Теми статті: англійська мова, батькам, вчителям, директорам, учням
30 Березня 2020
2 152
0
„Найбільше ми дивимось серіал „Друзі“ тому що він один із найадаптованіших для вивчення англійської. Ще дивимось „Рівердейл“ та „Дитинство Шелдона“, – перераховує відомі молодіжні та підліткові серіали Антон Філіппов, фасилітатор Learning Hub (навчальний хаб) та вчитель англійської у Іллінівській школі на Донеччині.
Цього разу на порядку денному позакласного заняття – „Дитинство Шелдона“. Це приквел до культового американського серіалу „Теорія великого вибуху“, у якому розповідається про дорослішання головного героя Шелдона Купера.
„Ти читав “Frozen Pizza and Other Slices of Life” (Заморожена піца та інші шматки життя – ред.)? Скажи ж, класна книжка!“ – захоплено вигукує одинадцятикласниця Вікторія, звертаючись до однокласника, поки той копирсається в ноутбуці, шукаючи потрібну серію.
Питаю в неї, про що ця книжка.
„У ній 8 оповідань, незалежних одне від одного. І кожне оповідання – це окремий „slice of life“ сучасної Великобританії. В одному з оповідань студент за обміном приїхав до Англії та жив у родині. Він думав, що люди будуть приділяти йому всю свою увагу, спілкуватись з ним.
Але все, що йому казали, – „Доброго ранку!“. І він вирішив змінити цю родину на іншу, і залишив записку, що „з британського я побачив лише заморожену піцу в холодильнику“, – сміється Вікторія.
За пару хвилин її однокласник Влад починає заняття. Такий обмін ролями на заняттях Антона відбувається постійно.
“Today’s lesson we gonna see very popular episode of Young Sheldon. We gonna see like 5 or 6 minutes and then you will tell us the plot, what this 5 minutes for about” (На сьогоднішньому уроці ми подивомось дуже популярний епізод “Дитинство Шелдона. Ми подивимося 5-6 хвилин і тоді ви розповісте про сюжет, про що ці 5 хвилин – ред.), – старанно, хоча й не без дрібних помилок говорить хлопець.
Після перегляду першого фрагменту серії, учні дискутують про стосунки Шелдона з родиною, після другого – про його релігійність.
Кіноперегляди та читання книжок – як індивідуальне, так і колективне, – серед ключових методів, якими вчителі англійської в цій школі стимулюють школярів до вивчення мови.
„Learning Hub – це такий стартап для розвитку дитини. Раніше ми не знали, не розуміли, як це робити. Шкільне життя зводилось до уроків та домашніх завдань, і не було жодного кроку вбік, – згадує Антон. – Після того, як ми запустили Learning Hub, діти стали більш ініціативними. Вони самі пропонують якісь ідеї, ми не змушуємо їх. У нас педагогіка партнерства“.
Втім, педагогіка партнерства не завжди спрацьовує.
„Якось діти запропонували подивитись другу частину „Воно“. Пʼять хвилин я витримав, а потім вимкнув. Я не фанат фільмів жахів, і це був такий дивний експірієнс (досвід – ред.)“, – зізнається Антон Філіппов.
Простіше кажучи, Learning Hub – це простір для проведення неформальних занять з учнями. Його організували за підтримки Британської Ради в Україні. Тут відбувається відео-, читацький та клуб настільних ігор. Основна аудиторія – учні 7-10 класів. Одинадцятикласники приділяють більшість свого часу підготовці до ЗНО, але й серед них є ті, хто беруть звідси книжки, щоб почитати вдома.
Чоловік працює у школі лише два роки. Його колега Євгенія Наумова – вже 7. Крім учителювання, вона також є фасилітаторкою групи професійної майстерності для вчителів англійської мови.
„Дивимось різні методичні відео, розбираємо статті, пробуємо на собі нові техніки, – розповідає Євгенія. – І між цими заняттями вчителі випробовують це, намагаються застосувати.
На останньому занятті говорили про правила навчання вимови. Говорили про те, чи важливо дітям вивчати правила „королівської“ вимови. Яким чином краще навчати – чи для цього потрібно виділяти окремі уроки, чи це потрібно робити на кожному уроці крок за кроком“.
„Відрізняли діалекти, – підхоплює Антон, який постійно відвідує ці заняття. – Ми маємо навчити дітей розрізняти британську та американську англійську. Розбирали різні методики викладання“.
