Теми статті: батькам, вчителям, директорам, дистанційна освіта, НУШ, початкова освіта
13 Липня 2020
20 264
0
Уряд ще не вирішив, чи розпочнеться навчання в школах з 1 вересня. У Міністерстві освіти і науки розглядають різні варіанти, серед яких – дистанційне навчання.
Редакція “Нової української школи” сподівається, що карантину не буде. Утім, психологи кажуть, що готуватися самим і готувати дітей до такого варіанту потрібно. Навіть якщо учні, як завжди, підуть до школи, розмова з дитиною про різний розвиток подій не буде зайвою. Особливо це стосується дітей, які мають йти до 1 класу.
Потрібні час і увага, аби облаштувати місце вдома, з’ясувати, як і коли відбуватимуться уроки, навчити дитину користуватися додатками, які знадобляться, познайомитися зі вчителем і однокласниками.
Журналістка “Нової української школи” поговорила із психологинею і казкотерапевткою Оленою Петрушкевич та методисткою і дитячою психологинею Інною Большаковою про те, на що треба звернути увагу, аби підготувати майбутніх першокласників, яка роль вчителя і батьків та як треба розділяти простір.
Олена Петрушкевич каже, що наприкінці серпня, коли стане відомо, в якій формі почнеться навчання, буде мало часу, аби пояснити 6–7-річній дитині, що відбуватиметься і чому. Тому радить уже почати розповідати історії. Треба пояснити майбутньому першокласнику, що навчання може відбуватися в різних варіантах.
Так, можна описати дитині стандартний варіант: “Ти йдеш до школи, ми тобі кажемо “па-па”, обіймаємо – і зустрічаємо після останнього уроку. У школі в тебе є заняття і вчитель. Учитель розповідає тобі, що робити на уроках. А вдома ти нам розповідаєш, чим ви займались у школі. У тебе є однокласники, з якими ти бавишся під час перерви і які стають твоїми друзями”.
А так – описати дистанційне навчання: “Навчання починається, але до школи ходити не можна. Часом ти бачитимеш через відеозв’язок своїх однокласників і вчителя. Часом я допомагатиму тобі виконувати завдання, які задаватиме вчитель. У тебе буде відпочинок. І все відбуватиметься так само, як у школі, але вдома. І скоро ти підеш до школи”.
Такі пояснення допоможуть дитині зрозуміти, що відбувається і звикнути до цього.
Інна Большакова радить учителям насамперед почати з розуміння, що дистанційне навчання – це не зло. Це – інша форма навчання, незважаючи на її плюси й мінуси. Оскільки зазвичай майбутні першокласники не вміють читати й писати, то вони повністю залежать від батьків.
“І тому ключова роль вчителя – зробити роботу з батьками успішною. Якщо вчителі стануть в позу “ви повинні”, а батьки почнуть говорити: “Ні, це вчителі повинні навчати”, то це не дасть результату. Ми маємо розуміти: щоби дітям було добре, вчителі, як люди професійні, фахові, яких вчили способам комунікації, медіації та психології, мають думати про те, як налагодити співпрацю”, – каже Інна Большакова.
Методистка радить вчителям розпочати консультувати батьків, як тільки вони дізнаються, чи буде дистанційне навчання. Йдеться про те, щоб організувати перші батьківські збори, згрупувати батьківський колектив, сказати, що все буде добре, підтримати, розповісти, де брати матеріали, куди звертатися, як відбуватиметься дистанційне навчання, навчити користуватися потрібними програмами й попросити навчити користуватися ними дітей.
Учителеві треба зрозуміти, який різновид дистанційного навчання він використовуватиме: синхронний, асинхронний чи гібридний. За словами Інни Большакової, гібридне навчання (коли вчитель зустрічається з дітьми в синхроні (наприклад на відеоконференції) і водночас застосовує асинхронне навчання) – найбільш ефективне для початкової школи. Адже діти мають час для самостійного опрацювання й можуть спілкуватися з іншими дітьми.
Далі – варто подумати, як дистанційне навчання організувати технічно: чи у всіх дітей є ґаджети та в який час вони можуть ними користуватися. Можна зробити опитування в Google-формах або месенджері, щоби зрозуміти, з котрої і до котрої у дітей буде можливість працювати.
