Теми статті: батькам, вчителям, директорам, учням
2 Березня 2020
2 799
0
Барвиста і сучасна, гімназія в Гірському видається оазисом посеред одноманітності. Навкруги – непримітні будинки, подібних до яких чимало в пострадянських поселеннях.
Поки йдемо від автобусної зупинки, натрапляємо на багнюку незасфальтованої дороги. У ніс із кожним подихом б’є запах спаленого вугілля – так, що незвиклим приїжджим спершу може бути важко дихати.
Гірське – десятитисячне містечко на Луганщині. До Золотого, де розміщено блокпост українських військових, – близько 17 кілометрів, до тимчасово окупованого Первомайська – 30, до Кадіївки (Стаханов) – 40.
Не дивлячись на близькість до тимчасово окупованої території, школа в Гірському не просто продовжує працювати, а розвивається. Заходячи всередину, думаємо, що потрапили в паралельний світ – свіжо пофарбовані стіни не в блакитний чи зелений, великі пластикові вікна. І найважливіше – тепло. Так що вчителі та учні ходять по школі в легкому одязі.
“Тепло і світло для дітей – головне для нас”, – каже директорка Олена Кацинська.
Красивою школа стала ще в 2006-му. Тоді приміщення відремонтували після пожежі, яка охопила третій поверх і дах. Проте, за словами директорки, тоді ремонт зробили неякісно, використали погані матеріали.
“Лише здавалося, що школа – з новими вікнами, – вони продували, хоч і пластикові”, – розповідає директорка.
Виправити це вдалося кілька років тому. Гірське поки не входить до об’єднаної територіальної громади, проте школа тут уже стала опорною. Тож для неї, згідно з проєктом уряду, виділили кошти на реконструкцію.
“Але коли почалися роботи, ми зіткнулися з труднощами: кошти виділені на одне, а потрібно було повністю міняти опалювальну та електричну системи, які не витримували нове оснащення. Тому проєкт передивилися”, – каже пані Олена.
Тож у школі замінили теплову та електричну системи, з’явились сучасні кабінети з навушниками, щоб слухати іноземну мову, демонстраційними дошками для природничих предметів, інтерактивними дошками та комп’ютерами.
У школі також є Wi-Fi та 25 планшетів, які вчителі можуть брати для занять. Тож шукати щось в інтернеті можна прямо на уроці. Особисті ж девайси на заняттях використовувати заборонено – у класах є спеціальні шухлядки для них.
Грошей вистачило на все, окрім ремонту їдальні, спортивної та актової залів. Тож, за словами директорки, відділ освіти зараз займається продовженням ремонту гімназії.
Проте у гімназії є невеличкий тренажерний зал. У ньому, каже пані Олена, займаються як діти, так і вчителі.
Подвір’я директорка сподівається теж невдовзі теж відремонтувати. Хоче бачити за вікнами яскраві тротуари і газони. Як тільки відділ освіти скаже, що на це виділять кошти, пані Олена планує звернутись до дизайнерів, аби розробити проєкт благоустрою.
А ще хоче, щоб у коридорах були рухомі сітки, щоби чіпляти на них роботи учнів, а без потреби – скручувати їх під стелю. Таке вона бачила в литовських школах.
“Я була в Литві, Польщі і бачила, які мають бути кольори – які дозволяють психологи. Тому в нас ви не побачите наляпаних картинок, прибитих стендів. Поки в нас є переносні дошки, до яких ми щось чіпляємо, щоб показати”, – пояснює пані Олена.
У Литву вона із учителями потрапила в межах україно-литовського проєкту. Спочатку там училися діти, а потім – педагоги.
Також якось, відвідавши блокпост у Золотому, представники посольства та військових відомств Латвії вирішила подивитись, які поряд є школи.
“Сказали, що і в Латвії не всі школи мають такий вигляд”, – пишається директорка.
У Гірській гімназії навчаються 457 учнів. Деяких, які раніше вчилися в інших школах, підвозять автобусом. Гімназія, яка стала опорним закладом, має дві філії. В одній, де лишилась тільки початкова ланка, навчаються 25 учнів. В іншій, філії тільки з 1-9 класами, – 80 учнів.
Директорка розповідає, що пониження ступенів шкіл і перехід дітей в опорну відбувся не дуже болісно.
“В одній філії вчителів зовсім не чіпали – навіть з іншої спрямували туди працювати. В іншій нам довелося звільнити 2-3 людини. Люди були попереджені. У тій філії і на той час навчалися дуже мало дітей. Особливо, 5-9 класів”.
З батьками все теж минуло без протистоянь.
“Багато з них побачили, що до нашої гімназії їздить автобус, що дитині потрібно навчатись не там, де 3-4 людини у класі, а там – де є колектив, де є за ким тягнутися. Тому вони ще до того, як закрився другий ступінь, почали переводити дітей до нас”, – пояснює пані Олена.
Додає, що дітям спершу було важко в новій школі – через більші вимоги до навчання. Проте вони вже звикли.
Опорною гімназія в Гірському є не тільки для дітей, які раніше навчалися у школах поблизу. Діти з тимчасово окупованих територій часто вчаться тут на екстернаті, щоб отримати українські свідоцтва і продовжити навчання у вишах.
Навчаються тут і переселенці. За словами пані Олени, учні адаптувались. Є такі, які живуть у Гірському з бабусями, аби потім отримати атестат, а їхні сім’ї лишилися на тимчасово окупованих територіях.
Завдяки написанню громадських проєктів, гімназії вдалося облаштувати бібліотеку. Окрім книжок, тепер там є столи і ноутбуки. Учні, в яких удома немає інтернету та комп’ютера, мають змогу тут займатися після уроків.
Раніше, каже директорка, переселенців було більше.
“Зараз їх до 30-ти. Деякі повернулися до Первомайська. Я розумію людей. Хоча вони не задоволені тим, що там відбувається, там є своя домівка і все нажите за життя. Дехто поїхали далі – в Дніпропетровську область, Полтавську, Харківську. Їм потрібно було оплачувати житло, а на шахті могли довго не платити”.
“Шахту часто обстрілювали, а це єдине підприємство в Гірському, – продовжує пані Олена. – Якщо закриється вона, міста не буде. Молоді люди і ті, хто мають дітей, – просто повиїжджають. Тому люди борються за те, щоб шахта працювала, і вимагають, щоб виділялись кошти на зарплатню і реконструкцію”.
У 2014-му, коли були обстріли, школі пощастило – жоден снаряд не прилетів сюди. Проте під обстріли потрапляли об’єкти, що поряд, – дім культури (він дуже зруйнований, вікна зараз забиті) і водоканал.
“Дуже гучно, школа дрижала, діти боялися. І в нас, на жаль, немає бомбосховища. Школа майже вся скляна, заховатися ніде. Ми шукали місця, де менше скла – переважно на першому поверсі. Усі збігалия туди.
Нас іще рятувало те, що багато батьків забирали дітей, коли починалися обстріли. А якщо вони починалися з 5-ї ранку, то вони могли й не пускати дітей. Вони нас попереджали, і тому були трішечки спокійнішими”.
Кілька молодших учнів після обстрілів перестали розмовляти. “Ми даємо завдання їм письмово”, – зазначає пані Олена.
З ними працювали психологи – у школі та у філії попаснянського реабілітаційного центру “Лелека”. Тільки зараз, каже директорка, ці діти починають потрішечки говорити.
Уже не так інтенсивно, але вибухи чути й зараз.
“Гучні обстріли були і два тижні тому. Я сиділа в кабінеті, і як бабахало – підлога тут дрижала. Але ми вже не так це все сприймаємо. О, знову грюкнуло. Розумієте? Звикли і діти, і ми”.
“Що ж це, куди не зайдемо, – всюди англійська?!” – сміється пані Олена.
Кабінет за кабінетом вона відчиняє двері, аби показати, як там облаштовано простір, яке є обладнання. І вже втретє натрапляємо на урок англійської.
Вивченню цієї мови в гімназії приділяють чималу увагу. Минулоріч тут з’явився Learning Hub (освітній хаб) за підтримки Британської Ради в Україні. Це – приміщення з іноземними книжками на полицях, хорошими меблями і яскраво розмальованою стіною. На ній – Пітер Пен, Гаррі Поттер та інші герої на тлі Біг-Бену.
“Це наша спільна з учнями ідея, – розповідає вчителька англійської мови Юлія Дробатюк. – Улітку ми переписувались, вирішували, що намалювати. Потім залучали директорку – їй усе сподобалось. Хотілося, щоб це не був просто лондонський автобус”.
В освітньому хабі проводять додаткові заняття для учнів. Наприклад, по п’ятницях дивляться та обговорюють фільми англійською (цю активність назвали просто – Friday Evening, П’ятничний вечір). Зараз готуються до тематичного вечора про Гаррі Поттера.
Часом учителі приводять сюди дітей і на уроках – наприклад, щоб почитати книжки, які надала Британська Рада. Або ж беруть книжки на свої заняття.
Також хаб використовують як базу для інших активностей. Так, учень проводить тут заняття з Кубика Рубіка для учнів 5-9 класів.
“Хлопець написав проєкт і виграв сучасні Кубики Рубіка. Коли їх привезли, ми були в шоці – наскільки це на професійному рівні. Коврики, де вираховується час, самі кубики прямо пливуть у руках, ще й різної форми. На той час саме таких ще не було у продажі. Вони і дзеркальні, і трикутні – які хочеш”, – ділиться директорка.
А ще – в хабі працює медіаклуб. Серед іншого його учасники знімають відео про те, як правильно вимовляти певні фрази англійською, та діляться ними у фейсбуці. Ролики показують і на телевізорі в холі – його спеціально придбали, щоб ділитися з батьками шкільними новинами. Там показують відео про активності, що відбуваються в школі, та навіть вітають одне одного з днями народження.
Директорка каже, що в планах влаштовувати в хабі заняття не тільки для учнів, а й для вчителів та батьків.
Та вчителі вже тут проводять заняття одне для одного.
З пані Юлією працює ще одна вчителька, яка проводить тренінги для вчителів. Розповідає про те, що дізналася під час тренінгу Британської Ради в Києві. Наприклад, як навчити дітей правильно читати, як правильно вчити аудіювання.
“Ми обмінюємося методами і формами роботи, дивимось ролики. Вона це проводить у вигляді тренінгу – і малюємо, і пишемо, – розповідає пані Юлія. – Зараз ще один учитель поїде в Київ, де буде навчання дискусії та дебатам (на момент публікації цей тренінг уже відбувся – ред.). Коли вона приїде, теж буде з нами ділитися методами. Під час того же Friday Evening зможемо проводити дебати”.
На зимових канікулах, каже вчителька, збирали не тільки вчителів англійської, а ще географії та інформатики. Вони намагалися розмовляти англійською і обговорювали спільні для трьох предметів методики.
“Що спільного у вчителів англійської і географії?”, – запитуємо.
“Наприклад, ми вчимо спільні теми – Британія, як поєднується Королівство, як ми можемо подорожувати, – пояснює пані Юлія. – На уроках ми працюємо за комп’ютерами, використовуємо різні програмки. Тож тут нам допомагає інформатика. Вчителі навчаються від учителів”.
“Одразу кажу, зараз інтерактивна дошка не включена, бо в нас не новий матеріал”, – виправдовується вчитель фізики, коли ми заходимо до нього на урок.
“Та ми не перевіряємо вас, Михайло Миколайовичу”, – сміється директорка.
Фотограф іде в кінець класу, щоб зробити загальну світлину. Аж тут вигукує: “Я щось знайшов!”.
Під останньої партою дві старшокласниці розмальовують ватман.
“Це вам Махайло Миколайович дозволив?”, – запитує пані Олена
“Ми слухаємо та малюємо”, – легко відповідають дівчата.
“Вони малюють листівку на місячник зарубіжної літератури”, – пояснює нам директорка.
Кожен місяць у гірській гімназії присвячено певному предмету. Це означає, що кожного дня відбувається якась активність – квест, вікторина, естафета тощо. Помісячний розклад визначають спільно на педраді. Активності готують не тільки вчителі, а й директорка – вона має години зарубіжної літератури.
Також щороку в школі ставлять новорічну казку. Директорка каже, що ці постановки можна показувати і на великій сцені. Уже є спрацьована група дітей, і грають не тільки вони, а і вчителі та заступники директорки.
Зі старшими класами грають у Мафію і економічні та політичні ігри. Наприклад, останнього разу на базі місцевої ГО “Гірський бум” провели гру про децентралізацію з дорослими, а на базі школи – з дітьми. Вони самі керували фінансами, дивилися, як може розвиватися громада.
Взагалі такі активності і проєкти – це те, чим живе школа. З 2016 року тут не збирають батьківські внески і тому гімназія шукає інші можливості. Разом із адміністрацією та вчителями в пошуці й учні.
Наприклад, вони брали участь у проєкті від “Гірського буму” для Донецької і Луганської областей. Школярі виграли аж 6 проєктів на суму до 40 тисяч гривень.
Так у школі серед іншого з’явились: зона відпочинку на 3-му поверсі – з диванчиками, картинами, шаховими столами і настільним футболом; затемнення на вікна в актовій залі (раніше світло заважало щось побачити на екрані проєктору); фото- і звукове обладнання для медіаклубу; телевізор у холі; намет на 50 осіб у вигляді морської зірки – у ньому влітку влаштовують заходи для дітей із табору з англійської мови.
А сьогодні на трьох поверхах початкової школи розмальовують стіни. Для цього спеціально приїхали художники.
Один із них, Ян Птушко, розповідає, що школа попередньо надіслала зображення. Сама робота займе півтора дня, а після – буде майстер-клас для учнів.
“Вони будуть довершувати, це обов’язково. Ми їм наведемо контур, а вони потім нам допоможуть замалювати”.
(Через 2 дні після того, як ми поїхали, малюнки були готові).
Це – проєкт, який школа виграла за програмою Британської Ради “Активні громадяни”. Її мета – згуртувати людей у громадах, щоб вони спільно покращували середовище навколо себе. А також – навчити, як це робити.
Тому відібрані люди – фасилітатори – їздили навчатись у Київ, а потім навчали людей на місцях.
Пані Юлія розповідає, що фасилітатори розповідали вчителям, як вести діалог, як згуртуватися для спільного вирішення проблем і шукати шляхи розв’язання, зокрема й через написання проєктів. Тепер фасилітатори самі пишуть заявки на фінансування невеличких проєктів.
“Це зараз дуже потрібно, завдяки проєктам ми і виживаємо”.
Вікторія Топол, “Нова українська школа”
Усі фото: В’ячеслав Непран
Проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” реалізовується Британською Радою в Україні у партнерстві з Міністерством освіти та науки України за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Обговорення