Творити зміни й починати з себе. Як у Дрогобичі відбувся міні-EdCamp

“Якось учень запитав у свого вчителя, чи довго чекати змін на краще. Учитель відповів: “Якщо чекати, то довго”. Тому ми зібралися тут, щоб не чекати, а творити ці зміни”, – починає Світлана Мала, директорка Дрогобицького ліцею №4.

Вчителі одягають рукавички із зображенням білих ворон, які пошили батьки та діти ліцею. Усі сміються та піднімають руки, імітуючи політ птахів. Біла ворона – символ агентів змін. 

Нині – субота, а у Дрогобицькій школі зібрались близько 150-ти вчителів на (не)конференцію EdCamp. На величезній карті України учасники відмічають область, звідки приїхали: є й Одеська, і Закарпатська, і Дніпропетровська, і Сумська. Найбільше – з Волинської, Тернопільської та Івано-Франківської.

ЗМІНИ ПОЧИНАЮТЬСЯ З ЛЮДЕЙ

Поки всі – в актовій залі. Після вступних слів та панельних дискусій учасники матимуть можливість обрати лекторів та теми, про які хочуть послухати.

“Успіху досягають діти, які отримують підтримку і від батьків, і від учителів. А наші 15-річні школярі кажуть про її відсутність. Плекаю дитину – це не просто “я відчитав урок і зачинив двері,  – каже заступниця міністерки освіти і науки Любомира Мандзій. – Можливо, формувальне оцінювання навчить нас не казати: “Тобі – 3, а тобі – 12”.

Натомість, ми бачитимемо дитину крізь призму “вчора та сьогодні”. Тоді казатимемо: “Сьогодні тобі вдалось зробити це, а вчора ти добре виконав те, а завтра тобі точно вдасться зробити щось інше”.

Зала підіймає зелені картки. Це – знак підтримки. Підняти можна червону, жовту або зелену – залежно від рівня згоди зі спікером. З тими, хто підняв червону картку, пані Любомира обіцяє поговорити особисто. Це, каже, треба робити, аби зрозуміти всіх учасників освітнього процесу.

“От що мені робити, якщо я хочу і туди, і туди потрапити?”, – обурюється вчителька, переглядаючи програму міні-EdCamp.

“А я вже визначилися”, – тішиться її колежанка.

Я теж визначилася і йду на лекцію Сергія Пазюка “Як впроваджувати зміни в освіті”. Сергій – колишній директор Баранівецького НВК та заступник директора з науково-педагогічної роботи у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

Він обіцяє довести, що зміни починають не з нових парт та розмалювання школи, а з людей, які там працюють. І перше, за його словами, що треба зробити, – не асоціювати державу, міністерства та громаду з негативом. Треба навчитися з ними співпрацювати.

“У школах є свобода, але ми її боїмося. До прикладу, директори шкіл остерігаються, що потім прийде перевірка. І виходить так, що значно легше на батьківських зборах продемонструвати ремонт у школі, ніж розповісти, як ми налагодили співпрацю з громадою. Директора має цікавити якість освіти, але на це не залишається часу. Бо ми звикли показувати тільки оболонку”, – говорить Сергій Пазюк.

Тож він наводить приклади зі свого досвіду:

“Ми з учителькою української мови практикуємо таке: дізнаємось, як наші учні складають ЗНО, шукаємо запитання, на яких найменше балів, шукаємо тему – і підтягуємо її. Ми не сваримося, а думаємо, чому так сталось, що діти відповіли неправильно. Надалі вчителька знає, над чим треба попрацювати”.

ДІЛИТИСЯ ДОСВІДОМ

Також Сергій радить набиратись досвіду в тих, хто робить щось краще. До прикладу, можна почати з книжки “Найкращий клас у світі” – прочитати, як працюють з освітою різні країни. А ще колишній директор школи розповідає, як влаштував обмін: учителі з великої школи кілька днів працювали в маленькій – і навпаки. Йдеться про те, що можна влаштовувати подібні обміни, аби порівняти умови та стиль викладання.

За словами Сергія, важливо також знати, чого вчителі хочуть від учнів у результаті. А тому пропонує створити ідеальний портрет випускника. До прикладу, він – креативний, вміє працювати в команді, володіє іншомовними компетентностями. А далі пан Сергій радить директорам протестувати, які з цих якостей мають учителі, які навчають цих дітей. Мовляв, не можна навчити учня бути креативним, якщо вчитель сам не такий.

Наступне – працювати над підготовкою вчителів. І перше – навчити їх користуватися ґаджетами. До цього, каже, треба підходити зсередини. Треба запитати себе: що ми можемо використати, не залучаючи нікого ззовні? А раптом у школі є хтось, хто на цьому розуміється і може дати майстер-клас? Так, в одній школі Сергій запропонував, аби діти вчили вчителів.

Сергій також каже, що ефективно, коли директор скеровує і радить тих, хто краще чимось володіє, до тих, хто цього ще не практикував. І це відбувається в межах колективу. До прикладу, хтось практикує групову роботу. Можна, аби цей учитель провів майстер-клас для колег, як він це робить, як ставить оцінки. До прикладу, Сергій розповідає, що якось учителька НУШ у школі, де він працював, протягом двох уроків виконувала з учителями вправи для 1 класу. Для того, аби вони розуміли, що таке НУШ, і нічого не вигадували.

ВІДХОДИТИ ВІД ТЕОРІЇ, ГРАТИ, ІНТЕГРУВАТИ

Сергій Пазюк наполягає відходити від теорії на уроках і розповідає про технологію “70-20-10”. Йдеться про те, що 70% знань людина здобуває тоді, коли робить щось, 20% – коли намагається зрозуміти, чому саме такі результати, а 10% – коли людині пояснюють.

“Ми часто запитуємо у вчителів, що вони роблять на уроках. Вони кажуть, що найбільше проводять дискусій, роблять проєкти та працюють у групах. А опісля ми запитуємо учнів. І вони кажуть, що вчителі 90% уроку розповідають. А звідси запам’ятається тільки 10% інформації”.

Аби зрозуміти, з чим насамперед треба працювати в школі, Сергій Пазюк радить робити анкетування для вчителів, батьків та учнів. Зрештою, порівнювати їхні відповіді.

“Наприклад, ставимо запитання для всіх, чи справедливо оцінює вчитель. Зрозуміло, що вчителі скажуть, що справедливо. Тоді ставимо їм додаткове запитання: чи ви пояснюєте дітям, за що ставите оцінку? Чи говорите з батьками про це? Класно, коли ці відповіді збігатимуться. Якщо ні – працюємо з цим”.

“Важливо також навчитись казати правду, незважаючи на наслідки, нікого не боятися, – каже пан Сергій. – До прикладу, я проводив опитування серед вчителів, чи у школі тепло. От вони боялись поставити, що холодно. Але я сказав писати так, як вони справді відчувають. Потім я показав загальну картину владі – і нам змінили опалення”.

Вчителі, мовляв, мають навчитися робити вибір на користь себе і школи, а не на користь “аби мене не перевірили”. І поки вчителі цього не навчаться, діти також будуть тихенько брехати. У майбутньому йтиметься про серйозніші наслідки. До прикладу, про корупцію.

Про це, каже Сергій, треба говорити зі школи, навчаючи дітей доброчесності. До прикладу, можна проводити голосування мобільними телефонами. Ґаджет дозволяє з однієї пошти проголосувати тільки раз. Так можна пояснювати дітям, що людині треба робити вибір, зважувати його та бути чесною.

Такі навички, за словами Сергія, треба інтегровувати в усі уроки. А ще інтеграцію можна плануввати на початку навчального року. Кожна кафедра може розробляти пропозиції.

“Майже все можна повернути на свою користь. До прикладу, департамент каже, що нам треба їхати в музей. Ніхто не хоче. А якщо ми повеземо дітей в музей і попросимо екскурсоводку, аби вона проводила екскурсію англійською, але повільно?

Або підемо до магазину біля школи, де працює дівчина, яка закінчила іноземну мову в дрогобицькому виші. От я сказав їй: “Нехай учні замовляють англійською”.

Освітянам, завершує Сергій, треба бути спільнотою, ділитися ідеями, делегувати думки, дружити школами та громадами, їздити одне до одного, щоб набиратися досвіду.

ХВИЛЬОВЕ НАВЧАННЯ

Вчителі також мали можливість запропонувати власну тему виступу на фасилітації вчительських сесій. Групи голосували і обирали методом голосування найцікавішу, на їхню думку, тему. Я обираю тему “Хвильові занурення та інтегровані уроки” від вчительки англійської мови у львівській Креативній міжнародній дитячій школі Олени Білецької.