Всього в Іллінівській сільській обʼєднаній територіальній громаді 12 вчителів англійської в усіх школах. 10 з них постійно відвідують групу професійної майстерності.
„Ще двоє, крім того, що навчають дітей, також працюють у адміністрації, тому постійно зайняті“, – пояснює Євгенія, ніби трохи вибачаючись за колег.
Каже, що на так занятті Іллінівка радо б прийняла вчителів і з інших громад.
„А що, ти любиш читати, Даш?“ – питає Євгенія Наумова у старшокласниці, яка вперше вирішила взяти в бібліотеці англомовну книжку.
„Фентезі, щось повʼязане з нереальним, якісь пригоди“, – перераховує Даша.
„Ага… Я думаю, тобі варто почати з другого рівня. Picture to Remember – це якась мелодрама… От Circle Games – це щось повʼязане з китайськими традиціями, там завжди багато містики, Дашо“, – запевняє дівчину Євгенія.
Новенькі англомовні книжки, надані Британською Радою, виставлені на спеціальному стенді у бібліотеці. Брати книжки можна як на власний розсуд, так і порадившись з учителем.
„Ми консультуємо дітей, бо їм важко зорієнтуватись. Ми їм говоримо, якого рівня та чи інша книжка. Я кажу: „Це для тебе буде надто легко, краще обрати щось більш… challenging (не підберу українського слова)“ (складніше, з викликом – ред.). Їм цікаво, звісно. Усе це нове, сучасне, яскраве“, – впевнена Євгенія.
Більш challenging – тобто достатньо складним, щоб бути викликом – для самої Євгенії була робота за іншими стандартами.
„Коли ти тільки починаєш працювати, то в тебе є шаблонна схема, якої тебе навчили в інституті. Звісно, це потрібно у перші роки роботи. Але потім починаєш розуміти, що це не працює.
З 2017 року я почала відвідувати тренінги Британської Ради, почала задумуватись, чи дійсно те, чого ми навчаємо, потрібно дітям, чи зможуть вони це потім використовувати. Щоб це не було три „З“ – зазубрив, здав, забув“, – сміється вчителька.
Ще один шлях для вивчення мови – захоплення музикою.
„Якось ми розбирали пісню Біллі Айліш “Bad Guy” – чому вона там використовує саме цей сленг і що він означає. Приходять питати про незрозумілі слова у піснях. Частіше за все це якийсь реп, типу Lil Wayne. Там багато ненормативної лексики, але ми намагаємось у мʼякій формі перекласти“, – усміхається Антон.
Крім того, четверо учнів створили групу, яка грає кавери. У репертуарі вже є пісні Queen та Maroon 5.
„Зараз тренуємось грати Metallica „Nothing Else Matters“. Виходить дуже класно. Взагалі, нам ще барабанщик потрібен, але його знайти важко, тому ми знайшли клавішника. У нього є режим барабанів“, – ділиться Влад, який тільки-но закінчив проводити кіноклуб.
„Не хотілось, щоб це було стандартне „Лондон, Біґ-Бен“, – розповідає Євгенія про графіті на стіні, яке зробили художники. – Тут багато відсилок до „Гаррі Поттера“. Це – Гоґвортс, це – мʼяч із квідича, а це – сова. Сова – це символ нашої школи, але ще сова була домашньою тваринкою Гаррі Поттера“.
„І в нас непогана баскетбольна команда, тому зобразили сову з баскетбольним мʼчем“, – додає Антон.
Через обмеження в часі малюнок вигадували вчителі. Учням, натомість, належать відбитки долоней. Художники їм запропонували чотири кольори – блакитний, жовтий, червоний та чорний. Більшість учнів обирали комбінацію блакитного та жовтого.
„Якщо ти хочеш щось уявити, то ти можеш це зробити“, – стверджує напис поряд із малюнком.
Саме так сталось кілька років тому, коли батьки учнів прийшли до адміністрації школи з ініціативою перепрофілювати школу з юридичного напряму на англомовний.
„Це була ініціатива батьків, розмови про це почались задовго до рішення. Так само на батьківських зборах вирішили, що школи перейде на українську мову навчання в усіх класах – хоча школа завжди була російськомовною“, – розповідає директорка Світлана Бурдун.
