Про державні закупівлі для освітніх закладів. Погляд замовника “з місця подій”

Тема державних закупівель завжди була і залишається цікавою, соціально привабливою, інколи дражливою та резонансною. І це природно, адже саме через цей механізм здійснюється закупівля більшості товарів, робіт та послуг за державні кошти, а відтак формуються видатки з бюджетів різних рівнів.

Нагадаю, що з 2016 року в Україні запроваджено революційні зміни в цій сфері: усі торги з використанням державних коштів здійснюються на єдиному веб-порталі державних закупівель Prozorro. Таким чином будь-хто в Україні може відслідкувати через систему, як витрачаються кошти платників податків, за якими цінами закуповується той чи інший товар, надається певна послуга.

Одразу зазначу, що в цілому я підтримую цей механізм, адже давно сповідую демократичні та прозорі принципи управління. Однак, оскільки працюю в цій сфері багато років, хочу висловити кілька зауваг, окреслити певні проблемні зони та потенційні загрози для нормального функціонування бюджетних закладів на місцях, зокрема освітніх установ.

Мабуть, найголовнішми проблемами на місцях залишаються брак практичних навичок, досвіду роботи в членів тендерного комітету, певний страх помилитись, занадто високий ступінь уваги та контролю з боку громадськості, непомірно високі штрафні санкції за порушення у сфері державних закупівель. Все це апріорі викликає підсвідоме несприйняття, свого роду бажання обійти, уникнути використання веб-порталу Prozorro.

Для того, щоб пояснити інші проблемні зони публічних закупівель, необхідно розповісти, як формуються кошториси освітніх установ на фінансовий рік. Зауважу, що йдеться про установи, які працюють в умовах децентралізованого бухгалтерського обліку – тобто у школі є самостійна бухгалтерія.

Отже, за показниками використання коштів у річному звіті, який складають бухгалтери за минулий фінансовий рік (так званий “баланс”), формуються контрольні цифри для укладання кошторису на наступний рік – з певними поправками на зростання цін, інфляцію тощо. Також враховуються нові запити й потреби установ, які збалансовуються із можливостями того чи іншого бюджету.

Таким чином, кількість коштів, яка закладається на ті чи інші потреби школи чи дитячого садку, за замовчуванням не може бути завищеною, оскільки фінансові органи будь-якої влади на місцях зацікавлені в мінімізації видаткової частини бюджету і кілька разів перепровірять, за якими цінами формується та чи інша стаття видатків.

Суттєва частка видатків йде на оплату комунальних послуг, зокрема газу чи тепла. І тут випливають перші недолугості чинного законодавства. До прикладу, якщо теплову енергію постачає монополіст, внесений у перелік суб’єктів природних монополій на певній території, то про яку переговорну процедуру (згідно з Законом України “Про публічні закупівлі”) може йтися?

Фактично немає, про що вести переговори, оскільки ціна теплової енергії встановлюється рішення НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) у фіксованій величині, у кошторисі установи видатки на теплову енергію зафіксовані, то простою дією ділення вартості на ціну визначаємо кількість гігакалорій (математична задача для 3 класу).

Питання: для чого проводити переговорну процедуру, якщо домовлятися де-факто немає про що. Переговорна процедура (за скороченою схемою) триває до 10 днів. Проведення її в таких умовах не призводить ані до економії бюджетних коштів, ані до оптимального часового проходження процедури, створює додаткове навантаження на тендерний комітет (читай, бухгалтера, який більшість цієї роботи “тягне” на собі).

Тепер щодо закупівлі природного газу. Згідно з чинним законодавством, газ закуповується окремо як товар і як послуга за його транспортування. У товарному сегменті законодавець вважає, що газ необхідно закуповувати за процедурою відкритих торгів, оскільки формально існує ринок газу. Тому проводимо відкриті торги, які досить тривалі в часі (понад 30 днів), і є загроза вчасно їх не провести. У такому випадку постачальник може призупинити подачу газу в найлютіші морози. Благо, що останнім часом бюджети приймаються вчасно, а відтак встигаємо провести ці торги.

А ще в чинному законодавстві існує норма, згідно з якою ціну на той чи інший товар можна піднімати до 10%, за умови коливання цін на ринку. Оперативно і безкоштовно довідатись про фактичне зростання цін також немає змоги. Наскільки я знаю, торгово-промислова палата надає такі довідки на платній основі. Дивує також, що переможець торгів після укладання угоди має право ініціювати таке підняття ціни n-ну кількість разів. Тобто, по-суті, всі ці торги нівелюються, а ціна “наганяється” до потрібної. Постає питання: навіщо зайва робота для тендерного комітету освітньої установи?

Інколи учасники спеціально занижують ціну (демпінгують) з метою виграти торги, а пізніше всякими правдами й неправдами піднімають ціну до вигідної. Є також загроза оскарження результатів закупівлі іншими учасниками, які в силу різних мотивацій свідомо зривають укладання угоди, залишаючи дітей без харчування, школу без необхідних товарів чи послуг. І це також повинно бути предметом розгляду внесення змін у чинне законодавство, щоб штучно не створювались бар’єри для нормального функціонування освітньої установи і найголовніше – діти не страждали від недолугості законодавства.

Окремо слід зауважити про так звані допорогові закупівлі (до 200 тисяч гривень для товарів та послуг і до 1,5 мільйони гривень для робіт). Багато органів місцевого самоврядування, включно з Львівською ОДА (я живу в місті Стрий) видали розпорядження застосовувати принципи закупівель на відносно невеликих кошторисних призначеннях.

Таким чином фактично все, що закуповується за державні кошти, повинно проходити через Prozorro. Хоча це не є обов’язковою умовою Закону України “Про публічні закупівлі”. Насправді малокошторисні закупівлі можна проводити поза Prozorro, просто оприлюднюючи всю фінансову звітність на веб-порталі Е-дата.

Розумію бажання органів виконавчої влади економити бюджетні кошти, але не зовсім підтримую таку безапеляційну позицію. Вважаю, що треба дати можливість тендерним комітетам діяти більш гнучко – вивчаючи насамперед насиченість ринку в певному сегменті товарів чи послуг, у процесі вирішення доцільності застосування торгів на “допорогах”.

По-перше, не все те, що найдешевше – якісне, тому треба дуже ретельно виписувати вимоги до технічного завдання, щоб не отримати в результаті товари сумнівної якості. На жаль, не всі заклади освіти достеменно знають, як це робити, адже норма про обов’язковість навчання для членів тендерного комітету в законі відсутня.

По-друге, працюючи з перевіреними часом діловими партнерами, маємо більше додаткових гарантій, що всі послуги будуть надані вчасно у визначених обсягах. З постійними постачальниками можна домовитись про надання чогось у борг, оперативну заміну, ремонт тощо. Звичайно, виникає загроза корупційної складової у закупівлі, але для мене особисто (і таких багато) це є неприйнятним, та й контрольних чи правоохоронних органів у нас достатньо, тож вони повинні стати запобіжниками для зловживань.

Ще більше проблем виникає, якщо школі чи садку необхідно закупити послугу чи роботу, особливо в сегменті будівельних чи ремонтних робіт. Для проведення таких закупівель необхідно оприлюднити на Prozorro чітке технічне завдання. Скажіть, будь ласка, хто має це виписати? У штаті закладу освіти відсутні фахівці інженерно-технічного напряму – проектанти та кошторисники. Таким чином, треба замовити виготовлення кошторисної документації, за яку необхідно платити з додаткових джерел фінансування, або зменшувати загальну суму фінансування на ті чи інші ремонтні роботи, аби покрити вартість створення документації.

Підсумовуючи, хочу зауважити, що застосування Закону України “Про публічні закупівлі” для здійснення допорогових закупівель у закладах освіти не є таким однозначно правильним та не завжди доцільним. У кожному конкретному випадку необхідно зважати на всі “за” і “проти”, щоб, з одного боку, забезпечити принципи відкритості й прозорості в закупівлях, а з другого – гарантувати стабільне функціонування установи, первинним і ключовим завданням якої було, є і буде надання якісних освітніх послуг для дітей.

Сергій Запісов, директор Стрийської ЗШ І ст. № 11

Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos