Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід
12 Листопада 2019
4 622
0
Чому діти не хочуть ходити до школи? Як зробити так, щоб вони слухали дорослих? Чи може бути дружба між батьками і дітьми? Ці питання найбільше хвилювали слухачів лекції Паати Амонашвілі – доктора психологічних наук, письменника, президента Міжнародного центру гуманної педагогіки. Журналістка “Нової української школи” записала кілька корисних порад для батьків і вчителів.
Тут немає або-або. Чому не можна бути мамою і одночасно другом? Так само і татові. Якщо батьки – це суворий контроль, коли йдеться лише про заборони, вимоги, вказівки і зауваження, тоді про дружбу говорити не доводиться.
Дітям потрібні батьки-друзі, з якими можна ділитися, усе розповідати. Дружба означає слухати дитину, бути уважним, чутливим, співпереживати.
Якщо дитина весь час капостить і не слухає зауважень, значить у ній вже виховане те, що рухає її до капості. Якщо дитина маленька, дошкільного віку, то ймовірніше, вона повторює образи (наголос на “о”), які бачить вдома. Я раджу батькам у такому випадку завжди запитувати себе – як не від нас, то звідки?
Зараз є також інші джерела кривого виховання – інтернет, ігри, мультики, фільми, відеоролики. Часто їхній контент теж маєє негативні образи. Тож перше питання – де джерело капості? І це питання не до дитини, а до вихователя.
Після виявлення джерела потрібно вирішувати, як максимально зменшити його негативний вплив на виховання дитини – регулювати власну поведінку, запровадити правила щодо перегляду мультфільмів тощо.
Варто також звертати увагу на те, з якою метою діти роблять капості. Це може бути частиною їхнього розвитку. Адже коли, наприклад, маленька дитина проливає воду з чашки, їй просто цікаво, що буде – чи калюжа на столі, чи водоспад зі столу на підлогу. Бажання досліджувати світ часто штовхає дітей на капості, і сприймати це потрібно як частину дослідницької діяльності.
Якщо за дослідницькою діяльністю дитини слідує суворе покарання батьків, вихователів, то в дитини виникає зв’язок: досліджувати світ небезпечно.
Покарання в нашому, батьківському, розумінні – це позбавити дитину чогось (задоволення, свободи, нашої уваги тощо). Але це шлях у нікуди. Краще – мудра і добра порада люблячої людини. Якщо так розуміти покарання, тоді ми дітей караємо щоденно.
Кожна розмова з дитиною має починатися зі слова “так”, а не “ні”. Згода із природою дитини – потужна сила розвитку.
У фінських вчителів є правило – дитина в школу має хотіти ходити щоденно. Не просто ходити, а саме хотіти. Якщо дитина не хоче, тоді вчителі вирішують, що робити.
Діти прагнуть дорослості, тому хочуть йти до школи вперше. Але, прийшовши, вони розуміють, що їх не люблять. Це – головний показник. Хороша вчителька визначається не тим, що вона добре навчає. Хороша вчителька – та, яка має вроджену чи набуту здатність закохати в себе кожну дитину.
Емоційне ставлення дитини до вчителя – найважливіший момент. Я б радив учителям дивитися на світ очима дитини. Треба відчувати дітей. Дорослим слід це згадати або вивчити на рівні тонкої психології.
Учителю важливо продумати і проговорити форму спілкування з батьками. Неабияке значення має його налаштованість. Якщо педагог від самого початку дбає, як дружити з батьками, яким чином їх зробити соратниками, тоді можливість конфлікту в майбутньому значно зменшується. Виникає аура співпраці, коли батьки і вчителі разом думають про те, як виховувати дітей.
Головний елемент у школі – не навчання, а виховання. Чимало педагогів це взагалі не беруть до уваги. Але виховання не припиняється ніколи. Щойно дитина народилася, процес запускається, і його не можна вимкнути чи поставити на паузу. Вчителі продовжують виховувати дітей, хочуть вони цього чи ні. У школі виховання не можна відокремити від навчання. Це єдиний процес.
Одна справа – змусити дітей вивчити таблицю множення. Це стосується навичок, їх можна навчити через тренування. Інша справа – виховати прагнення шукати весь час нові таблиці множення. Коли в дітей є прагнення відкривати щось нове, тоді навчальна програма перевиконується. Адже з’являється внутрішнє прагнення самої дитини. А це вже справа виховання.
За останні 15-20 років зростає хвиля зацікавленості з боку батьків – як спілкуватися з дітьми, як їх виховувати. Батьки дедалі більше усвідомлюють, що виховання – це насамперед їхня відповідальність.
Спочатку варто визначити, які якості особистості ми хочемо виховати в дитини, а потім поглянути на себе – чи є вони в нас. Якщо цих якостей немає, тоді маємо усвідомити: виховати їх в наших дітях ми не зможемо, поки не почнемо змінюватися самі. Для цього потрібні воля і щоденні зусилля. Наших дітей виховують образи (наголос на “о”). Образ – це життєвий приклад батьків, що вражає.
Виховання в гуманній педагогіці – це живлення духовного стержня, який визначає особистість. Які характеристики і якості є в духовному стержні, так особистість проявляється ззовні.
Практична вправа, яку можуть виконувати батьки, вихователі, вчителі (добре, коли цю вправу подружжя робить спільно).
Візьміть аркуш паперу і напишіть зверху ім’я дитини і вік. Це може бути ваша дитина, онук, учень.
Уявіть тепер дитину років через 30.
Напишіть 3-7 (кількість – на ваш розсуд) головні якості особистості, якими ви б хотіли, щоб вона володіла в уявному майбутньому.
Якості особистості – це стержневі характеристики людини, які визначають почуття, емоції, переконання, віру. Усе те, що робить людину людиною. Наприклад: доброта, терпіння, чуйність, сила волі, самодостатність, почуття гумору, життєрадісність, прагнення до саморозвитку, здатність підтримувати себе здоровим, справедливість тощо.
Ці якості потрібно розширено описати і конкретизувати, враховуючи те, що ви особисто розумієте під ними. На перше місце треба поставити найголовнішу якість особистості.
На другому аркуші дайте відповідь, наскільки у вас самих розвинута та чи інша якість. Оцініть себе і вашого/-у партнера/-ку за 10-ти бальною шкалою.
Поряд із балами, які ви поставили собі, визначте оцінку (теж за 10-бальною шкалою), як діти бачать прояв вашої якості особистості. Можете проговорити з партнером/-кою конкретні випадки цих проявів у присутності дитини.
Після цього з вашої самооцінки і оцінки, наскільки ваша дитина бачить прояв вашої якості, виведіть середнє арифметичне число. Воно означатиме, на скільки відсотків ваша дитина буде володіти цією якістю через 30 років.
Висновки після вправи:
Якщо ми не бачимо мети виховання, то як ми можемо привести дитину до неї?
Того, чого в нас немає, ми не можемо дати нікому. Насамперед, потрібно навчитися оцінювати себе.
Щоб в дитині з’явилася якась якість особистості, її треба закладати вже зараз. Коли ви говорите: “Ти повинен бути таким, не роби більше такого” тощо – це не виховання. Це вказівки.
Усвідомлене батьківство відрізняється від неусвідомленого тим, що ми виховуємо дітей у будь-який момент.
Розповідайте дітям про свої плани і прагнення, просіть їх допомагати вам, підтримувати.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos
Обговорення