“Наступаємо на ноги місцевій владі”. ІРЦ на Волині та міжбюджетні трансферти

“З батьками важче, ніж з дітьми. Часто мами приходять до нас і плачуть”. Директорка інклюзивно-ресурсного центру Колодяжненської ОТГ (Волинська область) Тетяна Демчук має знаходити потрібні слова для всіх – і для дітей, які приходять у центр уперше, і для батьків, які до останнього не вірять, що їхнім дітям потрібна допомога. Або, коли опускаються руки, і для місцевих чиновників та освітян – щоб переконати звернути більшу увагу на потреби цих дітей.

В ІРЦ Колодяжненської ОТГ у Ковелі приїжджають діти з особливими освітніми потребами не лише з цієї громади. Центр надає послуги 60-тьом дітям з 6-ти ОТГ і району. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, як на Волині освоїли механізм міжбюджетних трансфертів і чого не вистачає місцевому ІРЦ.

РЕСУРСНА КІМНАТА І РОБОТА З БАТЬКАМИ

Ми не маємо права вибирати дітей, перекона Тетяна Демчук – та й усім хочеться допомогти. “Тепер мусимо наступати на ноги місцевій владі, щоб нам давали більше приміщення, щоб обладнати залу. У нас великі плани”.

“З батьками важче, ніж з дітьми. Часто мами приходять до нас і плачуть”, - каже директорка інклюзивно-ресурсного центру Колодяжненської ОТГ Тетяна Демчук

Поки в ІРЦ є ресурсна кімната і два кабінети, де працюють дефектолог і практичний психолог. Місця й справді небагато. Поки ресурсна кімната розділена на дві частини – зону психологічного розвантаження і залу для лікувальної фізкультури (ЛФК). Також директорка хоче обладнати місце для тренінгів для батьків, бо зараз більше 20-ти людей одночасно ІРЦ прийняти не може.

Пані Тетяна каже, що раніше, ще у ПМПК (психолого-медико-педгогічна консультація, на зміну яким прийшли ІРЦ), директоркою якого вона була, обладнання не було взагалі. ІРЦ, натомість, має кращі умови. Та однаково жінка сподівається, що з’являться кошти на додаткове обладнання.

“Законодавство дозволяє 30% з субвенції на дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах, використовувати на придбання обладнання і матеріалів для ІРЦ. Я думаю, що нам громада зможе якусь частину грошей виділити, щоб ми могли поповнити свою базу”.

Інклюзивно-ресурсний центр Колодяжненської ОТГ

Поки ж у ресурсній кімнаті бачимо крісла-мішки, сухий басейн, пісочницю-стіл-ванну для занять з водою та кінетичним піском, а також різноманітні ігри – як-от “Лабіринт-тунель” і “Набір естафетних доріжок”. У зоні ж з лікувальної фізкультури – мати, шведська стінка, спортивна лавка, канат, сенсорні м’ячі, м’яч фізіо-актівіті рол, платформа-степер, балансувальний мувінг-степ.

Ресурсна кімната

Усього в ІРЦ зараз працюють сім спеціалістів. Реабілітолог Ольга Гелецька прийшла в Колодяжненський ІРЦ лише в січні. Раніше працювала в садочку інструктором з ЛФК. Каже, що практично в усіх дітей порушена координація і рівновага.

“Усе взаємопов’язано. Не можна говорити, що в дитини мовленнєвий розвиток порушений, якщо не почнемо з фізичного розвитку. Рух – мислення – навчання. Буде рух – буде розвиток”.

Реабілітолог Ольга Гелецька

Та для повноцінної роботи Ольга часом потребує деяких пристосувань.

“Недостатньо місця і обладнання. Цим діткам потрібно будувати смугу перешкод, щоб включити роботу мозку. Для дітей з розладами аутистичного спектру потрібен велосипед – щоб вчились тримати рівновагу. Мені треба тренажер, щоб спочатку їх навчити їздити на ньому”, – розповідає реабілітолог.

Результативність занять лікувальної фізкультури залежить не тільки від ІРЦ, а й від роботи вдома. Тому Ольга радить батькам використовувати будь-яку можливість: розкидувати олівці по кімнаті – щоб дитина збирала їх пальцями ніг, ходити разом з дитиною по бордюру чи будь-якій колоді – щоб навчити тримати рівновагу.

“Усе взаємопов’язано. Не можна говорити, що в дитини мовленнєвий розвиток порушений, якщо не почнемо з фізичного розвитку”.

Пані Ольга розповідає: заняття часто комбінують – активні і робота з психологом.

“У нас взаємодопомога постійна. А ще діти кажуть, що їм тут цікавіше, ніж на уроках фізкультури в школі. Там кинули м’яча – і бігайте. А тут різні вправи – сидячи і лежачи, вся увага одній дитині. Ми прислухаємось: втомився – переключаємось на щось легше. І завжди хвалимо, підбадьорюємо, підтримуємо”.

