Як підвищити кваліфікацію – поради вчителів

З 2020 року вчителі зможуть підвищувати кваліфікацію в інших організаціях, окрім ІППО. Загалом упродовж 5-ти років учитель повинен мати не менш 150 годин підвищення кваліфікації. Водночас, він зобов’язаний підвищувати кваліфікацію щорічно, незалежно, чи вичерпав 5-річну норму – це обов’язкова умова атестації.

Журналістка “Нової української школи” опитала українських учителів – якою вони бачать ситуацію із саморозвитком і якими критеріями керуються під час вибору курсів підвищення кваліфікації, а також тренерів проєкту “Фінська підтримка реформи української школи” Рейо Йоуттімякі та Туйю Лаурен, як фінські вчителі підвищують свою кваліфікацію.

ФІНСЬКИЙ ДОСВІД

Учитель – одна з найбільш затребуваних професій у Фінляндії. Щоб стати студентом закладу вищої педагогічної освіти, треба бути готовим до серйозної конкуренції – близько 10-ти людей на місце. Усі майбутні вчителі повинні мати ступінь магістра. Але вже у школі педагоги мають широку автономію в розробці власних практик, виборі навчальних матеріалів та інструментів оцінювання. Фінські вчителі не знають, що таке шкільні інспекції, а також мають багато свободи в підвищенні кваліфікації.

Безперервна освіта вчителів у Фінляндії відбувається за допомогою програм підвищення кваліфікації вчителів і директорів, проєктів, що реалізуються на базі школи, проєктів міжнародного співробітництва і національних дослідницьких програм.

Кожного навчального року три дні вчитель має присвятити своєму навчанню. Через Національну Агенцію Освіти Фінляндії (FNAE) уряд щороку виділяє на систему підвищення кваліфікації вчителів 20 мільйонів євро. Кожна школа має свій бюджет на ці цілі.

Курси підвищення кваліфікації вчителів організовують місцеві муніципалітети, звичайні та літні університети, спеціалізовані установи/провідні академії та приватні компанії.

Щороку відбувається відкритий конкурс на отримання фінансування від Національної Агенції Освіти Фінляндії для підвищення кваліфікації вчителів. Учасниками конкурсу можуть бути як державні навчальні заклади, так і приватні компанії та неурядові організації.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ

Українські вчителі працюють в інших реаліях. Згодні, що прокачувати навички зараз необхідно всім.

“Мені цікаво працювати у школі, бо це постійний розвиток і нові виклики. Не люблю стояти на місці, а діти вимагають, аби вчитель був у тонусі і в темі, – каже учитель історії Володимир Половський (Івано-Франківськ). – Учитель, який розвивається, цікавий учням, а учні, які чогось прагнуть, цікаві для педагога. Також цікаво працювати у школі, бо це середовище, де можна реалізувати найнесподіваніші, божевільні ідеї”.

Учителька трудового навчання і технологій Людмила Козубай (Хмельницький) переконана, що школа – це постійне навчання. “Я вчу своїх учнів, а вони – мене. Інколи важко сказати, чия наука важливіша і дієвіша! У кожного вчителя сьогодні колосальний вибір та доступ до навчальних ресурсів. Було б тільки бажання вчитися. А от з цим не все гаразд”.

Вибираючи курси, надає перевагу довготривалим із теоретичною частиною, практичними завданнями та з обов’язковим зворотним зв’язком із викладачем. “Короткі вебінари доречні у випадках, коли тема вже знайома, потрібне поглиблення або уточнення”, – додає пані Людмила.

Вона обирає перевірені платформи, читає відгуки, вивчає теми, зміст курсу, умови навчання, обов’язково звертає увагу на викладача, намагається знайти про нього/неї інформацію.

“Користуюсь як безкоштовними, так і платними послугами. Обираю таку тему, яка в певний момент необхідна для роботи, саморозвитку або просто цікава”.

Пані Людмила була приємно вражена курсами Хмельницького обласного ІППО, які пройшла 2018 року. “Програми лекцій осучаснені, багато корисної інформації з різних питань, високий рівень професійної підготовки, змістовні практичні заняття”.

Гарне враження, за словами пані Людмили, справили сайти Вінницького та Запорізького інститутів. “Вони “живі”, мають корисне і цікаве наповнення, посилання на різні ресурси. На платформі ЗОІППО пройшла цікавий дистанційний курс “Веб-квест в освітній діяльності”.

“Я вчу своїх учнів, а вони – мене. Інколи важко сказати, чия наука важливіша і дієвіша”. Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Учитель історії, основ здоров’я і громадянської освіти Василь Дяків (м. Заліщики, Тернопільська область) має кілька критеріїв щодо вибору можливостей професійного розвитку:

1. Технологічна – освоєння прикладних інформаційних програм. Вони допомагають вирішувати педагогічні завдання.
2. Методична, що розвиває педагогічну компетентність у контексті НУШ.
3. Психолого-педагогічна – сприяє осмисленому підходу до розуміння нового покоління та їхніх батьків.
4. Професійна, яка дає можливість пізнавати нове із предметів, що викладаю.

“Враховую тривалість (чим триваліший курс, тим складніше його пройти), складність (буває, курс дуже цікавий, але система координат українського життя та освіти має принципово інші підходи), ціну (на жаль, обмежений фінансовий ресурс для оплати послуг організацій чи підприємців щодо підвищення кваліфікації) і цікавість.

Яка суперечність виникає між моїм бажанням педагога до підвищення фаховості та середовищем?, – додає пан Василь. – Одна з важливих складових у цьому є нерозуміння суспільством процесів, що відбуваються в освітньому просторі. Наприклад, у великих містах активно розвиваються інші, аніж класно-урочна форми навчання: індивідуальне, домашнє, екстернатне, дистанційне. Щоправда, їх використовують переважно приватні освітні заклади.

Для таких форм необхідні тьютори, тренери, ментори, люди, які принципово по-іншому говорять із учнями та батьками, які спільно з ними формують освітню траєкторію дитини. У мене є велике бажання стати тьютором, але розумію, що у провінційному середовищі батьки і громада неготові до таких форм навчання. Тому кошти для підготовки, а вони таки немалі, фактично будуть викинуті на вітер”.

Учитель історії Володимир Половський (Івано-Франківськ) вважає, що немає проблем із доступом і вибором курсів. “Але часто чую від колег скарги на самодурство керівництва. Для мене найчастіше – це усвідомлений пошук, аби прокачати конкретний скіл: поставили в кабінеті інтерактивну дошку – шукаю курс, який би допоміг витиснути з неї максимум, почав викладати новий предмет – слідкую за освітніми новинами і шукаю хто/де/коли/чого навчатиме. Важливі ознаки якості для мене – чітко сформульована мета від авторів курсу чи тренінгу”.

Учителька початкових класів Катерина Кирилюк (Вінниця) зазначає: “Потрібно прикладати зусилля, постійно відшуковувати цікавий матеріал. Мотивація в кожного своя. Якщо вчитель зацікавлений у новинках викладання, сам буде шукати. Якщо не вмотивований, його ніхто нічим не зацікавить. Кожен повинен виходити за межі школи – проходити різні тренінги, майстер-класи. Але, звісно, мають бути виділені кошти, тому що важко поєднувати, особливо фінансово, – сімейне життя, роботу і саморозвиток”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – stetsik, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber