Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід, ПрямуємоРазом, учням
6 Квітня 2018
5 097
0
Щоденна паста, молочні автомати й запаковані булочки – у кожної країни своє бачення шкільного обіду. Ми ознайомилися із вимогами до їдалень у шести країнах – США, Італії, Китаї, Фінляндії, Австралії та Литві і розпитали тамтешніх батьків про те, як харчуються їхні діти. Публікуємо історії про перші три країни.
Другу частину тексту читайте за цим посиланням.
Система шкільного харчування в США працює понад 100 років. Спочатку це була ініціатива жіночих союзів. У 1946 році президент Труман запровадив Національну програму шкільних обідів (The National School Lunch Program), яка існує досі. Через неї школи отримують державне фінансування на харчування за умови, що воно відповідає стандартам. Її основна мета – надати зблансоване безкоштовне чи дешеве харчування, зокрема дітям із малозабезпечених родин. Крім того – виховати в школярів здорові харчові звички.
У 80-90-х роках сферу шкільного харчування почали захоплювати приватні компанії, які не завжди дотримувалися стандартів і зумовили поширення фастфуду. Повернення здорової їжі до школи у 2010 році підтримала Мішель Обама – нові правила зобов’язували збільшити кількість фруктів, овочів і цільнозернових виробів у дитячому раціоні.
Втім, реформа не дала очікуваного результату: постачальники не турбуються про смак здорових страв, а фрукти почасти зіпсовані, тож учні просто викидають отримані обіди й обирають домашню їжу чи снеки. Водночас, не всі школи фінансово готові дотримуватися стандартів – здорова їжа дорожча, а держава відшкодовує лише три долари за обід, які не покривають приготування та доставку непридбаних дітьми і викинутих страв.
Мої діти ще не ходять до школи, відвідують приватний дитячий садок – у США, принаймі в штатах Джорджія та Нью-Джерсі всі садки приватні. Цьогоріч мій син піде до державної школи, де працює їдальня. Друзі розповідали, що це дуже популярне місце серед дітей. На обід вони самі обирають їжу і платять за неї. За бажання дитина може взяти їжу з дому.
Меню формує адміністрація і велику увагу приділяє алергіям. Наприклад, якщо компанія привозить печиво з горіхами, алергику привезуть таке саме, але без них. Батьки поповнюють картку, якою діти оплачують обід, перекус чи напої. В Америці дуже популярні снеки – десятки видів печива, крекерів, чіпсів. Харчування в різних школах не сильно відрізняється – відмінність може бути у бренді печива чи постачальнику молока. Існують стандарти, прийняті штатом. Зокрема, майже всюди заборонені горіхи. Здорове харчування пропагується на рівні бесід із дітьми, багато говорять про потребу пити воду.
У садочках формат харчування визначає керівництво. У нашому попередньому діти брали їжу з дому в термосі або розігрівали в мікрохвильовці, або ж можна було платити 5$ на день і обід привозили в садок. У деяких садочках дозволена виключно їжа на замовлення, нічого домашнього. У садку Монтесоррі в Антланті була повноцінна кухня, де готували згідно з меню. Але це рідкість – оренда будівлі дуже дорога, тому мати власний цех невигідно. Крім обіду двічі-тричі на день пропонують печиво, овочі, сир, фрукти.
Мені хотілося б змінити окремі речі. Наприклад, щоб дітям не пропонували кетчуп і соуси. Мого сина привчили до них саме в садочку, хоча вдома ми цього не їмо.
Про харчування в італійських школах піклуються чи не більше, ніж про навчання. Обід учнів – це знайомство із місцевими кулінарними традиціями і виховання культури харчування змалечку. Вчителів також закликають обговорювати цю тему на уроках. З 2010 року законодавчо закріплено, що в школах мають годувати переважно місцевими та органічними продуктами. Наприклад, у Римі вони складають 70%.