Навчання в КМДШ відбувається за тематичними хвилями, кожна з яких триває місяць. Сенс в тому, щоб поєднати всі навчальні предмети між собою однією наскрізною темою.

“Хвилі місяця нам ніхто не нав’язує. Ми сідаємо і обговорюємо їх разом, всією школою. Але ділимось на старшу та молодшу школи. Хвилі старшої та молодшої школи не обов’язково перегукуються, бо це функціонально важко охопити.

Ми працюємо в різних групах вчителів, кожна група презентує ідею – і зрештою, голосуємо за одну. Так ми робимо до початку літніх канікул і в серпні остаточно затверджуємо ідею. Ми ведемо електронний журнал у школі, тому всі бачать, яка у нас буде хвиля”, – пояснює Олена Білецька.

Цього місяця у школі хвиля STEAM. Тобто тему хвилі мають охопити природничі науки, технології, інженерія, мистецтво і математика. Це не означає, що інші дисципліни виключені, але ці – у пріоритеті.

Нині у КМДШ відбувається занурення на тему “Вежі”. Тому на уроках мистецтва кожен клас виготовив свою. Учнів не обмежували у матеріалах та ідеях. До прикладу, учні 9 класу використали картон А3, скрутили, скріпили – і вийшла вежа. А от 8-класники зробили вежу з пінопласту.

Після цього класи обчислюють на математиці площу своєї вежі, вимірюють висоту, довжину та масштаби. На фізиці учні вчать інженерну підтримку, обраховують конструкції: опір, тиск, вагу. На хімії вивчають сполучність матеріалів, поєднання, токсичність. На інформатиці вежі моделюють у комп’ютерних програмах.

“А вчителька історії, яка, окрім всього, ще й гід, повела дітей до 5 веж Львова. На англійській, до прикладу, можна дати тему для дебатів англійською мовою: які вежі кращі – вищі 100 метрів чи нижчі”, – каже вчителька.

Хвиля триває місяць, тобто протягом року є 9 хвиль, кожен рік охоплює всі кафедри та всі дисципліни. Попри це, вчителі виконують програму. Тобто працюють в межах програми з цією темою, наскільки це можливо. Підсумок – це презентація проєкту. До прикладу, презентація вежі класу, обчислень, цікавих фактів.

Також цьогоріч у КМДШ вже була хвиля іноземних мов. Ідея така: щодня була тема свят чи тематичних чисел. До прикладу, якось був день листівок другу. На уроці англійської діти мали 15 хвилин, щоб написати листа. Перед цим вчителька пояснила історію, звідки пішла традиція такого дня.

Потім в коридорі виставили скриньку, куди учні кидали свої лсти. До слова, вони могли не підписувати, від кого лист. Того дня у школі були амбасадори листів, які шукали, кому вони були адресовані – і доставляли лист адресатові. Діти писали листи і вчителям.

“Також був День Нутелли. Тоді я дала дітям статтю про те, як у Франції люди побилися в супермаркеті за дешеву Нутеллу. Ми з погляду англійської мови працювали зі словами, граматикою, я показала їм відео. Далі – у них були англомовні дебати про плюси і мінуси того, що ціни на Нутеллу знизили.

Попередньо я запропонувала дітям зробити на уроках англійської домашню Нутеллу. Вони погодились. Отже, я принесла сімейний рецепт, хтось приніс масло, хтось – шоколад, хтось – горіхи, хтось – міксер. Увесь процес ми супроводжували англійською мовою”.

Так можна інтегровувати і тему корупції. Тоді, до прикладу, на математиці учні можуть вирахувати, скільки втрачатиме держбюджет від корупційних схем. На художньому мистецтві учні можуть намалювати, які емоції вони відчувають до цієї теми. На географії учні можуть дослідити та скласти карту найбільш корумповних міст та країн. На хімії дослідити, які хімічні процеси відбуваються в мозку людини, коли вона бреше.

Повертаємось до актової зали. Там вчителі вже витягнули секретні картки із пам’ятками міста із сумок EdCamp. Швидко, кажуть, день минув.

“А мені ще в Суми їхати із трьома пересадками, до понеділка доїду, – чую від вчительки поруч. – Але воно того варте”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: FB/EdCamp Ukraine

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber