Відшукування причетного. 23 думки про фінансову відкритість шкіл

Дати школам фінансову автономію, запропонувати уніфіковану форму фінансової звітності, провести для директорів тренінги з менеджменту і фінасів або й обмежити їхні функції до одного напряму, який вони зможуть виконувати якісно.

Такі думки висловили освітні експерти, директори і представники влади під час відкритої дискусії “Іспит директора школи: про фінансову звітність навчальних закладів” в Українському кризовому медіа центрі. Ми записали основні тези.

Оксана Макаренко, радниця міністра освіти і науки, співзасновниця громадської організації “Батьківський контроль”

– Змінилось законодавство, і абсолютно всі кошти мають бути прозорими. Про це міністерство повідомило усі обласні адміністрації, районні управління освіти. Вони мають обов’язково прослідкувати, щоб ця інформація (фінансова звітність закладу освіти – ред.) була на сайті школи або засновника. Так записано в законі – це пряма норма, яку не можна порушити (стаття 30 закону “Про освіту” – ред.).

Інше питання – відповідальності. І як організувати контроль, щоб ці звіти були прозорими, а не просто папірцем, який висить десь в інтернеті та укрупненими статтями про щось говорить. Можливо вже на рівні громади, на рівні конкретної школи потрібно відпрацювати цю форму контролю звітності.

– Кожна школа зараз може відкрити власний рахунок. Закон дозволяє отримувати фінансування з різних джерел, включаючи допомогу з міжнародних організацій.

– Новий освітній закон впровадив виборність директорів. До цього директора призначали в непрозорий спосіб у районному управлінні освіти. Потім у Києві першими запровадили виборність директорів, чий досвід перенесли на закон. Усі нові кандидати повинні пройти відбір, на якому голосуватимуть у тому числі батьки та громадські організації. Тепер новий директор буде підзвітним своїм виборцям.

– У межах децентралізації все більше грошей і повноважень віддається на місця. Раніше хтось щось на горі закупив, і завжди можна було хитати головою, що в міністерстві нема розуміння потреб школи.

Наприклад, цього року на обладнання освітнього середовища для Нової української школи з державного бюджету виділили понад 1 мільярд гривень. Дуже важливо, щоб ці кошти пішли на користь дітям, а не закупили казна-що, аби витратити кошти. Тому механізми їхнього розподілу дуже важливі.

Олена Фіданян, керівниця Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Києва

– Хочу зазначити, що чверть бюджету Києва – це освіта. Здебільшого фінансування йде на утримання навчальних закладів та зарплату. І хочу зазначити, що всі освітяни – чиновники, вчителі, вихователі в садках – є платниками податків. Ми платимо податки, тому хочемо, щоб наші податки розподілялися прозоро.

– Зараз у Києві заклади всіх типів отримують кошти на побутовий дріб’язок. Чому ми це зробили? Бо це ті кошти, про які найбільше говорилося, що їх здають батьки. Будь-які заборони не спрацьовують. Коли ти насичуєш, тоді припиняється збір.

– У 2015 році ми створили електронну освітню карту Києва. Там розміщені “паспорти” закладів, де за розділами є інформація про наповнюваність класів, фінансове забезпечення, ремонти, результати ЗНО тощо.

Альона Парфьонова, співзасновниця громадської організації “Батьки SOS”

– Справді, 30 стаття нового закону “Про освіту” – революційна. Але в нас одразу ж виникло кілька запитань, оскільки школи зобов’язали надавати всю інформацію щодо джерел надходження коштів. Треба розуміти, що керівник навчального закладу не є розпорядником коштів. І ось тут питання – як директор може звітувати?

Коли навчальні заклади будуть мати фінансову автономію, будуть розпорядником коштів – тоді ми зможемо говорити про відповідальність директора за те, що він висвітлює.

