Теми статті: англійська мова, батькам, вчителям, директорам, учням
7 Квітня 2020
1 717
0
„Школа №17 вітає вас!“ – такі червоні літери рухомого рядка щодня зустрічають у фойє Дружківської загальноосвітньої школи №17 майже 900 учнів.
Електронне табло, яке, крім привітання, показує час, дату та температуру повітря, зʼявилось тут у 2017 році, коли школу відкрили після капітального ремонту та технічного переоснащення.
„Ми були балансоутримувачем, але не замовником, – каже директор Вадим Єлагін. – З одного боку, жодного мого підпису під актами виконаних робіт немає, і це добре. Але з іншого – до нас не дослухались, тому деякі речі ми вимушені були переробляти.
Думаєте, ми це (прикріплені до стіни панелі – ред.) робили, щоб було красиво? Ні! Дитина зачіпає ліктем чи наплічником, і стіни забруднюються. Ми посилили кути, тому що інакше вони оббиваються. Змінили всюди пластиковий плінтус – як узагалі комусь могло спасти на думку робити у школі пластиковий плінтус?!“ – обурюється директор.
Вадим Аркадійович працює директором 27 років. Викладав історію та суспільнознавство. Але після того, як школа стала опорною і в неї зʼявились філії, роботи стало значно більше. Тож він вирішив: якщо суміщатиме посади, то стане або поганим директором, або поганим учителем. Від проведення уроків довелось відмовитись.
„Коли я прийшов працювати директором у цю школу, їй було пʼять років. І за ці перші пʼять років змінилось три директора, – згадує чоловік. – Тому стояло завдання стабілізувати колектив, зробити відбір учителів. І коли колектив стабілізувався, треба було йти вперед“.
Директор запевняє, що зараз у школі демократія, але це стало можливим завдяки тому, що колектив „готовий до цього“:
„Демократія – це здатність відповідати за свої вчинки. Я вважаю, що колектив цієї школи досяг можливості працювати в умовах демократії. Але це був дуже непростий шлях, який зайняв 20 років“.
Школа продовжує стикатись із кадровими проблемами. Лише у вересні-жовтні 2019 року на роботу прийняли 10 педагогів, причому жодного молодого спеціаліста серед них немає.
„Усі вони мають певний життєвий та професійний досвід, і їм є, з чим порівняти умови праці, – запевняє Вадим Єлагін. – Вони бачать не лише технічні можливості школи, але і стосунки в колективі.
Одній із наших працівниць пропонували повернутись на старе місце з утричі більшим окладом, ніж вона заробляє зараз. Вона не пішла, тому що тут відчуває себе повноцінним членом колективу, до якого прислухаються“.
Зараз кадрових проблем у школи немає, але Вадим Аркадійович не сумнівається, що вони виникнуть. Причому там, де їх ніколи до цього не було:
„Я ніколи за роки роботи директором не думав, що мені доведеться зіткнутися з дефіцитом учителів початкової школи. Здавалось би, найбільш масова вчительська спеціалізація. Але матеріально це ніяк не стимулюється, тому молодь не йде. Приходить молодий педагог і отримує мінімальну заробітну плату… (якщо не ухвалять зміни до Держбюджету, у кінці 2020 року всім молодим учителям єдиноразово виплатять по 21 тисячі гривень, щоб стимулювати працювати – ред.)“.
Коли у школі створювали Learning Hub (навчальний хаб), то вирішили підібрати веселішу назву.
„Ми спитали в підписників сторінки нашої школи у Фейсбуці, і хтось запропонував Bubble Hub. Bubble – це така велика бульбашка, у котрій збираються всі учні, вчителі та громада“, – розповідає очільниця хабу та вчителька англійської мови Ганна Марченко.
Вона прийшла працювати до школи 14 років тому – коли подекуди нинішні тенденції дитиноцентризму вже починались. Тож їй не було складно адаптуватись до нових підходів викладання, втіленням яких у школі і став Bubble Hub – простір, існування якого уможливив проєкт Британської ради. Але першими кроками у проєкті стали тренінги для вчителів.
„У тренерів з Англії, які нас навчали, інше сприйняття активностей, які мають бути на уроках, – відзначає Ганна Валеріївна. – Деякі прийоми та методи ми не можемо використовувати, тому що багато учнів у класі. Ми не можемо поставити парти так, як нам потрібно через те, що в нас маленький кабінет англійської мови. Але деякі прийоми ми вводимо. Наприклад, використовуємо дебатування на уроках“.
Проєкт Британської ради спрямований на школи Донецької, Закарпатської та Луганської областей. Тож, вдалі педагогічні методики можна було піддивитись і в колег з інших регіонів.
„Із Закарпаття ми привезли ідею робити англомовний ляльковий театр. Ми не встигли подати це на конкурс Британської ради. Цього разу ми підготували проєкт на затемнення [вікон] актової зали, щоб там можна було показувати кіно, і виграли. Якщо буде наступний конкурс, подаватимемо заявку на ляльковий театр“, – розповідає вчителька.
Ідеться про проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” від Британської Ради. У його межах педагоги проходять тренінги про налагодження співпраці у громаді та можуть подавати свої проєкти на фінансування.
Те, що не потребує залучення коштів, педагоги намагаються запроваджувати самі – наприклад, Craft Club.
„Ми не робили нічого руками на уроках англійської, але ми це побачили в одній зі шкіл, і вже кілька років практикуємо. Перед кожним святом щось робимо руками. – розповідає Ганна Марченко.
Також почали залучати старшокласників до проведення уроків у молодших класах. Вони англійською мовою щось читають, розповідають, грають із ними“.
Перед заключною конференцією проєкту у Києві учні 17-ї школи складали свої казки, до яких старшокласники вигадували завдання та малювали ілюстрації.
Потім діти створили електронну версію цих ілюстрованих казок із завданнями, тож тепер вчителі дружківської школи використовують це „крафтове“ видання на уроках англійської у молодших класах.
„…in the UK, a ticket for travel to a place and then back again“, – зачитує завдання з підручника шестикласниця.
„UK – це український?“ – припускає інша дівчина.
„UK – це United Kingdom“, – виправляє її вчителька.
На цьому уроці діти використовують звичайний підручник, але на інших та позакласних заняттях часто послуговуються книжками, які школі надала Британська рада.
„Весь цей матеріал – скарб для вчителів, – зізнається Ганна Валеріївна. – Самі б ми не змогли забезпечити себе“.
Вибудовувати роботу з цими книжками вчителька намагається якомога інтерактивніше:
„Найбільш ефективно працює залучення до проєктів, коли діти вивчають якусь тему, а потім створюють або газету, або колаж, або ще якийсь продукт. Вони і пишуть, і розмовляють, і якусь додаткову інформацію шукають в інтернеті англійською. Це їх ще й обʼєднує, вони вчаться одне з одним співпрацювати“.
За спостереженнями вчительки, спрацьовує практично будь-яка активність. Єдине, що не подобається дітям – вчити напамʼять.
„Але це теж невідʼємна частина навчання“, – додає вона.
Також на уроках дивляться фільми та мультфільми – як із субтитрами, так і без. Останнє, що дивились – мультфільм „Корпорація монстрів“.
„Це теж така діяльність, яка заохочує до навчання. Потім хлопці розповідають: „Я грав вдома у компʼютерну гру, побачив таке-то слово і пригадав, що це означає!“ – сміється вчителька.
Біля стенду з новенькими книжками англійською мовою розвішені малюнки дітей – учні зображали героїв із книжки, які їм найбільше сподобались. Інші діти писали відгуки та ставили книжкам зірочки – як у Play Market.
У коридорі біля Bubble Hub малюнок із багатьох складових – тут і Біг-Бен, і Лондонське око – відоме оглядове колесо, і такса на гойдалці, і відбитки дитячих долоней. Такса – це „підпис“ художників, вона є на всіх їхніх малюнках у різних школах із хабами
„Художники показали кілька макетів: „Ми можемо намалювати це, це, це і оце. Що вам подобається?“ Ми вирішили, і вони за два дні намалювали“, – згадує Ганна Марченко.
***
У цій школі навчають або мотивують навіть східці. На них можна побачити і математичні формули, і історичні дати, і, звісно, написи англійською.
Impossible is nothing (Немає нічого неможливого), – проголошує перший напис. Через сходинку ще один – Keep calm and learn (Зберігайте спокій та вчіться). Далі йдуть It’s time to change (Саме час змінюватись) та Think different (Думай інакше).
Усе навчання, за словами директора школи Вадима Єлагіна, підпорядковане одній меті – виховати дітей без комплексу містечковості.
„Вони мають відчувати, що є конкурентноздатними на рівні великих міст. І це вдається“, – переконаний він.
Михайло Боєнко, спеціально для “Нової української школи”
Усі фото автора
Матеріал також доступний на УП.Життя
Проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” реалізовується Британською Радою в Україні у партнерстві з Міністерством освіти та науки України за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Обговорення