Учитель-підліток. Як 13-річний Тарас викладає англійську

Індійсько-українська родина Тараса Манчандри залишала домівку в Луганську влітку 2014 року, сподіваючись невдовзі повернутися. Потім були пошуки житла, роботи і психологів. Найважче було дітям. Психологічну реабілітацію вони отримали, лише коли батьки реалізували проект спільно з Європейським Союзом.

Потім були ще різні соціальні проекти. Один з них – навчання дітей англійської мови у львівських Бродах – замість шести місяців продовжується майже два роки. І веде цей проект уже не мама і не тато, а 13-річний Тарас. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, як відбуваються уроки і чому проект не закінчується.

ІСТОРІЯ ПЕРЕЇЗДУ

У липні Тарас поїде в літній американський табір під Києвом. Подавати заявку допомагала мама. Англійська мова щодня 13-річного школяра не лякає. З татом спілкуються здебільшого англійською. Хоча на батьківщині батька, в Індії, хлопець був лише один раз.

Коли почалася війна на Сході України, у родині Манчандра обговорювали варіант переїзду до Індії, однак старший брат Тараса на той час навчався на військового льотчика в Слов’янську, та й бабусі було під 80 років. Тому вирішили залишитися в Україні. Тарас того літа закінчив 2 клас. Після побаченого і пережитого майже не розмовляв. Якщо дорослі якось оговталися від страхів, болю, небезпеки і невизначеності, то Тарасу допомога психолога була потрібна чим швидше.

У Броди з окупованого Луганська потрапили випадково. Спочатку був Мелітополь. Мама Тарасика, Надія Манчандра, звернулася до представників Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Там порадили Львівську область, але не сам Львів. Мовляв, з житлом там сутужно. “Ми особливо не обирали місце. Я лише казала, аби там були лікарня і школа”.

Фото надала сім’я Тараса

2015 року разом з іншими переселенцями Надія Манчандра заснувала організацію “Донбас інтеграція”. Першим проектом стало надання психологічної допомоги дітям-переселенцям “Треба жити”. Його допомогла реалізувати ГО “Жіночі перспективи” за фінансової підтримки Європейського Союзу. Залучали також кошти ЄС і Національного фонду підтримки демократії (США) і на реалізацію обмінних проектів 2017-2018 років.

“Коли ми приїхали на Захід України, я думала – тут Європа. Мене вразило те, що рівень володіння англійською мовою серед місцевих дітей не те, що низький… його взагалі немає! Усе побудовано на грошах і репетиторстві. Доступ до вивчення англійської мови мають лише діти із заможних родин”.

Волонтери “Донбас інтеграції” провели опитування серед місцевого населення – чи хотіли б вони, щоб їхніх дітей навчали англійської мови безкоштовно. Так виникла ідея нового проекту – “Англійську вивчаємо разом”, що почався у грудні 2017 року.

“Я написала проект, щоб діткам було цікаво, бо англійську тут чомусь усі бояться. Дивляться на тебе, як на диво. Ми вирішили зробити щось нове. Подумали з Тарасом, що може об’єднувати всіх дітей – різного віку, різного рівня англійської мови. І дійшли висновку, що це може бути конструктор LEGO. Це єдина іграшка, яку Тарас зміг вивезти з собою з Луганська”.

ШКОЛЯР-ВЧИТЕЛЬ

Крім конструктора LEGO, Тарас любить грати в мережеві ігри, ганяти м’яча надворі. Якщо раніше його захоплювала у школі математика, то тепер йому подобаються мови. Українську опанував швидко. У родині розмовляють російською та англійською. Зараз вивчає у школі німецьку мову.

Проект з викладання дітям англійської підтримали ГО “КримСОС” та УВКБ ООН. Закупили конструктори, мікрофон, колонку, фліпчарт, ламінатор. Пані Надія розповідає, що було чимало пропозицій від неурядових організацій з-за кордону прислати комп’ютерну техніку. Довелося відмовити, оскільки, як з’ясувалося, головна проблема – що грантодавці не виділяли кошти на оренду приміщення.

Тарас Манчандра. Фото надане сім’єю Тараса

Зверталися за підтримкою до місцевого відділу освіти, шкіл. Одного разу, каже пані Надія, їм запропонували місце у школі – медпункт площею сім квадратних метрів. Відгукнулася адміністрація місцевої бібліотеки. Усе, що змогли виділити там, – це невелика кімната, яка може вмістити не більше восьми дітей.

Тому й просила пані Надія у проектній заявці мікрофон, щоб можна було проводити виїзні заняття. Діти вже побували на екскурсії у зоопарку, яку волонтери провели англійською мовою. На Різдво влаштували біля ялинки вітання з подарунками.

Про безкоштовні заняття у Бродівській бібліотеці мешканці дізналися не з місцевої преси, хоча пані Надія запрошувала на презентацію журналістів. Оголошення у храмі зробив отець Ярослав, священник греко-католицької церкви.

Тоді одразу прийшли 30-40 дітей різного віку. “Ми спочатку думали зробити групи за рівнем знання англійської мови. Але на першому занятті побачили, що рівень – нуль. Що перший, що сьомий клас. Дітки завчили підручник і все. Елементарні речі сказати не можуть”.

Починав щосуботи проводити уроки англійської у бібліотеці тато Тараса, Аджей. На перші заняття приходили багато дітей. Усіх розмістити було складно. Дітей спочатку було важко розворушити, вони не розуміли, що в них запитують. Адже заняття не було схожим на урок англійської у школі. Допомагав Тарас. Він був і перекладачем, і модератором. Так поволі батьки помітили, що діти менше ніяковіють, коли спілкуються напряму з Тарасиком.

Тарас розповідає, що часто експериментує під час уроку. Бачить, наприклад, що діти швидко втрачають інтерес до певної теми чи нових слів – тоді змінює завдання або тлумачить незрозуміле простішими словами. “Завдання можна на ходу придумати. Ми не використовуємо жодних підручників, – розповідає 13-річний учитель. – Ми якось влаштували квест-гру – потрібно було в речення вставляти пропущені слова, потім були солодкі призи. Граємо з м’ячем – запитання-відповіді англійською мовою”.

Найбільше дітям подобається лего-потяг. Тоді кожен може побувати машиністом, працівником депо, касиром, кондуктором чи фермером, який хоче перевезти свою продукцію. Разом розробляють маршрути і логістику. На “ура” пішла лего-піцерія. Тарас з мамою змоделювали ситуацію, коли треба зробити замовлення в піцерії і розрахуватися, розмовляючи виключно англійською мовою.

ПОТРІБНІ КРОКИ НАЗУСТРІЧ

Діти швидко вчаться розмовляти англійською мовою, коли граються. Тарас хоч не задає домашнє завдання, але просить регулярно повторювати дома фрази, які звучали на уроці.

“Коли дітям цікаво, то вони запам’ятають усе, що треба. На першому занятті в більшості був ступор. А тепер вони намагаються говорити – правильно, неправильно – головне, діти перестали боятися. Я б дуже хотіла, щоб школа взяла на себе теж функцію зацікавлювання і заохочення дітей”.

Пані Надія планувала залучити вчителя-волонтера зі спеціалізованої школи, волонтера з корпусу миру. Але поки немає приміщення, де можна було б проводити повноцінні заняття, про розширення діяльності говорити не доводиться.

“Ненормально, що такі проекти ніхто не робить. Зараз літо, можна організовувати багато активностей, залучаючи волонтерів-носіїв мови з різних країн. Та й під час навчання чому б школам не запрошувати native speakers – миротворців, представників зарубіжних компаній і організацій, щоб вони просто розмовляли з дітьми”.

Фото надане сім’єю Тараса

У серпні пані Надія планує повезти дітей на англомовну екскурсію замками Львівщини. З вересня Тарас продовжить суботні уроки в бібліотеці, хоча офіційно проект завершився півтора роки тому. Жодної оплати за свою працю родина Манчандра не отримує. “Це був волонтерський проект. Добре, що я можу дозволити собі волонтерити дві години на тиждень. Якби було більше часу, то ми б зробили заняття і в середу”.

А ще є ідея – запустити англомовну лідерську школу для підлітків і запрошувати до участі дітей із сусідніх Волинської та Рівненської областей. “Хочеться вірити, що цього прагнемо не лише ми. Потрібні кроки назустріч від інших активних батьків, чиновників, освітян”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Melpomene, Depositphotos