Теми статті: PISA, батькам, вчителям, директорам, дистанційна освіта, закордонний досвід
14 Квітня 2020
1 646
0
Публікуємо переклад статті засновника міжнародного дослідження PISA, директора департаменту з питань освіти та навичок ОЕСР Андреаса Шлейхера.
Коли школи припинили свою роботу в умовах кризи через поширення COVID-19 (понад 150 країн), можливості для онлайн-навчання зросли і можуть стати орієнтиром для освіти.
Можливості, які пропонують цифрові технології, виходять далеко за межі розв’язання проблем у часи кризи. Цифрові технології дозволяють нам знайти нові відповіді на запитання – що люди вчать, як, де і коли вони навчаються.
Криза COVID-19 сталась тоді, коли більшість освітніх систем, які були охоплені останнім раундом Програми міжнародного оцінювання студентів ОЕСР (PISA), не були готові до можливостей цифрового навчання.
Останні дані були зібрані в межах оцінювання PISA у 2018 році та базуються на репрезентативних показниках із 79-ти освітніх систем, в яких навчаються понад 600 000 15-річних дітей.
У середньому в країнах ОЕСР 9% 15-річних учнів навіть не мають тихого місця для навчання у своїх помешканнях. В Індонезії, Філіппінах, Таїланді це понад 30%. Це діти, які перебувають у складних життєвих обставинах (СЖО). Навіть у Південній Кореї, яка має найкращі результати PISA, кожен п’ятий учень з соціально-економічно несприятливих шкіл не має місця для навчання вдома.
Своє місце для навчання – це хороший початок, але очевидною умовою онлайн-навчання є доступ до комп’ютера, який потрібен для роботи. В Австрії, Данії, Ісландії, Литві, Нідерландах, Норвегії, Польщі, Словенії та Швейцарії понад 95% учнів повідомили, що можуть використовувати комп’ютер для роботи вдома, але в Індонезії таких лише 34%.
Інша сторона рівняння – наскільки навчальні заклади обладнані та звикли до онлайн-навчання і наскільки добре вчителі готові та залучені до нього. Стан технологій у школах і досвід роботи з цифровими технологіями у шкіл різний.
Ба більше, успішність багатьох учнів протягом найближчих тижнів і місяців критично залежатиме від підтримки тісних стосунків зі своїми вчителями. Особливо це стосується учнів із СЖО, в яких, можливо, відсутня батьківська підтримка або яким не вистачає стійкості, навчальної стратегії або залучення до самостійного навчання. Закриття шкіл у поєднанні з економічними труднощами матиме найгірший вплив на найбідніших дітей. Потреби цих дітей мають бути відомі вчителям, а отже – важливими є контакт і залученість з обох боків.
Ще один аспект, який виявило останнє дослідження PISA 2018, – серед 15-річних учнів країн ОЕСР лише кожен дев’ятий міг бачити різницю між фактом і думкою. Тож без чітких вказівок та підтримки вчителів учні навряд чи зможуть самостійно орієнтуватися у світі онлайн-навчання.
Трохи більше двох третин 15-річних учнів навчаються в тих школах, де цифрові пристрої є достатньо потужними з погляду обчислювальної спроможності. В Японії – менше половини, а в Косово – кожен п’ятий. Дані підтверджують великі розриви між соціально-економічними групами.
У чотирьох китайських провінціях, які беруть участь у PISA (Пекін, Цзянсу, Шанхай та Чжецзян), Данії, Литві, Сінгапурі та Словенії 9 із 10 учнів навчаються у школах, де пропускна здатність і швидкість інтернету достатня. В Аргентині, Бразилії, Брунеї, Колумбії, Німеччині, Косово, Мексиці, Марокко, Республіці Північна Македонія, Панамі, Перу, Португалії та Уругваї таких шкіл менше третини.
Щодо програмного забезпечення, то навіть у такій технологічно розвиненій країні, як Японія, лише 40% 15-річних учнів навчаються у школах, де програмне забезпечення на належному рівні.
У дослідженні PISA-2018 було питання щодо різних аспектів можливого покращення навчання за допомогою цифрових пристроїв. У середньому в країнах ОЕСР 65% 15-річних навчаються у школах, керівник яких вважає, що їхні вчителі мають необхідні технічні та педагогічні навички для інтеграції цифрових пристроїв у навчання.
Такі дані свідчать про те, що перед освітніми системами існують суттєві виклики в підготовці до освітніх технологій. І питання – як пом’якшити недоліки, що виникають у період дистанційного навчання, враховуючи різний доступ до можливостей.
У середньому в країнах ОЕСР близько 60% 15-річних учнів навчаються у школах, керівники яких вважають, що вчителі мають достатньо часу для підготовки уроків, інтегруючи цифрові пристрої. Наприклад, у чотирьох провінціях Китаю таких близько 90%, а в Японії трохи більше 10%.
Подібна ситуація складається, коли йдеться про наявність ефективних професійних ресурсів для вчителів, на яких вони можуть навчитися використовувати наявні цифрові пристрої. Близько 55% учнів навчаються у школах, де вчителів стимулюють до інтеграції цифрових пристроїв до свого викладання, або у школах, які мають достатньо кваліфікованого персоналу для підтримки.
Найбільше значення в теперішній кризі має доступ до ефективних онлайн-платформ для навчання. У середньому в країнах ОЕСР близько половини 15-річних дітей навчаються у школах, керівники яких повідомили, що дієва платформа підтримки навчання в інтернеті доступна.
Знову ж таки, є велика різниця між країнами. У Сінгапурі, чотирьох провінціях Китаю, Макао (Китай) та Данії 9 з 10 учнів навчаються у школах, які мають ефективну платформу підтримки онлайн-навчання, тоді як в Аргентині, Білорусі, Коста-Ріці, Японії, Косово, Люксембурзі, Марокко, у Республіці Північна Македонія, Панамі та Перу менше 30% учнів.
Використання цифрових пристроїв та ІКТ для покращення викладання і навчання також може залежати від політик та практик шкіл. PISA-2018 запитала директорів шкіл, чи є в них офіційні вказівки (наприклад, письмові заяви, програми чи правила) або конкретні практики (наприклад, регулярно заплановані зустрічі) щодо саме ефективного використання цифрових пристроїв у класі.
У середньому для країн ОЕСР найпоширенішими шкільними практиками, спрямованими на поліпшення навчання за допомогою цифрових пристроїв, були: регулярні дискусії між директором та вчителями щодо використання цифрових пристроїв у педагогічних цілях (63%); написання шкільних заяв про використання цифрових пристроїв (62%); наявність спеціальної програми для підготовки учнів до відповідальної поведінки в інтернеті (60%).
У середньому для країн ОЕСР найменш поширеними є такі практики: наявність спеціальної програми сприяння співпраці вчителів щодо використання цифрових пристроїв (36%); наявність запланованого часу для зустрічей учителів, щоб поділитися, оцінити або розробити інструктивні матеріали та підходи, що використовують цифрові пристрої (44%).
Шкільних вказівок та практик для вдосконалення викладання та навчання з допомогою цифрових пристроїв частіше дотримуються у школах із вищим соціально-економічним розвитком, ніж у школах з обмеженими можливостями.
У кризовий період цифрові технології мають забезпечити учням доступ до якісного навчання. Однак більшості освітніх систем потрібно зважати і пильнувати, щоб новітні технології не посилювали наявну нерівність у доступі та якості навчання.
Питання не лише в забезпеченні доступу до технологій та відкритих навчальних ресурсів. Варто звертати увагу на підтримку ефективних соціальних відносин між сім’ями, вчителями та учнями. Особливо це актуально для тих учнів, яким не вистачає стійкості, стратегій навчання чи залученості до самостійного навчання. Технологія може посилити роботу професійних вчителів, але вона не замінить вчителів.
Переклала Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – Andrew Neel, Unsplash
Читайте також “Як вчителі та шкільні системи можуть діяти в умовах пандемії COVID-19 – поради “батька” PISA”
Обговорення