Нещодавно ІРЦ отримав нові методики – комп’ютеризовані тести для діагностики дітей з особливими освітніми потребами (читайте про них в нашій статті – ред.). За словами Тетяни Демчук, трьох спеціалістів з області відправляли в Київ на навчання, як працювати за цими методиками. І тепер вони навчатимуть психологів ІРЦ, після чого ті зможуть використовувати тести в роботі.

Практичний психолог Олена Головій (праворуч)

Директорка зазначає, що до них потрапляють багато дітей з порушеннями мовлення. Вона пов’язує це з тим, що батьки зараз мало говорять з дітьми, не читають книжок, а діти на граються.

Практичний психолог Олена Головій зізнається, що важко працювати з дітьми з розладами аутистичного спектру, яких стає дедалі більше. “За останні 10 років офіційних діагнозів порушення спектру в дітей стало в 60 разів більше. Таку цифру на конференції озвучив обласний психіатр. Багато хто думає, що проблема в мовленні. А мовлення – це вже наслідок”.

Одне заняття на тиждень для трирічної дитини – це дуже мало, каже пані Олена.

“Ми можемо направляти, коригувати, підказувати. Батьки на занятті дивляться, уточнюють, що дає певна вправа. Я пояснюю, як вправи запускають у мозку якісь процеси. Вони можуть бути простими, але коли пояснюєш, що відбувається в мозку дитини в цей момент, – батьки сприймають усе інакше”.

З П’ЯТОГО ПОВЕРХУ НА ПЕРШИЙ. СПІЛЬНЕ РІШЕННЯ

Колодяжненська громада існує з липня 2017 року. Вона об’єднала 9 сіл і нараховує понад 5 тисяч людей.

Голова Колодяжненської сільської ради Віталій Кашик

За словами голови Колодяжненської сільської ради Віталія Кашика, з 1 січня 2018 року ОТГ вступила в прямі трансферти з Мінфіном (тобто в місцевий бюджет почали надходити кошти з Державного). На той час Ковельський район уже делегував повноваження з управління закладами освіти.

“Ми добре співпрацюємо з Ковельським районом та іншими громадами. Бюджет розділився на 7 підрозділів. Ми вирішували, як утримувати такі установи як методкабінет чи ІРЦ – чи то в кожній громаді, чи в районі, чи на базі якоїсь громади.

Там, де є економія наших коштів, ми приходимо до спільної думки – у когось охорона здоров’я, у когось ІРЦ, у когось спортивний комплекс. І ми вирішили таким шляхом йти, щоб зберегти на інші потреби громадські кошти”.

Кабінет психолога

Очільник відділу освіти Колодяжненської громади Павло Кухта каже, що рішення про відкриття ІРЦ на нарадах ухвалювали всі голови ОТГ. До того ж, у Ковельському районі не всі сільські ради об’єдналися в ОТГ.

“Нам добре допомогла тодішня директор ПМПК Тетяна Демчук, яка знала, звідки діти приїздять найбільше. Хоча в Ковелі є свій міський ІРЦ, ми вирішили відкрити Колодяжненський ІРЦ теж у місті. Сюди зручніше їздити як діткам з нашого ОТГ, так і з району”.

Очільник відділу освіти Колодяжненської громади Павло Кухта

До кінця минулого літа осередок психолого-медико-педагогічної консультації Ковельського району приймав дітей з особливими освітніми потребами на 5-му поверсі районної адміністрації. Там є ліфт, але він не завжди працює. У двох кімнатах ПМПК працювали директор, методист і логопед.

Для відкриття ІРЦ зійшлися на приміщенні міської бібліотеки, яка мала поділитися з ним половиною своєї площі. За 2 місяці зробили ремонт, на який пішло 200 тисяч гривень. Ще 180 тисяч витратили на потреби облаштування центру.

Коли вирішили, де буде центр, почалося укладання угод про надання послуг дітям з особливими освітніми потребами, які мешкають поза межами Колодяжненської ОТГ. Такі угоди уклали між сільською радою, іншими ОТГ і районним відділом освіти. Фінанси почали надходити через міжбюджетні трансферти.

Вбиральня

“Вони ще не узаконені офіційно, як нам пояснювала Лілія Гриневич (міністр освіти і науки – ред.), але їх ніхто і не зупиняє, – каже Павло Кухта. – Район[нна рада] делегує кошти районному відділу освіти, а вже відділ освіти з нами уклав угоду. За цією угодою ми надаємо послуги, а вони бюджетним трансфертом нам виділяють кошти.

А ті ОТГ, звідки діти приїздять до нашого ІРЦ, укладають міжбюджетні трансферти з нами напряму. Ці трансферти, наприклад, діють не лише для роботи ІРЦ. У нас так само функціонує центр позашкільної освіти. Механізм налаштований, лишається бухгалтерська справа”.

Оскільки рішення про відкриття ІРЦ ухвалили навесні, то, за словами Павла Кухти, першим завданням став ремонт, наповнення обладнанням і підбір персоналу.

“[Державних] коштів не було, тому домовилися з громадами, щоб кошти, які були направлені на ПМПК, спрямувати на нашу сільську раду рішенням районної, щоб ми могли фінансувати ІРЦ від самого початку. Так ми прожили півроку. Ми знали, що потім буде субвенція, і мали провести конкурс”, – розповідає Павло Кухта.

Колодяжненський ІРЦ почав працювати 30 серпня 2018 року.

ПОШУК ЛЮДЕЙ

Павло Кухта зізнається: як такого конкурсу на вакантні посади практичного психолога, логопеда, дефектолога і реабілітолога в ІРЦ не було. Звісно, його оголошували, розміщували повідомлення про вакансії. Але якби не активність і затятість Тетяни Демчук, яка продзвонювала всіх, кого знала, шукала через знайомих, переконувала і вмовляла, то хтозна, чи знайшлися б хороші і небайдужі фахівці.

“Ми маємо визначити потенціал дитини, той ресурс, який вона має на сьогодні і на чому може працювати”.

“Крім того, ми розуміли, що під час навчального року мало хто погодиться прийти працювати в ІРЦ, – розповідає Павло Кухта. – Люди не знали, як буде далі. Хотіли обдивитися, як воно піде. Тому ми погоджувалися на сумісництво”.

Тетяна Демчук – психолог за освітою. Працювала і в школі, і у відділі освіти, і навіть у банківській сфері. Каже, що саме цей різноманітний досвід часто допомагає їй виходити зі складних ситуацій.

“В інклюзивно-ресурсні центри я б брала людей, хай навіть з невеликим професійним досвідом, але тих, хто хоче вчитися і не має шаблонів. Буває, що люди надто офіційно підходять до виконання своїх обов’язків. А тут так не можна. У нас робота з особливими дітьми. Не можна навчити когось, якщо ти сам нічого не вчишся”, – каже пані Тетяна.

Однак визнає, що не завжди навіть у досвідчених фахівців є практика і знання, як працювати з багатьма дітьми.

“Є нюанси, коли методики не працюють. До однієї дитини їх можна застосувати, а до іншої – ні. Ми спілкуємось у групах у Facebook і Viber. Також є група директорів ІРЦ зі всієї України. Люди вже щось здобули і діляться досвідом”.

“Наші фахівці доносять батькам, що вони мають включатися, бо без цього не буде прогресу”.

Восени працівники центру їздили селами і школами району, писали запити на інші громади – розповідали про центр, просили звертати увагу батьків на будь-які сигнали, що свідчили б про порушення розвитку дитини, консультували. За кілька місяців минулого року оглянули більше сотні дітей. Чимало з них мають пройти повторну комплексну оцінку, оскільки попередню вони отримали ще в ПМПК.

“Ми маємо визначити потенціал дитини, той ресурс, який вона має на сьогодні і на чому може працювати. Ми складаємо програму так, щоб дитина розвивалася. Рекомендації даємо асистенту вчителя, вчителю, батькам”, – зазначає директорка ІРЦ.

“Ми можемо направляти, коригувати, підказувати. Батьки на занятті дивляться, уточнюють, що дає певна вправа”.

З батьками, за словами працівників ІРЦ, працювати найважче. Немає такого, щоб діти не хотіли займатися.

“Не всі батьки з першого разу визнають, що їхня дитина має особливі освітні потреби. Але якщо не визнають, то проблему не можна виправити, – наголошує Тетяна Демчук. – Наші фахівці доносять батькам, що вони мають включатися, бо без цього не буде прогресу. Вчитель, фахівець у центрі і батьківська підтримка – всі ці складові дуже важливі, але батьки на першому місці”.

“Не всі батьки з першого разу визнають, що їхня дитина має особливі освітні потреби”.

Коли батьки байдужі – це найгірше, переконана пані Тетяна.

“Інколи приходять батьки і плачуть. Ми дивимося на життєві обставини родин, бо майже всі знають один одного. Якщо в школу дитину не віддають (мається на увазі індивідуальна форма навчання – ред.), то ми переконуємо поводити до нас. Адже з дитиною безкоштовно працюють фахівці.

А буває, що приходять вчителі чи директори шкіл і кажуть, що бачать результат – що не треба дитину відправляти на повторне обстеження чи оцінку і складати індивідуальну програму розвитку, бо та вийшла на рівень”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін