Проект “Школа: меморандум співпраці”. Частина 5. Миколаїв. Директор як агент змін

Серед завдань, які ставить перед собою ГО “Смарт освіта”, – формування нових правил у взаємовідносинах між усіма учасниками навчального процесу. Для цього ми розпочали проект, в межах якого вчителі, батьки та учні з шести шкіл з різних міст України спробують домовитись про нові правила співіснування у своїй школі.

Напрацьовані пропозиції буде систематизовано, доповнено за допомогою онлайн-пропозицій, обговорено в експертному середовищі та зібрано в документ, який можна назвати меморандумом співпраці. Цей документ кожна школа може використати як власний статут або скористатись ним як типовим та доповнити своїми ідеями.

Перша серія зустрічей для напрацювання нових правил відбулась у Києві. Далі були школи у Краматорську, Харкові і Чернігові. Для наступної серії ми обрали школу в Миколаєві.

У цій школі замість “старий директор” говорять “перший”. Формально це правда, адже попередній директор працював тут з миті її відкриття і пробув на посаді 34 роки, аж до переобрання рік тому. Тобто, незважаючи на те, що школу зведено аж у 80-ті, нинішній її директор – тільки другий.

Але справа, вочевидь, в іншому. Ані нинішній директор, який, між іншим, був учнем цієї школи, а потім працював учителем, ані інші вчителі, які, звичайно, дуже добре пам’ятають попереднього директора, не хочуть таврувати його зверхнім словом “старий”. Він не старий, він перший. Щось на кшталт довічного статусу почесного президента.

Школа має цікавенну історію. Побудована в робітничому районі загалом пролетарського і майже тотально російськомовного Миколаєва, у новій забудові, що лише невдовзі став районом міста, а до того мав статус окремого поселення, ця школа з моменту відкриття несподівано заявила про себе як про потужний осередок українськості.

Звичайно, усе це йшло від директора, який показово ходив у вишиванці та з шевченківськими вусами, товаришував із очільником УНР в екзилі (той навіть приїздив до школи на 1 вересня в часи Перебудови) і домігся-таки від радянського керівництва, щоб школі надали ім’я відомого діяча української культури Олеся Ольжича. На це пішло кілька років, адже чиновники дуже не хотіли, щоб школа носила ім’я українського патріотичного поета, але директор переміг. Учителі в школі розмовляли українською – на уроках і не тільки.

Тоді, в радянські часи, це не просто було не в тренді, а й здавалося дивним і навіть небезпечним. Школа в районі мала репутацію “бандерівської”, і в це слово вкладалися всі нерозуміння і настороженість. А потім настала Незалежність, і директор розгорнувся на повну.

Одним з напрямів його титанічної діяльності стало патріотичне виховання: підтримування контактів з видатними діячами української культури, меценатами-українцями з Канади, облаштування в школі Української світлиці (щось на кшталт етнографічного зібрання) та величенького музею Ольжича з раз і назавжди закарбованими у пластику стендами та текстами екскурсій, які вивчають старшокласники.

Водночас, школа, як тільки стало можливо, почала брати участь у дитячих обмінах з іншими країнами (тут вивчають німецьку та англійську мови), діти жили в родинах за кордоном ы приймали в Миколаєві гостей (цей жвавий процес дещо припинився тільки в 2014 році, з початком АТО). Театральний гурток школи регулярно бере участь у відомому міжнародному дитячому фестивалі “Аплодисменти” в Румунії: діти виступають там із виставами англійською та німецькою мовами.

Усе це багатство та розмаїття ініціатив успадкував новий директор – утім, він людина своя, шкільне життя знає прекрасно і навіть у свій час отримував “Оберіг Ольжича” – відзнаку, якою нагороджують найкращих учнів. “Я тут навчався, 12 років працював учителем німецької. Мене всі знають. Ламати нікого не хочеться – хочеться допомогти людям змінитися”.

БАТЬКИ

У школі не було капремонту з дня відкриття, тобто з 1984 року, тому не дивно, що, за словами батьків, ще минулого року до адміністрації було багато нарікань (цього літа нарешті почнеться капремонт).

Проте новий директор взяв звичку кожного ранку стояти біля дверей школи і вітатися з учнями та батьками – і проблеми почали швидко вирішуватися. Адже просто на ґанку можна звернутися до директора, висловити своє невдоволення, обговорити шляхи вирішення проблеми.

Сьогодні в школі є загальношкільний батьківський комітет, куди входять представники всіх класів. У комітету є окремий чат у вайбері, в якому є і директор. Будь-які питання, пов’язані із залученням матеріальної допомоги від батьків, виносять на розгляд цього комітету, і просто в чаті відбувається голосування, навіть не треба збиратись. Якщо пропозиція набирає більшість голосів – вона ухвалюється. Усе просто, прозоро і демократично.

ДІТИ

Прямо під час нашого візиту в школі постало шкільне самоврядування – за день до того було обрано президента школи і на наших очах формувався актив. У перший день після роботи в групі президент пішов отримати ключ від кімнати шкільного самоврядування, наступного дня він прийшлов на загальну зустріч після прибирання в тій кімнаті та пошуку стільців по всій школі.

Серед стандартного набору проблем українських старшокласників – зарозуміла перевантажена програма, відсутність сучасних підходів до викладання матеріалу, часом упередженість та необ’єктивність учителів, брак молодих та й вчителів загалом.

Але під час обговорення шкільних справ діти весь час поверталися до питання спілкування з батьками: старшокласники проводять з ними мало часу, контакт втрачається, а підліткам дуже необхідна підтримка мудрих і люблячих дорослих.

Вочевидь, директор добре розуміє цю проблему, тому що найпоширеніші активності у фейсбуці школи (який, до речі, працює з інтенсивністю гарного ЗМІ) були спрямовані на освіту флешмоби, в яких неодмінно мали взяти участь діти разом з батьками. Наприклад, під час тижня німецької мови потрібно було вивчити віршик або пісеньку німецькою (хоча б на чотири рядки) і продекламувати або проспівати її разом з кимось з батьків. І на сторінці школи справно з’являлися відео, в яких миколаївські мами, соромлячись і ніяковіючи, або регочучи і танцюючи, разом зі своїми дітьми викрикують німецькі вірші.

ВЧИТЕЛІ

Ще одна чудова особливість цієї школи – шкільний психолог. У самому факті її наявності, звичайно, немає нічого особливого. Але сам директор зізнався, що йому пощастило з чудовим фахівцем, і її робота в школі безцінна. Психолог знайшла підхід до учнів – ті бігають до неї на перервах, аби розповісти, що їх турбує або вразило. Вона одразу визначила “проблемні” класи та пильно стежить за проявами булінгу, зупиняючи їх на самому початку.

Але найдивовижніше те, що шкільний психолог працює не тільки з дітьми, але й з учителями. Директор розповів, що, безумовно, проблема осучаснення вчителів існує – старі підходи не працюють, як і всюди, у школі великий відсоток учителів поважного віку, яким складно зміноватись.

Але, розуміючи проблему, директор працює з нею системно – його заклад бере участь у проекті “Демократична школа”, а, окрім цього, з вчителями регулярно проводять тренінги, використовуючи техніку рольових ігор. На групових заняттях частина вчителів стають “учнями”, а інші їх “навчають” так, як звикли. Цей метод дуже перспективний, щоб отримати свіжий погляд на нібито звичні ситуації.

ЗАГАЛЬНА ЗУСТРІЧ

Загалом спільна зустріч виглядала, як завжди: зосереджені активні батьки, помірковані доброзичливі вчителі, натхненні та зацікавлені старшокласники. На сесію винесли низку питань, і під час їхнього конструктивного і плідного обговорення майже для кожного з них створили план роботи, розробили механізми реалізації та конкретні кроки. Але за мірою просування в деталі все частіше лунало: “Так, це вже закладено в наш план реконструкції”, “Так, ми вже почали це робити”, “Так, зразки можна подивитись на нашому фейсбуці”.

Загальна зустріч стала скоріше перевіркою єдності думок та підходів. Треба було знов пройтися по больових точках, проговорити важливі тези – аби зрозуміти, що і завучка, яка впродовж років координує позашкільну роботу, і щойно створене учнівське самоврядування, і батьки, які, можливо, вперше брали участь у розробці внутрішньої стратегії розвитку школи – усі вони думають суголосно, поділяють та підтримують головний напрям розвитку школи, який поступово вибудовує новий директор.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

За результатами відвідин миколаївської школи, можна зауважити дві важливі тези.

Перша: директор – вирішальний для розвитку, формування обличчя і врешті долі школи. Вплив директора настільки виразний, що мимоволі виникає бажання створити якісь спеціальні навчальні заклади саме для директорів. Гарний директор потроху витягне на собі всю школу, навіть якщо вона розташована в не дуже престижному районі, батьки не рвуться допомагати, а діти – з сімей різного матеріального рівня.

І навпаки: якщо директор не може або не хоче створювати в школі робочу і конструктивну атмосферу та постійно підживлювати своїми активністю, винахідливістю, енергією та оптимізмом, то найкращі умови, спонсорські гроші, програми і гранти не допоможуть. Директор – це ключ до школи.

І друге. У цій школі ми побачили, як відбувається мирне співіснування традицій та новаторства – головне залишається, зайве прибирається. Так, музей Ольжича, створений ще 10 років тому, працює й нині, він навіть доповнився експозиціями про Революцію Гідності та Героїв Небесної Сотні.

Музей непорушний, але новий директор прибрав більшість рослин у горщиках, які були візитівкою школи: заповнювали всі коридори і за десятки років розрослися так, що заважали ходити. Натомість він поставив смітники для сортування сміття і на зібрані з продажу квітів та сміття гроші придбав пуфіки для малечі у вестибюль першого поверху.

Смітники для сортування сміття

У школі завжди вивчали німецьку – а зараз вона серед в 25-ти шкіл в Україні, які беруть участь у DSD-програмі. Тобто учні просто в школі можуть скласти іспити і отримати диплом, який дає їм право на вступ до німецьких вишів (минулого року такий диплом отримали 11 учнів).

Майбутнє проростає з минулого: поступово, крок за кроком, без заперечення та явного конфлікту. Живий шкільний організм просто трансформується відповідно до реальності. Жодних різких рухів, які могли б спричинити конфлікти. Тільки еволюція.

І абсолютно зрозуміло: якби тоді в школі не було саме такого першого директора, сьогодні тут не було б саме такого другого.

Зоя Звиняцьківська, співзасновниця ГО “Смарт освіта”, координаторка проекту “Педагогіка партнерства як фундамент Нової Української Школи”

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Титульне фото: автор – Gajus-Images, Depositphotos