Немає дистанції між викладачами і студентами: викладачка українського педвишу про поїздку в університет Копенгагена

Викладачка Полтавського національного педагогічного університету Оксана Рудич взяла участь у міжнародній конференції International week у межах Еразмус+. На тиждень туди приїхали представники ВНЗ різних країн. Деякі взяли участь як відвідувачі, інші – проводили майстер-класи. Оксана Рудич приїхала з авторським курсом про методику викладання іноземної мови. Вона поділилася з НУШ своїми спостереженнями з конференції та розповіла, як навчаються майбутні вчителі в Копенгагені.

У Данії створюють такий освітній простір, з якого не хочеться йти додому. Це важливо, бо студенти можуть сидіти в коридорах, є столи, їжа, тренажери, спортзали. Є непогані кафе і навіть перукарні та супермаркет. Там можна зробити все необхідне!

Щодо конференції, то туди потрібно везти авторські речі. Тільки тоді ви будете цікаві. Щоб виступити, ви повинні знати мову на достатньому рівні. Лекції там не відбуваються так, як у нас, – коли перед вами аудиторія і ви їй щось розповідаєте. Лектор надсилає матеріали заздалегідь і студенти з ними ознайомлюються. Тож, ви будете відповідати на запитання, буде дискусія.

Там не вступають до ВНЗ у 17-18 років. Вступають уже люди з досвідом. Мій курс слухали студенти, яким було до 30 років. Професія вчителя – це їхній свідомий вибір.

Половина моїх тамтешніх студентів – хлопці.

На конференції червоною ниткою проходила тема зміни клімату і забруднення навколишнього середовища. Тому, як дітям ставитися до природи, як почуватися її частиною – увагу починають приділяти ще в садочках. Діти багато гуляють, і їм розповідають, що таке сміття, наскільки цінно економити ресурси. Багато уваги приділяють навичкам здорового харчування. Там набагато більше дбають про здоров’я. Загалом пріоритет там – фізичне і ментальне здоров’я особистості, а вже потім – освіченість.

Також у Данії змалечку виховують відповідальність перед планетою і всім живим. У таких дрібницях, як прибрати за собакою, і полягає виховання.

Міжнародні конференції важливі, бо на них можна усвідомити головні тренди в освіті. Те, що вони глобальн. Якщо ми – частина європейського простору, то на ці тенденції треба зважати. Зараз, наприклад, велику увагу приділяють використанню дитячої англомовної літератури та інтерактивних технологій у навчанні.

На конференції я знайшла однодумців. Це корисно, бо якщо ми далі хочемо співпрацювати, то люди охочіше підуть на контакт після особистого знайомства. Наприклад, якщо бачили мій майстер-клас.

Найбільше, що вражає в Данії – це повага один до одного, до вибору особистості, до можливостей реалізації.

Немає дистанції між викладачами і студентами. Викладач керує процесом, дає завдання – і студенти його виконують. Це не стендап-шоу викладача.

Там ніхто не стежить за відвідуваністю. Якщо курс цікавий – студенти прийдуть. Тож зроби так, щоб було цікаво. Якщо людина не бачить користі з відвідування – для чого їй ходити? У Данії можна поспілкуватися на іспиті, якщо студент все знає. Розкаже – і отримає заслужену оцінку. Це мені імпонує.

Мені видається невиправданим наше намагання насильно загнати студентів до аудиторії. Загалом підходи до освіти змінюються. Раніше вчитель був центральною фігурою, носієм знань. Зараз це не так. Чому ж йти до вчителя? Треба це якось переглянути.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – alexraths, Depositphotos