Одним із результатів перепрофілювання є те, що кілька випускників школи продовжили навчання у країнах Євросоюзу.
„Наш хлопець навчається в Польщі на логіста, дівчина теж у Польщі – за аграрним напрямом, і ще один хлопець навчається у Словаччині за спеціальністю „Альтернативна енергетика“, – розповідає директорка.
Серед нинішніх учнів теж є кілька тих, хто хочуть повчитись за кордоном.
„Я вивчаю французьку, німецьку, іспанську та англійську, – захоплено каже старшокласниця Надя. – Хотілося б навчатись за кордоном. Наприклад, мені дуже подобається Канада!“
„Якраз, коли я була на виконкомі (директорка приїхала у школу пізніше – ред.), телефонувала жінка, казала: „Я дуже хочу, щоб у вас на дистанційній формі навчалась моя дитина“, – розповідає директорка школи.
За дистанційною та екстернатною формами в цій школі навчаються діти, які мешкають на тимчасово окупованих територіях.
„Екстернатна форма навчання – це коли діти надсилають завдання, чотири контрольні роботи. А дистанційна – коли вчитель проводить онлайн-уроки, дає дітям завдання та перевіряє їх. Тобто весь рік дитина працює“, – пояснює Світлана Бурдун.
На екстернатній формі зараз навчаються півсотні дітей, на дистанційній – лише дванадцять.
Хоча ці діти планують вступати у виші на підконтрольній Україні території, вони продовжують відвідувати школи за місцем проживання. Як припускає директорка Іллінівської школи, вони це роблять, щоб батьки були спокійні. Мовляв, дитина у школі, значить із нею все добре.
Проте переконатись у тому, що у їхніх дітей усе добре, батьки з Іллінівки можуть не лише вдома, але й у школі. Скажімо, 7 грудня у школі проводиться День самоврядування батьків. Кожні мама чи тато можуть зайняти місце будь-якого вчителя в будь-якому класі. Адміністрація школи навіть видає їм сертифікати за відпрацьований день.
Деякі речі у школі відбуваються виключно з ініціативи дітей. Вони, наприклад, самі визначають, які гуртки їм потрібні. Так, нещодавно зʼявився танцювальний і навіть гурток робототехніки, задля якого до школи двічі на тиждень із Краматорська приїжджає викладач Донбаської державної машинобудівної академії.
Коли село, яке з часу заснування у 1936 році до 2016-го називалось Комуна Ілліча, мали перейменувати в межх декомунізації, школа теж не залишилась осторонь.
„Ми робили шкільний проєкт назви села, назв вулиць. Захищали його на сході села. У нас є базове підприємство, „Злагода“, і більшість дітей підтримували варіант назви села Злагода. Але, за протоколом громадських зборів, перемогла назва Іллінівка – на честь пророка Іллі“, – зітхає директорка.
***
У цій школі, яку вона колись і закінчувала, Світлана Бурдун працює вже 32 роки, тому я прошу її порівняти нинішніх дітей та тих, яких вона навчала 20 років тому.
„На сьогодні діти креативніші, інтерактивніші, відкритіші, більше готові до нового. У них дуже багато різних можливостей отримувати знання не тільки з підручників“, – відповідає жінка.
„Буде неправильно, якщо до чотирьох плюсів ви не назвете жодного мінусу“, – зазначаю я.
Директорка ненадовго замислюється та відповідає:
„Як ми не намагаємось виховувати в дітей милосердя, але сьогодні серед них є дуже багато жорстокості. Тому ми подавали заявку на проєкт „Безпечна і дружня до дитини школа“, відпрацьовували його. Будемо серед пілотних шкіл у проєкті по протидії булінгу“.
Безліч реалізованих проєктів – заслуга колективу, 85% якого складається з молодих жінок та чоловіків. Стимулами є і премії, і можливості самореалізації.
„Робота в команді – найголовніше, що допомагає мені, – запевняє директорка. – Команда, що складається з учителів, батьків і учнів. І демократичний стиль управління, який допомагає вирішувати всі питання, які б не виникали“.
Михайло Боєнко, спеціально для “Нової української школи”
Усі фото автора
Матеріал також доступний на УП.Життя
Проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” реалізовується Британською Радою в Україні у партнерстві з Міністерством освіти та науки України за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Обговорення