Інна Большакова радить учителеві запропонувати режим дня і обговорити його з батьками до початку навчального року, щоби врахувати особливості класу.
“Але вчитель має зважати, що всі не погодяться на однаковий час. Обов’язково будуть ті, яким не сподобається жоден варіант. Тому вирішальну роль має взяти на себе класний керівник і зробити так, як буде найкраще. До цього треба ставитися спокійно”, – каже Інна.
Також важливо, аби вчителі, які ведуть уроки в одному класі, користувалися однаковими ресурсами, аби діти не плуталися. А ще можна вирішити з батьками, чи проводити ранкове коло онлайн. І якщо так, то коли? Це можна робити навіть через день або ввечері.
“Буденні запитання штибу “Що ви сьогодні їли на сніданок” допоможуть дітям відчувати себе в колективі.
Звісно, говорити треба недовго. Після 10-15 хвилин роботи діти випадають із віртуального простору – вони не можуть довго там перебувати. Так функціонує їхній мозок. Для того, щоби людина могла довго спілкуватися в чаті або через відеозв’язок, у неї має бути високий ступінь концентрації. А в дітей його ще немає”, – пояснює Інна.
Більше про особливості організації дистанційного навчання читайте в матеріалах спеціального розділу.
Можна поспілкуватися 10-15 хвилин через відеозв’язок. Дитина має розуміти, що це – її вчитель. Якщо сам учитель не ініціює знайомства за день-два до навчання, то батьки можуть ініціювати його самі.
За словами Олени Петрушкевич, потреба 6-7-річної дитини – отримати ще один авторитет, окрім батьків. Природно ним стає перший учитель. Тому важливо, щоби дитина отримувала завдання саме від педагога.
“Треба, щоби не вийшло так, що вчитель надсилає завдання, а батьки вчать дитину. Відтак, у школі дитині буде складно. Адже з’явиться ще один якийсь вчитель, а вона вже звикла вчитися з мамою, звикла, як мама щось пояснює”, – каже Олена.
Якщо навчання буде у форматі “вчитель надіслав, а ми вдома виконуємо”, треба просити вчителя хоча би періодично виходити на короткий відеозв’язок. А батьки мають наголошувати дитині: “Учитель дав нам завдання, вчитель сказав це зробити”.
Знайомити дітей між собою обидві психологині радять у маленьких групах. Якщо в класі 30 дітей, цього не варто робити всім разом.
“Потім групи треба переформувати і пограти в якусь гру, аби вони подружилися. І так кілька разів. Тоді в кожного буде можливість щось сказати. Наприклад, діти розповідатимуть про свою улюблену іграшку. Але на розмову треба давати кілька хвилин”, – каже Інна Большакова.
Вчителеві й батькам не треба хвилюватися, що дитина не знає всіх однокласників. Це, кажуть, можна надолужити. І це – не завдання першого місяця першого класу. Натомість, для першого класу важливо, аби дитина усвідомила, що таке школа і навчилася вчитись. А знайомство онлайн однаково не буде таким, як це відбувається в реальному житті – діти навіть не запам’ятають одне одного.
Якщо ж буде комбіноване навчання, тобто дитина якийсь час ходитиме до школи, а якийсь – навчатиметься вдома, то для знайомства можна вигадувати ігри. До прикладу, попросити, щоби дитина з батьками зробила вдома плакат на тему “Хто я?”. Там можна наклеїти своє фото, написати, що дитина любить робити, їсти, як любить, щоби до неї зверталися.
Тоді можна сфотографувати цей плакат і завантажити на Google-диск класу. А батьки з дитиною ознайомляться з портфоліо інших дітей, коли їм буде зручно. Можна шукати, хто з однокласників любить робити те, що любить ваша дитина. Такі речі можна робити, щоби зберігати відчуття першокласника “я не один, ось мій клас”.
Треба намалювати, надрукувати або купити й заповнити розклад занять і час. Поряд із робочим столом має бути годинник, аби дитина могла перевести погляд і звірити час. Якщо дитина ще не орієнтується у циферблаті, можна знайти електронний годинник.
