Навчити вчителя. Кілька ідей з освітнього кластеру на Форумі видавців

Минулого тижня на Форумі видавців тривав освітній кластер з десятками панельних дискусій, обговорень, презентацій та майстер-класів.

Під час однієї з таких дискусій за модерації команди EdCamp Ukraine - натхненника Олександра Елькіна і програмної координаторки Олени Малахової - обговорювали проблеми українського вчительства.

Чи впливають гроші на мотивацію вчителя? Що з закордонного досвіду можна було б впровадити в Україні? Чи варто звільняти велику кількість вчителів та вчительок? Як і де найкраще підвищувати свою кваліфікацію?

На ці питання Олександр та Олена шукали відповіді разом зі спікерами цієї панельної дискусії. А саме:

Роман Шиян, директор Львівського інституту післядипломної педагогічної освіти

Катерина Ясько, стратегиня Міжнародного інституту інтегрального розвитку і експертка з емоційного інтелекту

Оленка Северенчук, організаторка Global Teacher Prize Ukraine, менеджерка креативних проектів громадської спілки “Освіторія“

Інна Большакова, тренерка педагогів, стипендіатка Фундації Сороса, експертка з розвитку критичного мислення

Світлана Осауленко, керівниця напряму підтримки і підготовки учасників/учасниць програми “Навчай для України / Teach For Ukraine“

Команда “Нової української школи” записала кілька ідей з дискусії і вирішила поділитися ними з вами.

Кілька цікавих фактів, які команда EdCamp Ukraine готує до хвилі регіональних (не)конференцій програми ” EdCamp у коробці”:

Фінляндія: З числа осіб, які хочуть стати педагогами, лише 10% зрештою допускаються до викладання в школі.

Данія: 95% шкільних педагогів задоволені своєї роботою і відзначають стале відчуття ефективності й щастя.

Японія: вчителі разом готуються до уроків, присутні на уроках одне в одного, що дає можливість отримати якісний зворотний зв’язок.

Сінгапур: Шкільні педагоги проходять 100 годин курсів підвищення кваліфікації на рік.

Естонія: 64% шкільних педагогів мають спеціально виділений проміжок часу у своєму робочому графіку для підвищення кваліфікації.

Австралія: 42% шкільного вчительства – чоловіки.

Про один міжнародний досвід, який варто використати в Україні

Роман Шиян. У Фінляндії спеціально навчені ментори працюють з молодими вчителями. Йдеться не про наставництво, коли один досвідчений вчитель консультує одного молодого, а саме про роботу з групою – тоді з’являються нові знання, це допомагає новачкам.

Програми для менторів розробили університети, які займаються підвищенням кваліфікації. Вони ж підготували менторів, які далі працюють з менш досвідченими вчителями.

Катерина Ясько. Україні було б корисно запозичити досвід Дубаю (ОАЕ), де на клаптику пустелі 4,5 мільйони людей та вільно і щасливо навчаються люди з 200 країн світу.

У міжнародній школі Apple навчаються 2300 дітей з 80 країн світу. Це абсолютний простір толерантності. У Дубай приїжджають найкращі з усього світу вчителі. Нам потрібно відкрити двері педагогам і лідерам освіти з різних країн.

Світлана Осауленко. В Індії є така практика – learning circles (з англ. – навчальні кола). Групи вчителів з різних шкіл чи з однієї, одного містечка чи різних, які об’єднуються в такі кола і регулярно збираються, аби поділитися враженнями, досвідом, проблемами.

Це створює таку групову підтримку один одного, якої нам не вистачає. Створити такі речі в нас в Україні не було б проблематично. І це допомогло б підтримувати один одного.

Оленка Северенчук. Я б почала з досвіду Фінляндії і жорсткого відбору студентів, які вступають до педагогічних вишів. Треба почати з цього стратегічного кроку, бо це – про майбутнє освіти. І, звісно, з наповненням програм практико-орієнтованим навчанням.

Інна Большакова. Є така світова практика, коли вчитель (молодий юнак чи дівчина) отримує освіту за фахом (це може бути фізика, література), за півтора-два роки отримує педагогічну освіту з певними методиками і дуже суттєвою роботою в школі з ментором і методичною підтримкою. Було б цікаво втілити його в Україні.

Про фінансову мотивацію вчителя і повагу до професії

Світлана Осауленко. Наші учасники справді отримують стипендію. Але вона лише дозволяє їм покривати витрати на оренду житла, переїзд, аби вони могли повністю сфокусуватися на своїй важливій роботі – бути вчителем. Це не значить, що ми намагаємось змотивувати різних людей з усіх куточків України саме зарплатнею, стипендією.

Вчительська праця має оплачуватися гідно. Наші вчителі і так є носіями доброго і прекрасного не заради грошей. Не потрібно використовувати гідну заробітну плату як чинник мотивації, вона просто має бути гідною.

Оленка Северенчук. GFK Ukrainе на замовлення ГС “Освіторія” провело соціологічне дослідження. Воно показало, що в Україні вчитель не поважає себе.

82% вчителів не задоволені своїм соціальним статусом. 44% киян висловились про те, що вчитель взагалі не є потрібним і ключовими у навчальному процесі. Чим менше місто – то більше вчителя поважають, що більше місто, то статус вчителя нижчий.

Це дослідження проводилось до того, як ми привезли Global Teacher Prize до України. Наш KPI успішності премії – не в кількості заявок, які ми отримали на конкурс, а в тому, аби цифра у 82% зменшувалась. І відповідно, населення України теж починало поважати вчителя.

Фото: автор – Ben White, Unsplash

Про підвищення кваліфікації

Роман Шиян. За демонополізацією цієї системи в Україні наявна певна демонізація. Це мене трохи дратує. Ключ не в тому, аби відкрити шлюзи для конкуренції. Треба розвивати культуру співпраці різних провайдерів у цій системі.

Відкрию велику таємницю: ресурсу цього “монстра” (чинних інститутів підвищення кваліфікації – ред.) зовсім не вистачає на те, аби виконати в кількісних параметрах те, що необхідно виконати навіть без огляду на Нову українську школу.

Відтак маємо конвеєр, який позначається на якості. Треба впроваджувати легкі механізми співпраці, і прикладів цього є багато.

Інна Большакова. Я маю практику роботи з дітьми, а не тільки з учителями й підтримкою вчителів. І це важливо – ті, хто викладають, повинні мати контакт з дітьми.

Я в робочій групі з підготовки завдань для моніторингу читацької грамотності учнів 4-х класів. У нас є консультант – Альгірдас Забульоніс з Литви, професор математики.

Він розповідав, як вони створювали аналогічні завдання для дітей 4 класу в їхній країні. Це роблять дорослі люди, які не працюють з дітьми. Відтак вони обклеїли стіни своїх кімнат фото для того, аби розуміти своїх дітей.

Ми не розуміємо сучасних дітей. Давайте говорити про це також.

Катерина Ясько. Варто розробити якісні показники ефективності роботи, а також ввести в практику підготовки вчителя психодіагностичні інструменти, які дозволять міряти не тільки знання методик вчителів, але й їхню здатність створювати емоційно комфортні, безпечні простори для навчання.

Світлана Осауленко: Я б додала до цього – обмін досвідом між вчителями з різних куточків країни й з-закордону.

Оленка Северенчук. Потрібно наповнити новими й глибшими сенсами поняття підвищення кваліфікації і зробити її максимально практико-орієнтованим. Тобто дати вчителям практичні інструменти, які вони могли б використовувати.

В Україні 18 000 шкіл. 480 000 учителів і вчительок. Чи погоджуєтеся ви з твердженням: “З частиною педагогів у ході реформи доведеться попрощатися”?

Інна Большакова. Вчителі навчались у радянській школі, вони довгий час працювали теж у радянській школі. У нас була можливість навчатися, брати участь у міжнародних проектах. Ми маємо якісь речі, яких не мали ті вчителі, які навчають у звичайній школі.

Потрібно підтримувати їх, а не звільняти одразу.

Я теж мама. Якось моя дитина принесла завдання номер 468 за третій клас – учителі математики зрозуміють, що я маю на увазі. Можете уявити мої відчуття, коли я сиджу з дитиною і розв’язую те, що вона ще не має вчити. Але я розумію і вчителів.

Ми проводили літню школу для вчителів пілотних шкіл. Зараз учасники цього тренінгу в закритій групі на Facebook постять фото з новітніми освітніми технологіями. А цим вчителям – за 50.

Ми були дуже здивовані, коли вчителі на нашій літній школі сказали, що вони вперше чують слово “нейропсихологія”. Якби всі вони пройшли курси з нейропсихології, розуміли, як працює дитячий мозок, тоді й викладання було б іншим.

Оленка Северенчук. Так, але це треба робити так, що прощатися треба шанобливо і розуміти, що вони дуже багато вклали в систему освіти.

Катерина Ясько. Я скажу “Так”. Тому що ми спостерігаємо, що в різних школах України є багато емоційного насилля. 82% дітей, згідно з опитування ЮНІСЕФ, кажуть, що в їхньому житті присутній булінг. І 42% з них кажуть, що єдиний спосіб вирішити це – навчання педагогів.

Але є педагоги настільки травмовані, що ми спостерігаємо очевидні психологічні відхилення. Поки ми не почнемо дивитися на це компетентно, ми не зможемо мінімізувати ці ризики.

Світлана Осауленко: Скільки б років вчителі не працювали в школі, вони все одне мають святу місію – навчати дітей. Тому моє оптимістичне переконання в тому, що вчителям треба створити умови для розвитку.

З іншого боку, є проблема, що багато викладачів виходять на пенсію – за цим показником за 5 років ми можемо втратити близько 20% педагогів.

Педагог Нової української школи одним словом

Фото: автор – beichh4046, Depositphotos

Роман Шиян: Освічені й вільні.

Світлана Осауленко: Натхненні та ті, які надихають.

Катерина Ясько. З орієнтацією на навчання протягом життя. Англійською це звучало б як growth mindset.

Оленка Северенчук: Назву два слова. Шестируке божество “Шива” – це зараз, коли ми тільки починаємо реформу. Але згодом, я сподіваюсь, це буде слово “щасливий”.

Інна Большакова: Сміливий. Тому що для здійснення реформи потрібно вийти з зони комфорту. А це – завжди ризик, непередбачувані обставини.

Галина Титиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ideyweb, Depositphotos