– Згідно зі статтею 30, у звітах, окрім фінансування, має бути інформація про статут, додаткові платні послуги, штатний розпис. Подивившись інформацію, яку школи подали в Києві, ми звернули увагу, що цього немає.

Статут ще залишається в нас закритим документом. У списках додаткових платних послугах ми не розуміємо, чи є орендар, на яких підставах він орендує приміщення навчального закладу, як оплачує – через спецрахунок районного управління освіти?

– Ми побачили у звітності Києва якісь незрозумілі таблиці Excel без прізвищ, без відповідальних осіб, якісь суми, якісь кольорові звіти з фотографіями дітей – як все добре, яке партнерство в школі з батьками, без конкретних сум.

– Не скажу, що сьогодні ми маємо невтішну картину. Вона дає нам поштовх до роздумів, як унормувати всю цю фінансову звітність. Я розумію, що ніколи до цього ми не вчили директорів, як це робити. Можливо, варто задуматись над уніфікованою формою, яка буде верифікувати ці дані. Тоді буде відповідальність керівника закладу.

– Я не згодна, що при школах мають бути благодійні фонди. Я згодна з тим, що має бути спецрахунок районного управління освіти. Є економіст, є бухгалтер, які несуть персональну відповідальність. В нас питання в тому, що треба директорам дати можливість користуватись цими коштами.

До того ж, коли в школі є благодійний фонд, то зобов’язати їх звітувати ми не можемо. Бо законом “Про благодійні фонди” передбачено, що фонд зобов’язаний звітувати перед своїми благодійниками. Тобто якщо благодійник не спитає, фонд не прозвітує.

Є податкова звітність цього фонду, але фінансовий рік не збігається з навчальним, ми не зможемо відслідкувати, які є залишки, чи фонд звітує за всі отримані кошти, кошти отримані на готівковий чи безготівковий рахунок.

Фото: автор – Olu Eletu, Unsplash

– Як мама я не хочу знати, скільки потрібно туалетного паперу на дитину. Я хочу знати, що зранку мені не треба класти папір, бо школа не забезпечила. Я хочу розуміти, що місцева влада повністю забезпечує потреби навчального закладу.

Як мама я хочу брати участь у житті школи, створюючи ярмарок, роблячи спільну виставу дітей, вчителів і батьків. А беручи участь у благодійності, ми будемо, наприклад, збирати кошти на утримання бездомних котів та собак мікрорайону. Наше спотворене уявлення благодійності в тому, що ми перебираємо обов’язок місцевої влади щодо фінансування навчальних закладів.

Зоя Звиняцьвська, співзасновниця громадської організації “Батьківський контроль”

– Вважаю, що школою мають займатися всі разом. І я дуже була дуже щаслива, що київський департамент освіти запровадив оці звіти (мається на увазі наказ департаменту №930 від 3 жовтня 2017 – ред.). Тому що я не можу як людина дієздатна та повнолітня здавати гроші, не знаючи кому і куди. Це вже така “забобонна справа”.

– Я була щаслива, коли департамент освіти видав наказ (№930 від 3 жовтня 2017 – ред.), який зобов’язує директорів звітувати. Я чекала цього, хотіла прибігти до батьків і сказати: “Дивіться, ми тепер можемо по-іншому розподіляти гроші, які здаємо”. Але я побачила цей звіт…

Знаєте, раніше в Радянському Союзі були великі мапи на вході в парки, які позначали, де які будівлі, де центр, де фонтан. За кордоном також були такі мапи, але вони відрізнялись єдиним – на них була позначка, де ви зараз перебуваєте. На радянських мапах цієї позначки не було.

Фото: автор – N., Unsplash

І ось ці звіти – це мапа без позначки. Тут написано, скільки надано грошей від держави, скільки від батьків. І сказано, наприклад, що закуплено 400 рулонів туалетного паперу. А це багато чи мало? Вдосталь чи ні?

Я потребую нормативів. Скільки має витратити держава або хтось інший, щоб моя донька вчилася, харчувалася і щоб нарешті в туалеті для дівчат були двері. Знаю, що в департаменті ці нормативи є. Нехай вони їх викладуть.

Алевтина Багінська, директорка гімназії №34 “Либідь” ім. Віктора Максименка

– Директор – це голова в навчанні. Це та людина, яка повинна скерувати навчальний заклад відповідно до потреб дітей. Але існує ще й інша сторона. Розумієте, коли директор буде особисто вирішувати всі питання в навчальному закладі, це призведе до такого собі авторитаризму, від чого ми так намагаємося відійти.

– Повинні відбуватися систематичні треніги для директорів, адже ми на шляху до фінансової самостійності. Я дивлюся на це з острахом. Чи вистачить мені знань, чи зможу я сама навчитись? Тому повинен бути такий собі фінансовий всеобуч директорів для перетворення їх з керувальників на менеджерів.

– У лютому минулого року ми з батьками та дітьми сформували бюджетний запит. Ми подивились потреби класів та приміщень загального користування і створили величезний список. Це дало нам зрозуміти, що в кожного закладу є унікальні потреби, які не можуть збігатися з потребами іншого. Але, звичайно, що район сформував запит відповідно до загальних потреб.

А от щодо низки унікальних потреб, то сюди вже включилися самі батьки. Вони визначили перспективу та необхідність облаштування приміщення чи ремонту. Врешті-решт ми спільно рухаємося за певною програмою.

Андрій Мельник, директор київської спеціалізованої школи №203

– Моя мрія – щоб люди нічого не здавали на школу. Ні копійки! Щоби вони заплатили податки, і держава розподілила їх таким чином, щоб школа була забезпечена всім, чого вона потребує. Я думаю, що це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

– Відверто кажучи, побачивши наказ Олени Григорівни (Фіданян – ред.), що я повинен прозвітувати 1 грудня, у мене зарухались коси в усіх місцях. Тому що я взагалі не уявляв, як я повинен це робити.

Фото: автор – Dmitry Ratushny, Unsplash

Мене цьому не вчили – я вчився на історика і жодним чином не на менеджера, фінансиста чи бухгалтера. Я відкрию вам таємницю – бухгалтера в більшості шкіл немає. Тому я на свій хлопський розум придумував, як я буду звітувати.

– На нараді директорів ми сиділи з питанням “А чому я?”. Гроші витрачає управління освіти, а я маю звітувати. І сиджу та чухаю собі лоба: “А як я це повинен зробити?”.

Ірина Когут, аналітикиня центру CEDOS

– Директор все-таки повинен бути фінансистом? Чи управлінцем? Чи він повинен бути освітнім лідером? Чи він повинен писати план розвитку школи, створювати систему забезпечення якості, яку теж вимагає закон, і за це відповідати? Чи він повинен разом з педрадою затверджувати план професійного розвитку вчителів?

Чесно кажучи, за цим законом (законом “Про освіту” – ред.) директор просто має вийти у вікно, тому що на нього дуже багато покладено. Тому ми повинні вирішити, як розподілити цю відповідальність. Бо добре, коли в школі є тисяча дітей, і там є трохи більша ставка на директора, трохи більше грошей та більше заступників, на яких можна перекласти частину відповідальності. А якщо в школі 300 дітей?

– Зараз МОН працює над концепцією нового освітнього простору. Йдеться про нормативи на навчальне обладнання, техніки – всього, що має бути в школи для нормального освітнього процесу. І зараз міністерство має не лише розробити ці нормативи, а й чітко написати, хто за це відповідає.

Тому що один з коренів проблеми матеріального оснащення школи не лише брак коштів, але й брак чіткої відповідальності. Бо хто ці гроші мав шукати: центральний бюджет, місцеві бюджети, батьки? Це досі не внормовано.

Олег Твердь, “Нова українська школа”

Титульне фото: Pexels