Виховати місто. Як працює шкільний парламент у Валках

У місті Валки, що на Харківщині, жартують, що повз Валківський ліцей імені Олександра Васельського неможливо проїхати. Адже розташований він у вигідній позиції – на трасі Харків-Київ.

Втім, цей навчальний заклад важко оминути ще й тому, що через нього змінюється все місто. У лютому 2018 року тут організували шкільний парламент за підтримки Міжнародної благодійної організації  “Партнерство “Кожній дитині”, одного з чотирьох українських партнерів, що впроваджують програму DARE за підтримки Карітас Австрії.

Відтоді учні періодично провідують людей літнього віку в центрі соціального обслуговування. Також влаштували акцію “Безпека”, дослідивши найнебезпечніші місця у Валках, а також облаштовують кімнату тимчасового перебування на території дитячої лікарні. Усе це школярі роблять за власним бажанням у свій вільний час.

Журналістка “Нової української школи” поговорила з директоркою та вчителями-координаторами парламенту про те, як усе починалось, що вдалось зробити та як змінились діти і містяни завдяки шкільному парламенту.

ЗАЦІКАВИТИ, МОТИВУВАТИ ТА УТРИМАТИ

“Ми повинні вчити дітей самостійно вирішувати проблеми. Чесно кажучи, ми й не сподівались, що парламент змінить не тільки школу, а q місто. Найперше, не думали, що діти так захопляться”, – починає директорка школи Віра Грєхова.

Проект складається з двох напрямів: самоорганізований навчальний простір та шкільний парламент. Учнівське самоврядування у школі діяло і раніше. Це був сенат, в якому брали участь охочі школярі. За новим проектом треба було залучити 50 учнів.

Маючи 26-річний досвід роботи у школі, заступник директора з виховної роботи Ірина Бонь зізнається, що в неї спочатку виникли сумніви – як зацікавити, мотивувати та утримати півсотні учнів? За її словами, діти ніколи не брехатимуть, що їм цікаво.

заступник директора з виховної роботи Ірина Бонь

Утім, вирішили ризикнути. Першим кроком стала зміна статуту учнівського самоврядування разом з його чинними лідерами, далі – загальні учнівські збори старшокласників (8-11 клас).

“Ми запросили всіх охочих, розуміючи, що частина відсіється. Якщо робити вибори у класах, то, ймовірно, проголосували б за визнаних лідерів. А є ті діти, які, можливо, непомітні, але їм дуже потрібна ця діяльність. З багатьох причин: щоб реалізувати свій потенціал або ж позбутися комплексів”, – пояснює Ірина Бонь.

Вчителі кажуть, що зрозуміли важливість ініціативи в руках учнів

Тоді школа отримала близько 60 заявок. Наступний крок – вибір президента. Кандидатів було троє. Вони виступали перед іншими дітьми, презентували себе та програми розвитку. На цьому етапі, за умовою проекту, вчителі не допомагали дітям.

Третій етап – вибір заступника та секретаря. Шкільні куратори запропонували дітям підтримати двох інших кандидатів у президенти, бо ті не побоялись висунутись. Однак діти вирішили, що це нечесно. Натомість, запропонували, щоб президент подав кандидатури заступника та секретаря, а парламент затвердив. Потім почалася робота.

БЕЗПЕКА ТА МИЛОСЕРДЯ

Перший проект шкільного парламенту – “Милосердя”. У Валках є територіальний центр соціального обслуговування. Діти вирішили запитати у працівників та керівництва, яка їм потрібна допомога. Була ідея відремонтувати якусь із кімнат, але школу попросили придбати кондиціонер.

Діти повинні навчитись бачити проблеми, створювати проекти, готувати їх для захисту, захищати та реалізувати.

Проте це завдання видалось парламенту надто простим, і школярі запропонували розробили концертну програму “Зустріч поколінь”. Вони власноруч зробили подарунки для кожного мешканця центру та влаштували солодкий стіл.

“Ми хвилювались, як діти відреагують на людей похилого віку. Але наприкінці учні самі підійшли їх обіймати. У них народились нові почуття саме тоді, коли вони організували все самі. Якраз не кондиціонер був важливим для цих людей, а увага. Тоді ми зрозуміли основну цінність самоврядування”, – каже заступниця директора з виховної роботи.

Діти мають навчитись бачити проблеми, створювати проекти, готувати їх для захисту, захищати та реалізувати. Коли учасники парламенту вивчають потреби громади, то діляться на тематичні групи. Кожна група проводить опитування серед містян або спілкується з мером, потім – розробляє концепцію власного проекту та представляє його на засіданні парламенту.

Зрештою, парламент голосує та обирає один проект. Після цього відбувається розгляд цього проекту організацією та отримання коштів. Треба продумати все: терміни, можливості, додаткове фінансування. Якщо проект хороший, то фонд його фінансує.