Щоденний ланч – це паста, рис або суп, основна страва (м’ясо, риба, яйця чи сир), два чи більше варіанти сезонних овочів і купа фруктів. Національний стандарт визначає кількість різних видів страв протягом чотирьохтижневого циклу. Солодким школярів також час від часу балують, наприклад, традиційним кексом чамбалоне чи кулькою морозива желато. А от чіпси, картопля фрі і смажена курка – заборонені. Їжа готується на централізованій міській кухні або на місці – паста має бути свіжо приготовленою. І жодної заморозки!
Мій син харчується у їдальні. Меню складається на дев’ять тижнів і залежить від віку дітей. Роздрукована версія завжди є на вході до школи та в мобільному додатку. Щодня дають 80 грам пасти й сезонні овочі та фрукти. Якщо дитина має алергію, то батьки повинні повідомити про це вчителю. Буфету в школі немає.
Навчання починається о 8:20 і триває вісім годин. До обіду – уроки, а потім – довільна програма: ігри, домашнє завдання, прогулянки надворі. Обідають всі о 12:30, а перед цим, близько 10:00, їдальня видає перекус – це може бути печиво або фрукт.
Державні школи поділяються на обласні та комунальні. Перші фінансуються державним бюджетом, другі – місцевим. Також якість харчування залежить від регіону, де ви живете. Крім державних органів, контролем харчування займається батьківський комітет.
Харчування оплачують батьки. Початкова вартість обіду – 5 євро. Залежно від доходу і кількості дітей у родині від неї віднімається певна сума. У нас двоє дітей, і працює лише тато, тому обід коштує 2,54 євро, а за місяць виходить 35 євро. Можна не вказувати свій дохід, тоді платитимете повну вартість. Безкоштовне харчування надається дітям з інвалідністю та малозабезпеченим родинам.
Системи харчування в китайських школах сильно відрізняються залежно від місцевості. У великих містах, зокрема Пекіні, є компанії, що займаються учнівськими їдальнями. Діти обирають страви до смаку і розраховуються спеціальною карткою. В інших частинах Китаю діти почасти збираються за обідом вдома з батьками. Звичний набір для ланчу – рис, смажені овочі з м’ясом і без та парові булочки. Близько половини китайців мешкають у бідних сільських районах.
Через політику скорочення та об’єднання шкіл з 2000 до 2015 року закрито три чверті навчальних закладів – 300 000. Тож десятки мільйонів тамтешніх дітей навчаються далеко від дому і лишаються в школі з понеділка до п’ятниці. Недоїдання – одна з найболючіших проблем цих районів. Державна програма забезпечує їжею лише три мільйони дітей, в той час як багатьом доводиться харчуватися виключно рисом, взятим з дому.
Мої діти навчаються в приватній школі повного циклу, тобто із проживанням і 5-разовим харчуванням. Втім, вони їздять додому, тому в їдальні беруть обід, підвечірок і вечерю.
Меню формує шкільне керівництво, але погоджується з батьківською радою. Були скарги на завелику кількість сосисок і переробленого м’яса, про що разом із фото писали у батьківських групах. Зараз такого менше.
Стандартне меню майже повністю складається з китайських страв відповідно до регіону. У ньому є рис, суп, овочі, м’ясо, риба, обов’язково фрукти, парові булочки тощо. Мої діти завжди знаходять собі щось до душі, тож потреби носити свою їжу немає. Один прийом їжі виходить в середньому на 10 юанів (50 грн). Окремо можна замовляти собі європейську їжу за 10-40 юанів за набір.
Тут немає традиції продавати дітям мівіну або чіпси в школі, буфетів не буває. З дому можна брати яблука, несолодке печиво, а от цукерки на перекуси просять не приносити. У періоди застуди дітям дають більше фруктів і молока.
Ніколи не бачила особливих перевірок, утім тут дуже уважне ставлення до свіжості їжі – навіть трохи залежалі овочі не дадуть.
Юлія Сосновська, спеціально для “Нової української школи”
Читайте також:
Учнівський перекус. Чому шкільні буфети пропонують нездорову їжу і що з цим робити
Титульне фото: автор – HighwayStarz, Depositphotos
Обговорення