БомбеЗНО. Як учні з національних меншин готувались до тестувань з української

Чотири дні квестів, групових занять, руханок і презентацій під час весняних канікул. Такої креативної підготовки до ЗНО, мабуть, не чекали ані школярі Закарпатської та Чернівецької областей, ані вчителі з різних міст України. МОН спільно з ГС “Освіторія” та GoGlobal (за підтримки проекту “Фінська підтримка реформи української школи” та Європейського Союзу) провели на базі Яношівської ЗОШ чотириденний мовний табір інтенсивної підготовки до ЗНО для випускників з прикордонних містечок та селищ Закарпатської та Чернівецької областей.

Ідея проекту – допомогти дітям з угоро- і румуномовних родин повірити, що вивчення української мови та ЗНО з цього предмету – це не дуже страшно, і що до нього можна підготуватися весело і пізнавально.

Журналістка “Нової української школи” розпитала учасників тренінгу про їхні враження.

МАЛО РУХАНОК, АЛЕ БАГАТО НОВИХ ДРУЗІВ

На запитання: “Що найбільше запам’яталося і вразило?” здебільшого діти відповідають коротко – усе дуже сподобалося, хоча заняття були подекуди надто інтенсивні. Хотіли б більше квестів і активностей. Чимало чесно відповіли – було важко все, бо вони мало розуміли, оскільки не володіють українською мовою. Найважче дається написання творів, вимовляння деяких слів, члени речення, власне висловлювання, наголоси.

Іштван з Мужіївської ЗОШ: “Мені все сподобалося. Але хотів би не спортивну хвилинку, а навіть годинку. Люблю займатися спортом. Змінити б було непогано час навчання, бо було довго все. Я нічого не розумію з того, що мені говорять, але стараюся вчити мову“.

Сандор з Мужіївської ЗОШ: “Запам’яталися квест і завдання, які ми робили. Подобалося, коли треба було малювати і дописувати значення слів і фразеологізмів. Важко мені виконувати завдання для ЗНО. Я хотів би краще знати мову і тоді б я краще міг відповісти на запитання. Мало вивчити правила і все. Погано, коли не розумію значення того, що вчу. Шкода вчительку, яка пояснює, а ми не розуміємо“.

Адріана з Великоберезької ЗОШ: “Мені найбільше сподобалося ставлення вчителів до нас. Вони своєю веселістю і терпінням змінили наше ставлення до вивчення української мови. Вчителі навчили нас різних ігор, працювати в групах, бути уважнішими і спокійнішими. Ми повторили все те, чого навчилися в школі за минулі роки, просто легшим ігровим способом. Це були нелегкі дні, але насичені. І я знайшла нових друзів”.

Дарина з Великоберезької ЗОШ: “Тут було цікаво, весело. Я познайомилася з багатьма друзями. Мені сподобалися мовні турніри, а також завдання, які ми виконували із фразеології, бо це тема, яку я ніколи не розуміла. Тепер я знаю, що означають багато фразеологізмів. Мені трохи було важко, тому що я не все розуміла, що говорили. Але наша вчителька перекладала незрозумілі слова. Додому я приходила втомлена, але щаслива“.

Флорина з Великоберезької ЗОШ: “Я не дуже добре знаю українську мову, бо дома ми нею не розмовляємо, але я дуже хочу навчатися. Я брала участь у цьому проекті, бо хотіла краще зрозуміти, що таке – ЗНО. Я його дуже боялася, але після того, як поспілкувалася з учителями з Києва та Харкова, я не боюся, бо вірю, що пройду той поріг необхідних балів. Мені сподобалися ранкові руханки, робота в групах. Я дізналася багато нового і цікавого. Але було трохи важко з 8-ї години до 4-ї”.

Вікторія з Великоберезької ЗОШ: “Зізнаюся, що першого дня було все дуже довго, бо ми не уявляли, що це має бути. Ми не знали половини з тих людей. Коли цей день закінчився, я була трохи виснажена. Але чим далі, тим більше було цікаво. Вчителі, що з нами працювали, були дуже приємні. Мені сподобалося, що ми повторювали матеріал у незвичній для нас формі. Дуже багато матеріалу різного. Я навчилася багато нового, і шкода, що така ідея з’явилася лише зараз, коли я закінчую школу. Я б не відмовилася від таких канікул, бо вони були дуже продуктивні”.

ДО ЗНО МОЖНА ГОТУВАТИ ПО-ІНШОМУ

Вчительки із закарпатських шкіл майже одноголосно кажуть: було цікаво, пізнавально і креативно, хоча нелегко. Кажуть, що методику і підходи до викладання української мови для дітей з угорських і румунських родин потрібно змінювати.

Наталя Палош, вчителька української мови і літератури Великоберезької ЗОШ:

“Це були чотири трішки важких, але продуктивних і бомбезних днів, які ми провели разом із колегами. Було все – уроки, ігри, руханки, квести, мовні турніри. Я отримала величезне задоволення. Я мала змогу перейняти досвід у колег з Києва, Харкова, Ужгорода, Хуста. Я підвищила свій рівень компетентності і знайшла собі друзів.

Найбільше мені запам’яталися натхненні історії з життя менторів. Але трохи мало часу. До роботи з дітьми мені не звикати. Я педагог з 20-річним стажем і радо працюю з дітьми. Але особисто мені було важко готуватися – це недоспані ночі, лягаєш о 12-й, бо готуєшся, шукаєш щось нове, робиш презентації, а потім прокидаєшся о 5-й, бо потрібно ще щось доробити, роздрукувати, нарізати роздаткові матеріали.

Але це ніщо, порівняно з тим, коли бачиш дитячі очі, в яких є бажання йти вперед, не боятися. Було б добре якби більша кількість дітей була залучена, зокрема і діти, для яких українська мова рідна. Україномовні діти більше б і швидше допомагали своїм ровесникам розмовляти українською мовою.

Бажано збільшити кількість годин на кожну локацію, проводити такі табори частіше – на кожних канікулах, влітку залучити 10-класників. Ми, вчителі, звичайно, теж будемо продовжувати цю справу, бо дуже важливо рухатися вперед. Потрібно переглянути методику викладання української мови для учнів з національних меншин. 11 років я пропрацювала в україномовній школі, я не чула угорської. Маючи методику викладання україномовних учнів, я приїхала в Берегівський район працювати (8 років вже тут працюю), але я цю методику втілювала і тут. Однак, це не спрацьовує.

Цей проект допоміг мені повністю переглянути методику підготовки до ЗНО, як краще готувати дітей, що таке ментальні карти. Діти на цьому проекті так запам’ятовували матеріал, що з понеділка, коли в школі почалося звичайне навчання, учні, які брали участь у проекті, хотіли ще. Вони казали: “А у нас у школі ми можемо це робити, ви можете з нами таке робити, щоб наші всі вчителі так само викладали”. Їм було цікаво. Невимушена атмосфера, суперенергетика, супервчителі, креатив, експерименти, інтерактив”.

Єва Їжак, директор і вчитель української мови і літератури Яношівської ЗОШ:

“Найбільше запам’яталися заняття не тільки з української мови, а й з психології. Ці тренінги дали можливість професійно розвиватися, принесли нові знайомства, сприяли обміну досвідом. Ми обговорювали методи і способи, як за короткий термін учням донести, що вони “круті”, що вони можуть скласти ЗНО. Хотілося б за можливістю більше занять з психології.

Найважчим для нас, я вважаю, було те, що за таку малу кількість часу всі розділи не охопити. Більше часу можна відвести на літературу, а з мови синтаксис – один із розділів, які учні не так добре розуміють. Враження в дітей різні. Їм сподобалось, що різні теми викладали різні вчителі. Не було монотонності.

Я вважаю, що методику викладання в класах, де навчаються діти з національних меншин, треба змінювати. Українська мова в угорських класах мала би викладатись як іноземна мова“.

Тамілла Бідзіля, вчителька української мови і літератури Мужіївської ЗОШ:

“Основна мета роботи мовного табору – зацікавити учнів вивчати українську мову, допомогти подолати психологічний та мовний бар’єри, саме тому ми підібрали розважальні та розвивиткві завдання: презентації, квести, ігри, пісні, танці.

Найбільше мені запам’яталась позитивна атмосфера, яка панувала в усьому творчому колективі. Приємно здивувало те, як випускники із запалом виконували всі завдання, намагаючись виконати його максимально правильно.

Прощання видалося емоційним, без сліз не обійшлось. Запам’яталися слова вдячності дітей, які за час проекту стали нам наче рідні.

Найважче було викликати довіру та бажання в дітей виконувати завдання і переконати їх, що помилятися не соромно і за це ніхто не осудить і не насварить. Табір був успішним, тому що діти намагалися користуватися українською мовою практично весь час і стали впевненішими у своїх мовних навичках. І, що найважливіше, запитання від учнів “А наступного року табір буде?” дає надію, що ми зробили все правильно.

Я вважаю, що в майбутньому змінювати щось у таборі не варто. Єдине, що було б варто додати — розмовні заняття, щоб надати їм ще більшу можливість зануритися в мовне середовище. Такий табір варто проводити щонайменше двічі на рік”.

Ельвіра Яновська-Лесишин, в.о. відділу освіти Берегівської райдержадміністрації:

“Якраз на таких тренінгах вчителі знайомляться з сучасними методиками. Проводити уроки наприклад у форматі проекту, квесту, або інтегрованих уроків. Такі тренінги більш запалюють вчителів. Всі вчителі хотіли брати участь. Деякі казали, що якби їх ще раз запросили на такий тренінг, навіть за власні кошти, то вони би поїхали.

Всі ментори сподобалися. І було б добре міксувати такі табори – робити їх і для україномовних, і угорського-, і румуномовних дітей. Два-три уроки української мови в тиждень мало. У цьому таборі дітям показали, що можна зовсім по-іншому вчити українську мову. Але проблема в тому, що багато вчителів взагалі не хочуть міняти підходи викладання в школах”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”