Картина “Настрій”. Чому дітям потрібно малювати

9-річний хлопчина намалював свій стан, думки і бачення життя в одному малюнку. 

На прикладі нашої історії я хочу донести до батьків, викладачів, вихователів і всіх, хто працює і перебуває з дітьми, які важливі наші ставлення і реакція на те, що створюють діти.

Як почути свою дитину? Як розкрити її талант? Де не перегнути і коли треба привернути більше уваги та допомоги відкритись?

Ці питання, впевнена, турбують багатьох батьків. Усі ми хочемо, щоб наші діти були щасливими і здоровими, як у фізичному, так і у психічному плані. Спостерігаючи за своїми дітьми, я можу сказати, що головні стовпи виховання – любов, свобода, підтримка, а також власний приклад.

У перші три роки життя дитина набуває чимало навичок і споживає багато інформації. У неї закладається фундамент почуттів і самосвідомості, відчуття любові, безпеки, страху, турботи, свободи. Важливо правильно створити цей фундамент.

“Я малював, коли в мене був поганий настрій, – каже мій син Кирилл. – Я відчував нудьгу, втому, роздратування, злість. Просто сів і, не замислюючись над сюжетом, почав малювати. Імпровізувати. Тільки потім, коли мама мене запитала, що це, я розповів.

• Чорне – це поганий настрій, усі почуття зі знаком мінус.
• Біле – світлі, приємні моменти в житті, які ми запам’ятовуємо надовго.
• Жовте – це сонце. Сонячне світло, без якого ніхто не може жити і яке іноді впливає на наш настрій, особливо в осінньо-зимовий період.
• Стрілки – це рух, вгору і вниз. У всіх є злети і падіння.
• Зіркою я хотів сказати, що кожен може бути зіркою в широкому сенсі. Кращою версією себе, зіркою танців, естради, футболу, класу.
• Смуги – це наші щоденні дії, без яких життя неможливе, саме вони його наповнюють найбільше, і від них залежить, станемо ми зіркою чи ні”.

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЬ

Коли моєму сину ще не було й року, я вже вишукувала фарби, щоб можна було з ним помалювати. Я сама дуже люблю це робити й іноді вдома малюю аквареллю чи акрилом або ходжу на майстер-класи. Тож я знайшла пальчикові фарби, з яких і почалось знайомство мого сина з творчістю. Ми використовували для малювання вушні палички, з мочалок для посуду я вирізала геометричні фігури. Вмочуючи їх у фарбу, ми робили відбитки на великому папері розміру А1.

У 2 роки я його познайомила з восковою крейдою, олівцями, дитячими фломастерами. Пам’ятаю перше моє здивування, коли він уже добре малював сонечко, дерево, дім тощо, але намалював щось абстрактне і треба було дуже постаратися, щоб побачити в цьому дерево. Я його запитала, чому воно таке. А він відповів, що так хоче.

Тоді я зрозуміла, що нас завжди намагаються вписати в якісь рамки і стандарти. Так треба, а так – ні, так можна, а так – не можна. Я завжди давала йому свободу в малюванні і висловлюванні своїх думок та ідей. Підтримувала і спостерігала.

Ми почали міксувати малювання з аплікацією. Наприклад, на великому папері клеїли засушене листя з різних дерев, а потім малювали фарбами стовбур і гілля до кожного листочка. Олівцями або фломастерами домальовували дрібні деталі. Я помічала, як такі заняття розкривають Кирилла, дають нові ідеї, заспокоюють, він може розповісти те, чого не розповідав раніше, будь то думки, мрії, переживання чи події з життя.

У мене були дні, відверто кажучи, погані. Коли день не задався, якась метушня, багато справ – я не достатньо приділяла увагу сину. Могла нагримати на нього. Коли він сідав малювати, як правило, це були похмурі малюнки темних кольорів. Для мене це завжди сигнал, що треба приділити дитині увагу.

Я довго думала, що любов до малювання можна розвинути, піти в художню школу і почати малювати “по-справжньому”, а не “по-дитячому”.

“Можна себе змусити навіть навчитися до вечора танго танцювати на спір, – каже нейролінгвіст Тетяна Чернігівська. – Тут питання інше: якою ціною і чи треба це робити? Накачувати себе на тему “я повинен бути успішним” – це провальна річ, на мій погляд. До деякої межі вона може бути успішною, але в підсумку однаково провалиться. А ось якщо людині насправді цікаво і якщо в неї є здібності, вона автоматично стане успішною. Якщо вона щось робить тому, що знає, як це потрібно зробити, або не боїться, коли всі бояться. Ось тут її чекає успіх”.

Я купляла книжки видатних художників, ми разом роздивлялись їх. Багато ходили в галереї і на виставки. Коли сину було 5 років, я зрозуміла, що від малювання він не отримує великого задоволення. Іноді малює, іноді – ні. Але я бачила, що він розуміється на мистецтві і впізнає картини Малевича, Далі, Да Вінчі.

Тобто все, що ми вкладаємо в голову дитині, нікуди не дівається, а за потреби – згадується. Або на основі тисячі побачених малюнків, сюжетів, картин, образів, фільмів створюється щось своє. Так само працює мозок і з аудіоінформацією. Тому дуже важливо якомога довше фільтрувати інформацію, яку поглинає мозок дитини.

У шість з половиною років Кирилл пішов у перший клас. Одночасно почав ходити на ментальну арифметику, завдяки якій стимулюються дві півкулі головного мозку. Через пару місяців у нього відкрились творчі здібності. Він почав малювати олівцями картини і чоловічків пікселями. Ще через пару місяців – писати маленькі статті у Word. І так потроху він перейшов на малювання в Paint, де і створює свої абстрактні і геометричні картини.

Дозволяйте дітям висловлювати свої емоції, допомагайте їм розкрити свій потенціал і побачити красу в кожному малюнку.

Яна Бабуцька

Фото картини і підпис намальовано в графічному редакторі Paint та надруковано на дизайнерському холсті