Олександр Елькін, EdCamp: Про е-портфоліо та як не перетворити сертифікацію на сегрегацію педагогів

Проект Положення про сертифікацію педагогічних працівників викликав бурхливу дискусію серед освітян. Цей документ перебуває на громадському обговоренні. Як і зазначено в законі “Про освіту”, цей документ передбачає, що сертифікація буде добровільною. Проте в 2019 році пропонується лише апробувати цей інструмент, аби попрацювати над помилками перед запровадженням сертифікацію для всіх педагогів.

Передбачається, що наступного року пілотну сертифікацію пройдуть 2 тисячі вчителів початкових класів. Тим, хто успішно впорається із цим, нараховуватимуть 20% надбавку до зарплатні.

“Нова українська школа” вирішила розібратись, що ще пропонує документ, і як його можна покращити.

Перше інтерв’ю – з натхненником EdCamp Ukraine Олександром Елькіним, адже ця ГО залучена до розробки нормативних документів, що мають визначити процедури сертифікації та підвищення кваліфікації педагогів.

Наша журналістка поговорила з Олександром про концепцію сертифікації: як має виглядати електронне портфоліо, навіщо його запроваджувати, а також про те, чому ця пропозиція увійшла в проект Положення в гібридному варіанті.

Олександр Елькін

Почну з історії, що зачіпає концептуальний підхід до цього процесу. Донька нашої співробітниці розповіла, що страждає, коли вчителька ставить їй погані оцінки. Ми почали з’ясовувати, що саме її турбує більше: власне оцінка чи щось інше. Виявилось, що стрес дитина переживає через те, що вчителька оголошує оцінки перед усім класом, і потім над дівчиною сміються однокласники.

А якби оцінку своїх знань дитина отримувала не публічно, та ще й із порадами, як і над чим попрацювати, щоб покращити свої знання, – вона б не почувалася приниженою, а мала б більше мотивації до навчання.

Отже, оцінка може бути орієнтиром до подальшого розвитку, а не інструментом покарання і приниження.

До чого цей приклад? Педагоги бояться, що тавро “непройденої сертифікації” буде такою ж “двійкою” – публічним приниженням. Ми переконані, що сертифікація має сприяти не рейтингуванню вчителів, її головною метою має стати поштовх і орієнтири у професійному зростанні й розвитку.

Чому, за словами Лілії Гриневич, сертифікація має замінити атестацію? Бо процедура атестації нагадує те, що відчуває донька нашої співробітниці. Де оцінка – не підказка, куди рухатись далі, не опора, на яку можна стати, щоб покращувати свої знання, а спосіб приниження і контролю.

Коли сертифікація закладалася ще на рівні концепції, ми запитали в учасниць і учасників дослідження “Навчати і навчатися: як і куди зростати українському вчительству” (переважно вчительство), чи вони підтримують сертифікацію і чи вірять, що вона буде прозорою та дієвою. Результати свідчать про великі очікування від самої сертифікації. Учительство вірить, що вона зможе бути прозорою і дієвою.

Але тут багато залежить від процедури. Принаймні на початку, поки не налагодиться процес, найкращий варіант такий: інформація про тих, хто вирішили пройти добровільну сертифікацію, –закрита, і тільки якщо сертифікація успішна – людина отримує і надає на місці роботи сертифікат, на основі якого їй нараховується надбавка.

У такому разі залишається status quo: ні відділ освіти, ні колектив, ні батьки не шпиняють учителя, ніхто нікого не звільняє, а педагог у закритій і конструктивній формі отримує орієнтири й поради – над чим попрацювати, щоб наступного разу все вдалося.

І хочемо ще раз наголосити, що сертифікація – це добровільний процес. А тому треба уникнути включення даних про кількість педагогів, які подалися / пройшли сертифікацію до будь-яких звітів і рейтингів відділів освіти тощо – інакше вся добровільність зведеться нанівець, ідею буде провалено.

Саме з цією пропозицією звернулися координатори й координаторки регіональних (не)конференцій EdCamp Ukraine до заступника міністерки освіти і науки Павла Хобзея на І-му Національному саміті-челенджі “EdCamp-янголи в дії”, і це ввійде до резолюції, що ми передамо в МОН.

І-й Національний саміт-челенджі “EdCamp-янголи в дії”. Фото з Facebook EdCamp Ukraine

Електронне портфоліо: що це і навіщо

Коли тільки виникла ідея сертифікації, передбачалося, що вона складатиметься з двох частин. Перша – так зване ЗНО для дорослих: оцінювання знань з предмету і базове оцінювання знань педагогічних методик.

Друга частина є новацією і стосується практичного досвіду і того, як учителі проводять уроки. Йдеться про електронне портфоліо.

Під час опитування педагогів ми виявили, що ідея відкритих уроків, закладена в сертифікацію, – надважлива (70,8% опитаних цілком або частково погодилися з цим). Бо не можна оцінити педагогічну діяльність, коли не бачиш людину в реальній роботі.

Мета сертифікації – заохочення до професійного зростання і розвитку. Саме тому там є компонент відкритих уроків – але не як показових театральних вистав, на які часто, на жаль, вони перетворюються. Дані, отримані від наших респондентів/-ок, вказують на те, що не менше 42% усіх відкритих уроків у школі – це театр. Хоча в країнах, які пишаються своїми системами освіти, часто в школах навіть є окрема посада – людини, яка відвідує уроки й надає коучингові послуги своїм колегам.

Коли ми формували пропозиції до процедури сертифікації, то виходили з того, що саме реальні відкриті уроки, а не підготовлені напоказ, дозволять усебічно розкритися вчителю: не тільки показати себе як практика, а отримати зворотний зв’язок, який дозволить покращити професійну компетентність. Тобто сертифікація – не тільки про оцінку чи збільшення зарплатні (хоча цей чинник посідає перше місце в опитуванні – 81,9%), це, насамперед, дороговказ – куди зростати далі.

Наші пропозиції ґрунтувалися на тому, що атестація часто відбувається непрозоро, тож намагалися, наскільки це можливо, продумати сертифікацію так, щоб у ній було якомога менше суб’єктивності. Тому наша головна пропозиція – відмовитися від фізичної присутності експерта/-ки на уроці, а створювати електронні портфоліо.

Перша причина – щоб не піддавати стресу й муштрі дітей, відійти від тиску під час фізичної присутності комісії і того, що все фіксується лише очима цих людей (що стає підґрунтям для можливої корупції, особливо враховуючи обмежені бюджетні кошти).

Друга причина – технічна: цього року буде тільки пілотна сертифікація (2000 осіб), але потім людей буде більше. Дуже важко забезпечити таку процедуру через фізичну присутність. Ми розрахували, що мінімально потрібно 60 людей на повній зайнятості (а не за сумісництвом), щоб забезпечити таку фізичну роботу лише на етапі пілотування. Під час же національного саміту-челенджу керівник ДСЯО Руслан Гурак зазначив, що надалі Служба хотіла б підготувати 500 експертів. Це не так просто зробити.

Є стереотип, що електронне портфоліо – це 45-хвилинний запис уроку. Наша ж пропозиція геть інакша і передбачає, що портфоліо складається з трьох частин.

Перша – оцінка впливу вчителя. Це самоаналіз особи, яка сертифікується, підтверджений зворотним зв’язком від різних стейкхолдерів, задіяних у процесі навчання (включаючи колег, батьків і учнів, громаду): містить свідчення, зокрема, застосування різних стратегій оцінювання, об’єднання зусиль з колегами, співпраці з родиною, залучення до життя громади, участі у спільнотах, що навчаються. Педагоги, з якими ми проводили фокус-групи, вважають, що найкраще, аби таку рекомендацію педагогу надавали за підписом голови ради школи чи голови органів батьківського самоврядування.

Друга частина (її ми частково бачимо в документі) стосується відеозаписів. Ми запропонували робити 2 відео, кожне тривалістю близько 15 хвилин (різні уроки, різні предмети, якщо застосовно, різні методи і прийоми викладання). До них педагог має надати структуровану рефлексію: чому обрав саме ці два шматки, план уроків, пояснення ситуації, опис реакцій дітей.

І тут ми якраз уникнемо і корупції, і психологічного дискомфорту для дітей та вчителтства, адже лише сам педагог вирішує, коли і які саме відео завантажувати. Можна перед тим зробити хоч десять відеозаписів, самостійно їх проаналізувати і подумати, що та як покращити. А коли відео педагога влаштовує – тоді й підвантажити.

Фото: автор – garagestock, Depositphotos

Ми весь час забуваємо головне: передусім висока кваліфікація вчителя потрібна для того, щоб діти отримали якісну освіту, а не лише вчителі (за всієї нашої поваги до них) – надбавку до зарплатні. І така можливість педагогові спокійно готувати відеозапис (а не мати єдиний шанс, коли приїжджає комісія, сидить один раз на уроці і виносить вирок) – краща для всіх. Дітей не муштрують, а педагог у процесі підготовки покращує своє викладання, що, знов таки, – на користь дітям.

Третя частина електронного портфоліо, на жаль, не знайшла відображення в проекті Положення. Ми пропонували, щоб учитель/-ка обирали учнівські роботи на різних етапах їх подання і коментували, як змінюються результати навчальних досягнень, як змінюються самі діти і яка була логіка педагогічних рішень, що для цього використано (такий підхід застосовується, наприклад, у США). Це показує, наскільки вчитель спроможний ґрунтовно приймати педагогічні рішення. Але, як ми переконалися під час фокус-груп, наше вчительство поки не готове прийняти таку ідею.

Прозорість

Звідки наші пропозиції? На Національному EdCamp ми вже 4-й рік практикуємо нову філософію відкритих уроків. Педагоги пропонують тему відкритого уроку, готують її і працюють зі збірним учнівським класом – з дітьми, яких узагалі не знають. Потім відбувається обговорення, яке починається зі зворотного зв’язку саме дітей.

Важливо, що педагоги подаються проводити такі уроки не щоб влаштувати виставу і всіх вразити, а щоб отримати саме конструктивні пропозиції від своїх колег, яким довіряють. Звичайно ж, в електронному портфоліо вчитель це все акумулює сам – і справжність цього легко перевірити – адже потрібен не лише відеозапис, а й логіка обговорення.

Коли передбачається така структурована рефлексія, зробити театральний постановочний урок складно і непотрібно. Легше й корисніше для всіх його реально провести й описати, ніж підробляти. Знову ж таки – на це буде мотивація, час і спокійна атмосфера без зайвого стресу.

“Легше й корисніше для всіх реально провести урок й описати його, ніж підробляти”. Фото: автор – petrograd99, Depositpotos

Для пояснення, чому вважаємо, що таке портфоліо є прозорішим, ніж фізична присутність експертних комісій на уроках, наведу приклад різниці у вищій освіті в України та провідних країнах. Коли в нас просять написати реферат, часто люди беруть щось готове з інтернету чи компонують частини думок інших людей. Коли ж у багатьох країнах треба написати есе (а не реферат), формулюють запитання так, що неможливо знайти готову відповідь, треба викладати власні думки.

Тут та ж ситуація. Таке структуроване всебічне портфоліо призводить до того, що підробити його неможливо, або надто складно. Цікавіше, простіше й продуктивніше зростати й подати власний досвід.

Звісно, є ризик, що робитимуть не поступову підготовку, а саме репетицію уроку. Але нам імпонує те, що написано в Положенні: якщо надходить обґрунтована інформація від дітей чи батьків, що у процесі сертифікації дітей муштрували, то це може бути причиною дискваліфікації. Звичайно, це має бути доведено.

Учнівські роботи теж можна підробити. Але ж потрібно показати не те, що, скажімо, Миколка робив 20 помилок, а потім – тільки 1. Учитель/-ка має обґрунтувати прийняття своїх педагогічних рішень, як проведено дитину від пункту А до пункту Б. А це вже не можна списати. Найлегше просто продемонструвати реальні речі.

Але ми аж ніяк не очікували, що в Положенні з’явиться гібрид, який поєднає усічені електронні портфоліо з фізичним відвідуванням уроків експертними комісіями.

Це як дублювання журналів успішності і в електронній, і в рукописній формі. Це пояснюють тим, що електронне портфоліо потрібне, щоб потім, можливо, лише скоригувати результати.

Ми ж пропонували електронне портфоліо, щоб якраз відійти від особистих спостережень – потенційно корупційної складової і значних матеріальних затрат.

Також ми пропонували в перший рік результати другої частини сертифікації не брати до уваги, оскільки вона принципово нова – філософськи й організаційно. Тож спочатку можна ґрунтувати свою оцінку і підвищення зарплатні тільки на першій частині, яка вже добре відпрацьована на рівні механізмів (маємо на увазі тестування ЗНО). Так колись робили з першим ЗНО для тих, хто закінчували школу, – спочатку було тренування, щоб налагодити процес.

Як знімати відео

Часто лунає запитання: як можна відзняти відео, хто це буде робити, де взяти стільки відеокамер і відеооператорів. Друзі, ми ж говоримо не про новорічний вогник на телеканалі чи фільм на “Оскар”, де має бути взірцева якість зйомки з різних ракурсів та зі спецефектами!

Ідеться лише про фрагменти уроків для внутрішнього користування (ми наполягаємо, щоб усі відео були на закритій платформі, до якої матимуть доступ лише визначені особи із підписанням документу про захист прав, але в жодному разі не публічно!).

Ми спитали в дев’ятирічної доньки нашої співробітниці, чи вміє вона записати відео на телефон, обрізати шматочок і завантажити його на YouTube. “Так, звісно! це ж просто” – була відповідь. Якщо ми бачимо себе як учителів НУШ, нас не мають хвилювати такі питання.

Звісно ж, мають бути підготовлені докладні поради та технічні інструкції на допомогу педагогам: що має бути у відео, на що звертати увагу, як розставляти акценти, як зробити, щоб гарно було чути вчителя тощо, і також – як технічно працювати з відео. Це не має бути студійне знімання, як на телеканалі, відео можна записати навіть телефоном.

Друга відповідь про те, що територіальні представництва ДСЯО могли б технічно опікуватись електронним портфоліо. Вони могли б якраз спрямувати свої зусилля на допомогу вчителям зробити відео, якщо ті не справляються.

Також постає питання щодо згоди від батьків на відеозйомку їхніх дітей та щодо умов використання знятих відео – і це потребує докладного юридичного пропрацювання. Але ще раз наголошуємо, що, на нашу думку, це мають бути непублічні відео, які потім будуть десь викладати і транслювати, доступ до них матимуть лише ті, хто їх аналізуватимуть, а не всі охочі.

Як проводити оцінювання портфоліо

Коли ми думали, хто має проводити сертифікацію, то вирішили, що краще, аби це була або нова структура, або вже наявна в межах МОН, яка є незалежною. Вона мала б не просто шукати потенційних фахівців, а й взяти на себе спеціальне навчання цих людей нового інструменту сертифікації. І, звичайно, ми думали, що ця інституція буде розробляти методологію оцінювання.

Хоча ми готові дати своє бачення. Воно таке. Визначаються критерії для кожної з трьох частин електронного портфоліо. На першому етапі кожен з експертів визначає вагомість цих критеріїв. Так ми оцінюємо заявки на проведення регіональних міні-ЕдКемпів. Наприклад, є 5 критеріїв, і кожен для себе вирішує, які з них більш і менш важливий. Потім формується середня вага кожного критерія.

Після цього кожен експерт оцінює кожен компонент за кожним з критеріїв, усі оцінки акумулюються з урахуванням ваги кожного критерія. Також визначається “червона межа”, нижче якої не можна пройти сертифікацію. Але має визначатись не тільки показник “склав/не склав”, а й рекомендації, куди зростати. Навіть якщо учитель успішно пройде процедуру, йому все одно буде, куди розвиватись.

Якщо цю методологію концептуально приймуть, то треба працювати над критеріями. Але, ми вважаємо, має бути принцип “peer to peer” – нічого про нас без нас. Треба збирати вчителів, науковців, юристів і розробляти все разом.

Фото: автор – ridofranz, Depositphotos

Також ми вважаємо, що до оцінювання в другій частині сертифікації (яка “не ЗНО”) треба залучати інших педагогів. Якщо говорити про пілотування в початковій школі, то це мають робити інші вчителі початкових класів або й ті, які зараз не працюють, але мають такий досвід. Можливо, людина має успішно пройти курс НУШ. На посади експертів має бути відкритий і прозорий конкурс. І потім їх мають навчати.

І найголовніше: ми пропонуємо долучити до процесу оцінювання електронних портфоліо не тільки експертні комісії, а й інших педагогів, які в цей час проходять сертифікацію. Тобто побудувати взаємооцінювання.

Такі платформи як Coursera видають сертифікати, базуючись на такій процедурі. Коли ведучі курсу не в змозі оцінити десятки тисяч робіт, кожен/кожна, хто проходить курс, оцінює ще 5-10 інших робіт. На практиці це могло би виглядати так, що вчителя оцінює експерт (або група) і ще 2-3 таких самих учителів. І тоді виводитись щось на кшталт середньої оцінки.

У проекті Положення взаємооцінювання немає, але ми подали цю пропозицію, і, можливо, її долучать до документу, ми переконані, що це стало б важливим кроком на підтримку розвитку вчительства. Поки ж триває процедура обговорення.

Ці та інші пропозиції, що обговорювалися в учительських фокус-групах та на спеціальних сесіях І-го Національного саміту регіональних координаторок/-ів (не)конференцій EdCamp Ukraine, будуть передані в Міністерство освіти і науки України.

Вікторія Топол, “Нова укаїнська школа”

Титульне фото: автор – racorn, Depositphotos