Наступний проект, який влаштували учні, – акція “Безпека”. Діти розробили буклети “Як не стати жертвою злочину” та роздавали їх на святкування Дня міста. Також вони виготовили карту, на якій містяни могли позначали місця, які вважають найнебезпечнішими. Потім карту віддали керівництву місцевої поліції.

Парламент голосує та обирає один проект. Після цього відбувається розгляд цього проекту організацією та отримання коштів.

“Діти дуже хвилювались, що буклети будуть валятись на площі. А наприкінці прийшли до нас і кажуть: “Ми знайшли всього 2″. Натомість, виготовили більш ніж 300. Значить, населення сприйняло це позитивно”, – каже пані Ірина.

До того ж, учні розробили анкету, аби визначити рівень стійкості до стресу, – люди могли підійти та пройти тест. Для молодших учнів провели тренінги.

Старші учні періодично навчають молодших. До прикладу, старшокласники проводили тренінг з інформаційної безпеки та на тему сексінгу.

“Деякі речі дітям легше почути якраз від інших учнів, ніж від учителя. Система така: спочатку ми їм проводимо тренінги, а потім – вони проводять для молодших. Або разом розробляємо”, – пояснює Ірина.

З найактивнішою командою парламенту вчителі поїхали в Київ, де зустрілись із представниками шкільного парламенту Нових Петрівців та презентували проект.

Ще один проект – “Кімната тимчасово перебування”. У місті немає де залишити дітей без нагляду. Коли дітей залишають батьки, їх приймає лікарня. Буває й таке, що дітей просто ніде залишити на деякий час. Тож таку кімнату вирішили облаштувати саме в лікарні, отримавши дозвіл. Там зроблять куточок релаксу та закуплять нові меблі.

Ще одна наставниця учнів Таміла Губська, вчителька історії та економіки, розповідає про випадок, коли вона лежала в лікарні, де діти облаштовують кімнату тимчасового перебування.

“От мені ставить крапельницю медсестра і каже: “Ви таку хорошу річ робите, якщо б ви тільки знали”. Тоді вона розповіла про ситуацію в сім’ї, коли мама померла, тато запив, а дітей залишити ні з ким. Каже, кімната справді допоможе в таких випадках. Я зразу це розповіла дітям, бачу, в них розкрились крила”, – розказує пані Таміла.

наставниця учнів Таміла Губська (ліворуч)

Також учні запропонували періодично навідуватись до кімнати. Мовляв, розуміють, що діти можуть по-різному ставитись до майна. Тому вирішили проводити і профілактичні бесіди, спілкуватись з відвідувачами та, окрім всього, пояснювати їм, що робили все власноруч.

“ВИ СТАВИТЕ ЗА ЦЕ ОЦІНКИ?”

Школярі самі обирали матеріали для кімнати, моніторили ціни та якість товарів у магазинах. Це, каже вчителька економіки, практичне втілення її предмету. Учні мусять прорахувати все до копійки та обґрунтувати свій вибір, коли подають проект.

До того ж, їм треба вміти відповісти на уточнювальні запитання. Наприклад, навіщо додаткові кошти, чому щось не можна зробити своїми руками, чому треба дорожчий матеріал. Спілкувались учні і з підприємцем, який допомагав з поставкою меблів.

“Діти побачили, що вміння донести свою думку – це наука. Вони так вдало пояснили необхідність кімнати тимчасового перебування, що підприємець захотів прийти скручувати меблі? Їхня активність вражає людей. Коли медпрацівники побачили, як хлопці з 9 класу прийшли в лікарню і стали збивати підлогу, то запитували нас, чи ми їм за це оцінки ставимо”, – розповідає пані Таміла.

Учні мусять прорахувати все до копійки та обґрунтувати свій вибір, коли подають проект.

Вчителі впевнені, що такі проекти змінюють дітей. Мовляв, старші класи – це хиткий та важливий період для школярів. У кураторів виникали думки, що учням буде соромно йти з відром і лопатою до лікарні у вільний час. Але це справді ініціатива дітей.

“Я – класний керівник 9 класу. У нас є хлопчик, зірка хіп-хопу, який виступає за кордоном. Але коли він запитує, чи треба ще донести цементу та піску, – це безцінно”, – каже Таміла Губська.

Пані Ірина розповідає про випадок з учнем, якого постійно запрошують вести урочистості. Коли його знову запросили, він відмовився. Бо в цей час вони домовились з рештою дітей класти підлогу в кімнаті тимчасового перебування.

Є і діти, які ніколи не тримали в руках лопати, але це не заважає їм допомагати іншим. Пані Таміла пригадує випадок, коли парламент тільки починав готувати кімнату, а хлопець з її класу просто стояв збоку.