Батьки можуть завантажити на ґаджет дитини програми-організатори, що нагадуватимуть, коли й що робити, – замість дзвінків.
“Чим відрізняється перебування в школі від перебування вдома? Там є чіткий розклад, якого всі дотримуються. І якщо так вийде, що школа не зможе цим зайнятися, то це стане завданням батьків.
Якщо батьки цього не зроблять і будуть чекати, коли дитина піде до школи, то їй буде складно. Коли вона прийде до класу [після карантину], то частина дітей будуть адаптованими й готовими вчитися за розкладом. А ця дитина – ні. Їй буде складно себе змусити сконцентруватися у визначений час, дотримуватися правил. Відтак, дитина відчуватиме, що іншим щось вдається краще, ніж їй”, – каже Олена Петрушкевич.
Перекуси вдома під час перерв мають бути, тільки якщо вони будуть у школі. Також не можна дозволяти дитині їсти під час дистанційних занять.
“З дитиною треба про все проговорювати. До прикладу, що учень – це роль, яка вимагає зосередження. А коли людина їсть, вона розфокусовується. Тому ми обов’язково поїмо, коли буде перерва. Ми не ставимо до дитини зайвих вимог, а тільки ті, що потім їй полегшать життя в школі”.
А ще дитина має почистити зуби, поснідати й одягатися перед уроками. Водночас, це не обов’язково має бути одяг, в якому дитина йшла б до школи.
До того ж, вдома треба зберігати можливість дитини вчитися до обіду. Олена не радить повторювати або доробляти щось із першокласником ввечері. Він має відпочити й може бавитися в те, що хоче.
Треба обрати місце, де дитина, в разі чого, буде навчатися. Якщо це буде той самий стіл, за яким дитина малювала і гралася, то психологиня радить поставити на нього 30 серпня щось інше та нове. Щось, що асоціюватиметься зі школою.
Наприклад, можна поставити підстаканник з новими ручками й олівцями чи покласти новий пенал. Натомість, на час навчання треба забирати зі столу все, що нагадує про розваги й відпочинок. А після обіду забирати зі столу шкільне приладдя. Це потрібно, аби розмежувати простір для дитини.
“Адже фізично в дитини не відбудеться переходу між відчуттям “я граюся” і “я навчаюся”, – пояснює Олена. – Це забезпечує школа. Дитині буде складно звикнути до цього, а мозку – створити нові нейронні зв’язки. Тому батькам треба забезпечити нові умови”.
Олена Петрушкевич радить батькам зібрати найпопулярніші запитання й попросити вчителя дати майстер-клас. Наприклад, якщо дитина каже, що втомилася, то чи можна приклади доробити вранці, як працювати із зосередженістю дитини, як реагувати на те, що дитина щось не зрозуміла, чи дозволяти писати по-своєму.
“Треба, аби вчителька проінструктувала, що вона хоче. Бо батьки навчать так, як вважають за потрібне. А дитина прийде до школи, і в неї виникне конфлікт”.
Обидві психологині кажуть, що діти будуть адаптовуватися до обставин, як і адаптовувалися, якби пішли до школи одразу. Втім, Олена вважає, що їм буде важко, бо свідомими батьками, які вдома “робитимуть школу”, будуть не всі.
“Не всі зможуть, не всі захочуть, не всі зрозуміють, як це зробити. І тому до класу прийде частина дітей, які мають психологію учня, усвідомлюють роль, готові слухати, що говоритиме вчитель, а якась частина дітей слухатимуть із квадратними очима і не розумітимуть, хто та тьотя. Це – додаткові труднощі для вчителя”, – каже Олена Петрушкевич.
Тоді перший тиждень треба буде зробити не навчальним, а під гаслом “навчаємось вчитись у школі”. Втім, у першому класі, каже психологиня, нескладна програма. Тому сміливо можна забирати години на те, щоб адаптувати дітей до простору й формату.
Інна радить зменшити навчальне навантаження, коли дітям треба буде звикнути до нових умов.
“Мозок задіяний, аби вивчити нові умови й адаптуватися. Тільки потім він буде готовий до навчання. Якщо робити й те, й те, то ні з тим, ні з тим не буде добре”.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos
Обговорення