Теми статті: вчителям, директорам, закон про освіту, НУШ
19 Червня 2018
Зміни, що відбуваються в освіті сьогодні, визначають майбутнє України. Зрозуміло, що цей процес є надзвичайно складним, адже будь-які зміни несуть у собі ризики, тому що кінцевий результат надто віддалений у часі та доволі абстрактний. А от випробування, які випадають на долю реформ і реформаторів, – конкретні. Запроваджувати реформи – нелегко, керувати ними – важко, а стати ініціатором реформи – просто нереально. Та коли іншого виходу немає, реформи дають поштовх до дій.
До початку глобальних змін в освіті я пропрацювала директором науково-методичного центру управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради (Кіровоградська область) 8 років. За цей період провела безліч перевірок педагогів різних рівнів і категорій, атестацій шкіл і садочків, навчань і семінарів.
Увесь цей час, виконуючи функції контролю, переконана була, що роблю не те, що насправді потрібно.
Але виходу не бачила, оскільки науково-методичний центр (НМЦ) входить до структури управління освіти, а функції управління всі ми знаємо прекрасно. Розірвати замкнене коло стало можливим завдяки реформі освіти.
Треба було з чогось розпочинати. Рух EdСamp зацікавився нашою заявкою на проведення міні-(не)конференції, адже ми стали єдиною методичною службою, яка заявила про себе, та ще й у тандемі з закладом освіти. Тему – оновлення методичних служб – обирали свідомо, адже вже були розмови про те, що методична служба нікому не потрібна, її слід ліквідувати.
Зрозуміло, що функції контролю, відповідно до нового Закону “Про освіту”, знімаються і з управлінь освіти, і з методичних служб. Логічним буде передбачити, що в методистів стане набагато менше роботи і їхню чисельність необхідно скоротити. Ми вирішили не чекати, коли подібні думки конкретизуються, і розпочали з подачі заявки на проведення заходу. Як не дивно, але вона пройшла.
Ця подія збіглася з прикрим випадком. Так склалося, що курси підвищення кваліфікації педагоги Олександрії проходили в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Це близько 250 осіб щорічно. Під час оформлення попередньої заявки на 2018 рік чомусь не вистачило місць для 41 освітянина, і нам прямим текстом сказали, щоб самі шукали вихід із ситуації.
Порадившись із колегами, вирішили звернутися в Інститут післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка як найбільш прогресивний серед подібних закладів. Відразу скажу, що зустріли нас там радо. І ректор університету Віктор Огнев’юк, і директор інституту Михайло Войцехівський зацікавилися можливістю отримати новий досвід і “вивести в поле” своїх науковців.
Керівництво інституту запропонувало підписати угоду про співпрацю, оголосити яку вирішили на EdСamp’і. Це стало логічним акордом заходу, адже обрана тема “Оновлюємо методичну службу для потреб учительства Нової школи” та презентована угода були в одній тематиці.
Спільнота, присутня під час проведення панельної дискусії, майже одноголосно підтримала оновлені функції методичної служби. Ми вийшли з пропозицією: той час, який звільнився після усунення функцій контролю, заповнити інноваційними формами підвищення кваліфікації без виїзду в обласний інститут.
Ресурс, який має освітній простір Олександрії, дозволяє це зробити, не відриваючи педагогів від навчального процесу та сімей, не переобтяжуючи їх безліччю нікому непотрібних курсових робіт і рефератів.
Саме тому управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради 2017-2018 навчальний рік структурувало не за семестрами, а за триместрами. Це дало змогу, не відриваючи вчительство від освітнього процесу, активно залучати протягом канікул для тренінгів, семінарів, майстер-класів тощо.
Під час проведення експертної паралелі я презентувала нову модель методичної роботи міста, спрямовану на професійне зростання педагогів. Ця модель є базовою і включає в себе як залишки старої системи у вигляді ресурсного центру, так і нову частину, спрямовану на професійний розвиток вчителів.
Це не тільки курси підвищення кваліфікації, організовані на місці в канікулярні дні без потреби виїзду з міста, а й авторські тренінги і майстер-класів, що проводять педагоги-тренери, зокрема освітяни Олександрії, підготовлені Інститутом післядипломної педагогічної освіти Київського університету ім. Бориса Грінченка в межах підписаної угоди. Теми заходів залежать від запиту вчителів, також інститут проводить дистанційні модулі.
Наперед зазначу, що наші перші ластівки вже 14 червня отримали свідоцтва про курси, які вони дистанційно проходили протягом трьох місяців. Враження – лише позитивні: і від форми, і від змістового наповнення.
Наступний наш крок – це діагностичне анкетування педагогів міста з метою вивчення та визначення нашої подальшої долі. Анкета складалася з чотирьох концептуальних для нас запитань (якщо відкинути ПІБ, електронну адресу, фах) і потребувала максимум 5 хвилин на заповнення:
І ось тут починається для мене найцікавіше. Якось журналістка сайту “Нова українська школа” Вікторія Топол мене запитала про ризики, з яким ми стикнулися, реформуючи свій НМЦ. Зрозуміло, що далеко не в захваті був обласний ІППО (чомусь і проведення самого EdСamp в Олександрії область не підтримала), адже, якщо спочатку наших людей просто не взяли на курси, то наступного року вже ми не чекали і сформували попередню заявку на Київ – охочих виявилося понад 70!
Прорахувавши економію для місцевого бюджету від таких курсів, нас підтримало керівництво управління освіти, молоді та спорту, а за ним – і керівництво міста. Директори шкіл теж були задоволені, бо не треба вишукувати заміни для тих, хто на курсах. Здавалося б, усе чудово. Та визирнув інший ризик, про який мене питали. Двотижневе онлайн-анкетування було добровільним!
Можливо, колеги-педагоги не звикли до свободи? Сподіваюсь, що це саме так, бо як пояснити те, що анкетування пройшли 50% осіб?! А інші 50%?! Не потрібно, не цікаво, не важливо? Різниці немає, як професійно зростати, і чи зростати взагалі?
Наш психолог сказала, що це – нормальна статистика для будь-якого соціального проекту. “Ви ж хотіли побачити реальну картину? Чому тоді дивуєтеся? Усі інші – це баласт, який або приєднається, або залишиться за бортом…” Не знаю, кому як, а мені трохи лячно, що 50% педагогів – це баласт.
Правду нікуди подіти: є ще один фактор, який мене теж дивує вже не перший рік.
Систематично під час нарад завідувачів методичних кабінетів/директорів центрів від них самих звучать нарікання на тяжку долю через непомірне навантаження, адже їм доводиться виконувати функції контролю. Тоді чому ж усі сидять в очікуванні змін?
Міністерство робить безліч проектів, проводить опитування, зустрічі із освітянами-практиками саме для того, щоб реформа відбулася в необхідному для нас руслі, щоб ми з вами працювали в комфортних умовах, щоб були задоволені батьки та щасливі учні.
Шановні колеги! Не будьте байдужими до власного майбутнього, яке формується вже сьогодні.
Оксана Аннікова, директор науково-методичного центру в Олександрії
Титульне фото: автор – Rawpixel, Depositphotos
Докладніше про зміни в роботі науково-методичного центру в Олександрії читайте в нашому тексті “Як один ІППО і методичний кабінет намагаються змінити модель підвищення кваліфікації“
Обговорення