Освітні мандри до Фінляндії

Я – вчитель початкових класів, учасник пілотного проекту “Нова українська школа”, нещодавно мала змогу взяти участь в освітній експедиції до Фінляндії. Адже саме ця країна має перевірені напрацювання, освітню стратегію змін, вона вже пройшли шлях педагогічних реформ і як показують результати PISA – досить успішно.

Мета поїздки – перейняти найкращі педагогічні наробки для їх подальшої адаптації та впровадження в нашій освіті. Власне, одна з умов освітньої подорожі – обов’язково реалізувати щось в Україні.

Учасниками мандрівки були директори шкіл, їхні заступники, вчителі початкових класів, педагоги-предметники, методисти Одеського інституту удосконалення вчителів, представники громадської організації саморозвитку педагогів, психологи.

Команда EdCamp Ukraine, заручившись підтримкою Одеської державної адміністрації, закордонної освітньої компанії “EdFuture”, на чолі з її власником та виконавчим директором Арне Верхеґенером, розробили та втілили в життя програму підвищення кваліфікації “ЕдМандри # 1. Учителецентризм”, що включала практичну і дистанційну частини та самостійну роботу.

Практична частина – це освітня експедиція, що передбачала відвідування різманітних закладів: бібліотек, шкіл мистецтв, вищих навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл. Це дало змогу скласти цілісну картину про закордонну систему освіти. Хочу поділитися побаченим закордонним досвідом, можливо, це спонукатиме когось до активних дій.

Фото: автор – Олександр Елькін, EdCamp Ukraine

“Мало – означає багато!”

Арне Верхеген, учитель за освітою, докладно познайомив нас з теоретичними засадами освітньої системи Фінляндії. “Мало – означає багато!” – це ключ фінської освіти. Не наватажуючи дітей зайвим, тут звільняють час для їхнього соціально-культурного розвитку, для збагачення особистості. Щоб змінити освіту, слід було змінити вектори, якими слугують базові педагогічні принципи.

Серед них:

1. Довіра та відповідальність “усіх до всіх” у всьому!

Цей принцип передбачає навчання “без тиску”. Кожен учень знає, для чого він тут (насамперед це роз’яснюють у сім’ї), чому потрібно опанувати саме цей матеріал, як він далі зможе це використати в подальшому житті, тому відчуває відповідльність насамперед перед самим собою.

Вчителі надають учням самостійність. В учнів є право вибору: одні грають на барабанній установці, інші – опановують гитару, ще інші просто ходять по класу, розмовляють, діляться враженнями. А форма одягу? Її не просто немає, немає взагалі жодних обмежень, окрім “треба прийти одягненим”. У Фінляндії переконані, що істина досягається лише методом “спроб та помилок”, і кожен досвід дуже потрібний у становленні особистості.

Фото: автор – Станіслав Дрогаєв, Impact Hub Odessa

2. Рівність.

Школи однакові за престижністю, між ними фактично немає конкуренції. Матеріальна ситуація закладів теж приблизно однакова, якісний склад учителів скрізь високий, тому навчальний заклад обирають тільки за територіальним принципом (зручністю розташування).

3. Немає стандартизації.

“Працюємо для результату, а не для тесту!”

Існує єдиний державний іспит, який учні складають у 9 класі для отримання атестату зрілості. Звичайно, учителі використовують різноманітні форми перевірки, але не тому, що цей контроль обов’язковий. Він залежить від матеріалу, що вивчається, та від бажання самого вчителя. Мета – визначення прогресу учнів та їхніх “слабких місць”, а не для встановлення рейтингу школярів.

4. Освітня автономія. “Школа фокусується тільки на освіті”.

Звичайно, є затверджений навчальний план, але він слугує тільки путівником (освітяни можуть коригувати його на власний розсуд), а саму стратегію викладання розробляє безпосередньо учитель. Тобто цей момент відбувається досить лояльно для фінських педагогів у порівнянні з нашими.

Директор виконує роль менеджера, розпоряджається шкільним бюджетом. (До речі заклади фінансуються державою та містом – сільські школи теж закріплені за містами). Керівник школи вирішує питання документації, що стосуються освіти. Харчування учнів, прибирання школи, безпека та інше – це турбота місцевих органів управління.

Просто, правда ж? Їхня освіта виходять за межі “лише дидактики”, що допомагає вибудовувати систему освіти, яка відповідає запитам суспільства.

Як вчаться та навчають фінські вчителі

Вчитель – одна з найбільш престижних професій у Фінляндії. У школах працюють лише професіонали, тільки 11% абітурієнтів стають студентами педагогічних вишів, пройшовши непростий конкурсний відбір. Туди потрапляють виключно високо вмотивовані, готові до експериментів майбутні вчителі.

У науковому центір Heureka ми зустрілися з професорами університетів Tampere i Jyvaskyla. Дізналися, як саме стають вчителями у Фінляндії. Виявляється, що майже вся професійна освіта більшою мірою складається з практики у школах, де студенти мають можливість спілкуватися з учителями, отримувати консультації та настанови.

Професор Пекка доводив, що бути хорошим вчителем – це не означає лише багато знати, насамперед слід мати відкрите серце, вміти розвивати своє мислення та чути учнів. Коли цей “пазл” складеться – отримаємо гарну картинку.

Професор Пенті детальніше познайомив з безпосереднім процесом навчання студентів педвишів.

Серед основних дисциплін – психологія, соціологія, філософія освіти, дидактика. Головна мета педагогічного студентства – аналізувати одне явище з різних боків. Основний метод навчання – робота в дослідницьких групах. Студенти повинні самі дати відповідь на запитання “що мені цікаво, про що б я хотів/-ла дізнатися більше” і за допомогою науково-дослідної роботи дати відповіді на поставлені запитання.

Ці відповіді разом з ними шукає і викладач, тим же чином потім представляють отримані результати, рефлексують. Отже, студентство здобуває теоретико-практичні знання та вміння і разом з наставниками поповнює фонд наукових робіт.

На мою думку, якраз науково-дослідної студентської роботи нам і не вистачає. Наші навчальні заклади зазвичай обмежуються передбаченими освітньо-кваліфікаційними роботами - курсовими, дипломними тощо. Та і в самих студентів просто обмаль часу на дослідження тем, що їх цікавлять, через опрацювання великої кількість теоретичного матеріалу. Цей досвід точно варто взяти до уваги, адже справжній учитель – це постійний дослідник!

Система навантаження фінських учителів різниться із нашою.

Усі години поділяються на годину для саморозвитку та співпраці (сюди входить навіть підвищення кваліфікації) і безпосередньо контактні години – тобто проведення уроків.

Найбільше контактних годин – у вчителів фізкультури, музики, мистецтва, тому що в них немає так званих “домашніх завдань” (наприклад, немає перевірки зошитів), тобто підготовка до наступного уроку займає менше часу порівняно з мовниками чи математик. Але ця різниця враховується, і фактично педагогічне навантаження вирівнюється годинами для саморозвитку, і за різного “контактного навантаження”, усі отримують приблизно однакову заробітну платню.  До речі, вона залежить лише від педагогічного досвіду, ніяких професійних рівнів учителів не визначають.

Підвищення кваліфікації відбувається виключно за власним бажанням. Учні “підказують” учителям, коли варто поправити “педагогічну форму”.

Особливості фінських шкіл

Лабораторії для роботи з м’якими та твердими матеріалами, кімнати, обладнані для куховарства, навчальні холи, “живі” куточки, міні-сади – це та ще багато іншого ми побачили в школі Opinmaki School в Espoo.

Простір організований таким чином, щоб дійсно мотивувати до навчальної діяльності, все, включаючи розмальовану підлогу (різні геометричні малюнки, лабіринти, елементи ігор типу “знайди за стрілочками”), сприяє кращому розвитку дитини.

Фото: авторка – Олена Малахова, EdCamp Ukraine

Робоча обстановка дозволяє вільно пересуватися в класі, навчальне середовище мобільне: у потрібний момент можна створити умови для групової взаємодії. Коридори майорять дитячими роботами, жодних нагромаджень на стінах, лише “живі стенди”, де постійно подається найнеобхідніша інформація – усе дуже функціонально. Тут панує “культ дитини”, дитиноцентризм у чистому вигляді!

У наших школах багато уваги приділяють зовнішньому оформленню, але все навчальне середовище має провокувати бажання вчитися.

Фото: авторка – Олена Малахова, EdCamp Ukraine

У загальноосвітній школі у Vantaa нас познайомили з шкільною документацією. Це просто мрія – ніяких паперових томів!

У школах є загальна електронна система ведення документації. Сторінки відвідування, успішності учнів, схема класу з особистими фото дітей (це дає змогу планувати різні форми роботи – наприклад, сформувати потрібні групи на комп’ютері і не витрачати на це час під час уроку), графік роботи кабінетів, загальний розклад, графік роботи вчителів та їх чергування – це лише частина можливостей електронної системи. Усе супроводжується кольоровим маркуванням, що спрощує керування.

Система забезпечує зворотний зв’язок з учнями, батьками та всіма вчителями. Тобто кожен має спеціальний доступ, що забезпечує конфіденційність, і за бажання учень або його батьки можуть зайти в систему і побачити результати роботи, домашнє завдання або індивідуальні повідомлення, адресовані конкретному школяреві.

Бібліотеки для людей

Ми також відвідали бібліотеку Enteresse. Ви б тільки бачили скільки тут постійно людей різного віку (і не лише в цій бібліотеці).

У нашій країні подібних бібліотек дуже мало – з такими інтер’єрами, меблями, технічними можливостями (принтери, ксерокси, ком’ютери тощо), ігровими кімнатами для маленьких дітей.

Головний принцип роботи – “бібліотека не для книг, а для людей“. Тому тут утілюють чимало проектів заради посилення культури читання – різноманітні майстер-класи, сімейний день у бібліотеці, події на свята і виставки.

Фото: авторка – Вікторія Щур

Отже…

Якщо в нашій системі приорітетними є самі знання, то у фінів – це соціальні компетентності. Вони міркують так: “Для чого мені червоний диплом, якщо потім я зможу вигідно “продати свої знання”, не вмітиму вирішувати соціальні конфлікти, не знатиму, як заощаджувати, а це ж – головне для подальшої соціалізації”. Тобто, напрошується висновок, що ми навчаємо для знань, а вони для життя. Як бачите, є над чим працювати і до чого прагнути.

За результатами мандрів організатори пропонують розробити освітню амбасаду (проект), для вирішення певної проблеми. Усі учасники будуть розробляти стратегії вирішення проблеми, а потім, власне, вирішувати її, опираючись на отриманий у Фінляндії досвід.

Проте учасники Едмандрів не зможуть впоратись самі, тому чекають на підтримку інших учителів. Адже зміни неможливо робити самотужки.

Вікторія Щур, вчитель початкових класів НВК “Балтська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. О. Гончара-ліцей”, учасник пілотного проекту “Нова українська школа”

Титульне фото: Facebook-сторінка MEKTORY