“Я йому сказала: якщо він почуває себе некомфортно, щоб не хвилювався і йшов додому. У нас ніхто не змушує. Наступного разу він однаково пішов і працював найкраще з усіх. Навіть мій молодший син, який теж учасник парламенту, змінився. Каже, що йому подобається ця робота тому, що Ірина Анатоліївна на нього не тисне“, – розповідає пані Таміла.

Окрім цього, куратори кажуть, що в парламенті кожен знайшов своє місце. Мовляв, у майбутньому дітям буде значно легше. Коли вони працюють над проектами, стає зрозуміло, що одним дітям подобається відвідувати тренінги, іншим – проводити, комусь – розробляти проекти, а хтось любить їх реалізовувати. Є учні, які не розробляють проекти, але із задоволенням замішують бетон та стелять підлогу.

ПРО БАЛАНС ТА СУПЕРЕЧЛИВІ ЗАПИТАННЯ

Вчителі кажуть, що зрозуміли важливість ініціативи в руках учнів. Утім, доводиться і балансувати, якщо виникають суперечливі запитання. Пригадують випадок, коли обирали леноліум у кімнату тимчасового перебування. Частина учнів хотіла чорний, інша – коричневий.

“Кімната яскрава, і чорний туди точно не підійде. Тоді домовились сфотографувати обидва і винести на голосування парламенту. Коли презентували кольори всім учасникам, то пояснили, що кімната – це тепло, радість, затишок. І от вони обрали коричневий. Ми їх просто спрямували”, – розповідає пані Ірина.

Головна мета проекту – голос дитини повинен бути почутим

І пані Таміла, і пані Ірина вважають, що завдяки парламенту побачили шлях, як можна виховати дорослих через приклад дітей, а дітям дати знати, що все в їхніх руках.

“От захотіли вони парк для катання на роликах та скейті, – будь ласка, розробляйте проект, шукайте програму, – каже пані Ірина. – Вони вже знають, як правильно сформулювати проекти, як подавати, як шукати фінансування. Дитячий парламент для нас – це надія. Дивишся на цих дітей і розумієш, що вони – це рух”.

Батьки розповідають, що у їхніх дітей зникла байдужість.

Пані Таміла каже, що діти захопились саме тому, що відчувають свою значимість, їхній голос чують, з ними рахуються. Адже головна мета проекту – голос дитини повинен бути почутим. Крім цього, пані Таміла зазначає, що демократичний стиль спілкування з дітьми обрала давно. Каже, дитяча травма.

“Коли я хотіла, щоб мене почули, то вчителі зовсім цього не робили. Таке спілкування мене навчило. Парламент – це та можливість краще чути дітей“, – каже пані Таміла.

ПРО РЕАКЦІЮ БАТЬКІВ НА ШКІЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ

“Якось було, що я в школі о 9 ранку під час канікул, дивлюсь за вікно, а там наші діти ходять. Я здивувалась. А вони заміряли, де ставити лавочки”, – сміється пані Таміла.

Вчителі розповідають, що під час реалізації проектів діти запалюють своїх батьків. Наприклад, коли вирішували, як зекономити кошти на облаштування кімнати тимчасового перебування, учениця запропонувала, щоб тато допоміг відремонтувати дитяче ліжко братика. Тоді діти купили фарбу і прийшли додому до школярки, аби зачистити поверхню, а тато її пофарбував.

Також батьки розповідають, що у їхніх дітей зникла байдужість. А на батьківських зборах запитують, як вчителям вдалося так організувати учнів.

“Після проекту “Зустріч поколінь” кілька батьків мені розповіли, що діти стали по-іншому ставити до їхніх бабусь та дідусів. Парламент має позитивний виховний момент”, – каже пані Таміла.

Втім, пані Ірина розповідає, що часом батьки не розуміли, навіщо дітям “додатковий клопіт”. Тоді учні виборювали собі право працювати в парламенті. І їм це вдалось.

Куратори кажуть, що в парламенті кожен знайшов своє місце. Мовляв, у майбутньому дітям буде значно легше..

“Якось з неймовірною агресією мені телефонувала мама. Мовляв, вона платить гроші за гуртки, а дитина ходять на якийсь парламент. Я їй і запропонувала заспокоїтись, зважити всі “за” і “проти” та поговорити з дитиною. Бо можна з нереалізованими батьківськими амбіціями нав’язати дитині те, чого вона не хоче“, – пояснює пані Таміла.

Делегація парламентів з Нових Петрівців, Дрогобича, Валок та Харкова відвідала Молдову. Там учасники парламентів обговорювали спільні проблеми. Тоді, кажуть вчителі, батьки зрозуміли, що їхні діти представляли не просто школу, а країну.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: Ігор Лептуга

Описані методології є частиною програми DARE – розроблені та впроваджені в партнерстві з Caritas Austria в Україні, Молдові та Румунії