Напишіть нам

Всі теми

Демократичне управління освітою. Як у Польщі будують співпрацю в громадах

Управління освіти в громадах – це, насамперед, про горизонтальні зв’язки, а не контроль шкіл “зверху”. Україна тільки починає децентралізацію, а отже – тільки вчиться співпрацювати, а не контролювати. Натомість Польща, яка розпочала реформи освіти і децентралізації раніше, має значно більше досвіду.

Аби представники українських ОТГ змогли повчитись у польських колег, SKL International (шведсько-український проект “Підтримка Децентралізації в Україні”) за фінансової підтримки програми “U-LEAD з Європою” організовував навчальні поїздки в Польщу.

Днями в Києві відбувся підсумковий форум, з якого ми принесли тези представниць управлінь освіти гмін (аналог наших ОТГ) і директора школи. Отже, як управління освіти співпрацюють зі школами, і як проявляється їхня автономія?

Ґабріела Албертін, головна спеціалістка з питань освіти адміністрації міста Пуцк

1. До реформи в нас функціонувала гімназія, але після багатьох консультацій і громадських опитувань ухвалили рішення, що гімназія буде включена в початкову школу. Тепер у гміні одна школа. Коли ухвалювали це рішення, то насамперед брали до уваги, скільки класів потрібно на різних рівнях освіти (тобто скільки в нас дітей). І розмір цих будівель змусив нас перенести молодших дітей у будівлю, в якій раніше навчались діти гімназії, а старших дітей (з 4 до 8 класу) – у будівлю колишньої початкової школи.

2. Уся бухгалтерія і все пов’язане з бюджетом школи – прикріплено до неї. У школі є три бухгалтерки і одна людина, яка займається кадровими питаннями. Ми зустрічаємося тоді, коли потрібно – тобто контактуємо в поточному порядку.

3. Так, як усі в Польщі, директор школи і бухгалтер складають фінансовий план на рік. Часом ми спілкуємося з директором і просимо зменшити якісь статті, він має визначити свої пріоритети. Але на кінець року якісь кошти можуть з’явитись – наприклад, вдалося продати нерухомість. Ми передаємо ці кошти у школи, адже розуміємо, що це інвестиція.

4. Якщо директор хоче запровадити щось нове в школі, то має бути чітке і серйозне обґрунтування, навіщо це. Тоді ми виділимо кошти. І насамперед нам важливо, чи збільшення бюджету вплине на розвиток дітей. Витрати здійснюються, коли в них є сенс.

5. Демократії треба вчитися. Не буває так, що система змінюється сама. Важливо вчитися слухати, а не тільки говорити. І не боятися. Якщо людина в душі не погоджується з тим, що відбувається (а ще має переконати батьків і вчителів, що так треба) – можна знівечити багато років складної роботи. Але потрібно мати відвагу, щоб говорити, якщо щось не подобається. Тоді треба знайти час і поспілкуватися ще раз – що будемо з цим робити.

6. Ми маємо тільки двох директорів у наших публічних навчальних закладах (школа і садок – ред.) і довіряємо їм. Коли в нас виникають сумніви, ми просто запитуємо їх, розмовляємо. Іноді нам вдається переконати. Якщо не вдається – то не тримаємося жорстко за свою позицію. Директор, приймаючи рішення, має складну роботу і повинен зважувати всі “за” і “проти”. Ми не можемо сказати йому “ні, бо ні”. Якщо його не переконати – значить він має рацію. Але директор також несе відповідальність за рішення.

7. Щодо вдосконалення вчителів: директор разом з педколективом визначає пріоритети (що потрібно школі, учням, що не працює так, як слід). І тоді вчителі заявляють, в якій формі хочуть вдосконалюватись.

8. Нам вдалося зробити мережу вчителів окремих предметів. Пуцк – місто повітового значення (повіт – середня адміністративно-територіальна одиниця, іде після воєводства, що є аналогом українських областей – ред.). Отже, у межах цієї мережі працюють учителі всіх місцевих самоврядувань Пуцкого повіту (тобто з кількох гмін). Там учителі мають можливість обмінюватись досвідом і співпрацювати.

9. У нашій школі є батьківські комітети. Батьки дуже активні. Це має свої плюси і мінуси. Часто вони вимагають те, що неможливо зробити. Але директори в обох закладах дуже відкриті до бажань батьків. Та іноді нарікають, що вони йдуть назустріч, але батькам здається, що можна зробити ще більше.

10. Школа межує з гаражами. Ті були жахливими – з розмальовками, негарними слова. Батьки придумали зробити там мурал. Ми, як мерія, просили власників гаражів, щоб вони погодились там щось намалювати – не вдалось. Але наступного року батьки взяли справу в свої руки і переконали власників. Батьки – не інституція, і часом їм легше домовитись.

11. У нас є громадський і шкільний бюджети, якими розпоряджаються учні. Тобто вони самі вирішують, які в них пріоритети в школі.

Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Магдалена Цесляр, директорка Гмінного комплексу навчальних закладів у Зброславіце.

1. Наша гміна складається з 21 села. Через велику відстань між ними гміна є засновником аж 13-ти навчальних закладів. У найменшому закладі навчаються 64 учні, у найбільшому – 278 учнів. У дитячих садках постійно не вистачає місць, тому ми змушені постійно їх добудовувати.

2. Про структуру фінансування. Наше головне завданням – забезпечення навчальних закладів. Також ми допомагаємо в організаційних питаннях. Окрім фінансових працівників, у нас є фахівці з питань безпеки і гігієни, які допомагають школам. Додатково є група з консультування щодо юридичних питань – ми укладаємо угоду з зовнішнім суб’єктом, який обслуговує наші заклади.

3. Співпраця з директорами відбувається в поточному порядку. Співпрацюємо на партнерських засадах: я їх обслуговую, але також подекуди наглядаю за витратами. Якщо є потреба, то ми зустрічаємося частіше, якщо немає – то раз на квартал. І цього достатньо.

Роберт Зохняк (директор початкової школи ім. Адама Міцкевича у Хващино)

1. Держава визначає мінімальну кількість годин з певного предмету, що має бути за весь рівень середньої освіти. Проте директор визначає, скільки в якому році буде годин.

2. Якби я захотів відійти від класно-урочної системи (тобто запровадити інші форми організації навчання), то мені були б не потрібні жодні дозволи. Це вибір учителів. Але обмеження накладає те, що в багатьох містах класи дуже наповнені, тому організувати щось, окрім класно-урочної системи, – складно.

3. У нашій школі немає кухні, харчування організовує зовнішній постачальник – батьки платять йому за їжу. Також є можливість безкоштовного харчування для малозабезпечених родин.

4. З 5 класу є 15 годин профорієнтації протягом року (півгодини на тиждень) на клас. У цих заняттях, окрім педагога, може брати участь психолог, якого попередньо навчають профорієнтації.

5. Періодично я ходжу спостерігати за уроками. 60% мого робочого часу пов’язано з дидактичним процесом, а 40% – з адмініструванням. Але в мене є два заступники, які допомагають слідкувати за якістю навчання.

6. Є два типи моїх спостережень за уроками. Перший – на початку року. Кожен учитель знає, в який час я прийду поспостерігати за його уроком. Другий вид – ситуативний. Такі перевірки виникають через заяви батьків або порушення певних законів. Тоді я можу прийти на урок без попередження. Але перед таким уроком та після відбувається розмова з вчителем.

7. Батьківський комітет – орган, який допомагає. Його обирають усі батьки. Їхня думка враховується, якщо йдеться про програму виховання, статут. Я, як директор, намагаюсь, щоб батьки були самостійними – тобто не впливати на їхні рішення. Також батьківський комітет може збирати гроші – наприклад, під час різних активностей. На одному з таких батьки зібрали кільканадцять тисяч злотих на новий ігровий майданчик.

8. Наша школа не надає платних освітніх послуг. Ми можемо заробляти тільки на оренді приміщень. Засновник вказує нам ціну, а ми займаємося організацією цього.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ridofranz, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення