація дитини відбудеться якнайкраще.

Тетяна Скрипник, дитячий лікар-психіатр, психотерапевт, молодший науковий співробітник ДУ “НДІ психіатрії МОЗ України”

Титульне фото: автор – photographee.eu, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber