До школи за їжею – дві історії про роботу з дітьми у складних життєвих обставинах

“Нова українська школа” публікує історії директорок шкіл з лінії розмежування та столиці – про те, як живуть діти у складних життєвих обставинах (СЖО) і як їм допомагають їхні навчальні заклади.

Олена Бровар, директорка НВК №36, селище Нижнє (Попаснянський район, Луганська область)

Наш НВК розташований за 4 кілометри від лінії розмежування. З 155-ти дітей – 80% опинилися у складних життєвих обставинах. Вони або з багатодітних сімей, або залишилися з бабусями і дідусями, бо батьки поїхали на заробітки. Через війну в нашому селищі людям ніде працювати.

Як ми помічаємо, що щось не так? Найчастіше за зовнішнім виглядом. Або діти не вчать уроки. Весь матеріал треба дати протягом уроку. Ми задаємо домашні завдання, але розуміємо, що якщо є проблеми – дитині не до цього. Деякі учні кажуть, що приходять до школи поїсти. Упродовж усіх років війни ми безкоштовно годуємо дітей не тільки 1-4 класів, але й 5-11-х. З харчуванням допомагає не держава, а військові, які живуть поряд, і волонтери.

Ми намагаємося виривати дітей із цих обставин. Крім харчування, даємо і культурну допомогу. Зрозуміло, що в таких обставинах діти не можуть побачити ні театру, ні нічого такого. Тому теж завдяки волонтерам я щороку особисто вожу дітей у різні міста. За літо маємо дві-три поїздки: були в Тернополі, Франківську, провели Різдво у Львові.

Ми звертаємося в соцслужби, кілька разів нам була потрібна допомога поліції, але ми дуже далеко від райцентру – до нас не дуже хочуть їхати, тому більшість проблем ми вирішуємо самі, на місці.

Найпростіше, що може нам допомогти – безкоштовне харчування до 11-го класу, канцелярське приладдя. У нас досі є діти, яким на початку навчального року я видаю зошити і ручки. Я не кажу про ремонт – я кажу про нагодувати, дати чим і на чому вчитися.

Тетяна Плугова, директорка школи №289, Київ

Спочатку, звісно, проблему помічає вчитель. Починається з пропуску уроків, потім дитина повертається неохайна, сонна, голодна. Прибігає в їдальню без грошей. Є й такі, яким після шести уроків треба дати хліба. Часто такі діти роздратовані, відповідають на зауваження різко, постійно ображені, пригнічені. Тоді зрозуміло, що в сім’ї проблеми.

У нашій школі багато дітей, позбавлених батьківського піклування, сиріт чи напівсиріт. Або ж батьки розлучені. Для мене це так само складні життєві обставини, цьому теж треба приділяти увагу.

Допомагати ми починаємо з бесіди. Це робить класний керівник. У нас є психологи, але не всі діти розуміють, хто це (хоча я пояснювала), не кожна дитина прийде.

Фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos

Буває, ми телефонуємо додому, питаємо, чому дитина не у школі, а мама каже, що вона закрилася у ванній і не хоче виходити. Перенаправляє проблему на дитину. Ми розуміємо, що проблеми з мамою (вона випиває), хоча виявити це без медичного підтвердження складно.

У старших класах маємо дівчинку, яка живе з татом. Каже, що ненавидить його, не хоче нічого робити. Загалом школі діти не дуже довіряють: ми ж тут оцінки ставимо, навчаємо, а дітям потрібне тепло і розуміння.

Тому ми тісно співпрацюємо із соцслужбою і службою у справах дітей. Дітям потрібна доросла людина, яка їх зрозуміє. Крім того, соцслужба, на відміну від нас, може прийти додому і подивитися на умови проживання.

Також у нас працює комісія з попередження правопорушень або рада профілактики. Коли виявляємо проблему – викликаємо і батьків, і учнів для бесіди. Наше завдання – не розказати, яка погана мама, тато чи учень, а спільно знайти рішення, щоб дитина хотіла ходити до школи і почувалася в колективі непригніченою.

Комісія працює раз на місяць, до неї входять психолог, заступники директора, інспектор у справах дітей, класні керівники чи предметники.

Ми записуємо у протоколі рекомендації, даємо можливість батькам змінити спілкування з дитиною. Бо змінюватися треба і дітям, і батькам. Коли батьки відмовляються, ми звертаємося до служб. До них прислухаються більше, бо вони попереджають про відповідальність за порушення прав дитини.

Зараз ми познайомилися з організацією “СОС Дитячі містечка Україна“, складаємо спільний план дій. Хочеться залучати батьків (поки це не вдавалося), щоб вони знали, як виховувати дітей, розуміли, як допомогти. В організації є центр, де діти можуть займатися спортом, англійською, є комп’ютерні кімнати і кафе для відпочинку. Наш соціальний педагог уже ходить до організації на тренінги.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – actionsports, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber