Тортом в обличчя. Як і на що краудфандять школи за кордоном

Як зробити так, щоб нести в школу гроші було не примусом, а пригодою? Як залучити до процесу вчителів?

Журналістка “Нової української школи” зібрала досвід п’яти мам, які живуть за кордоном і бачили, як читання книжок, день піци чи торт в обличчя приносять школі гроші.

Тетяна Кравчук, Вашингтон (США)

Мої діти – син і донька – навчалися в elementary public school (державна молодша школа) у Вашингтоні.

У нас був бомбезний fundrising від вчителів. Називався Pie in the face. Кожен учень (або мама чи тато) обирав, кому з вчителів наприкінці року хотів би зарядити тортом в обличчя. Вибрав – кинув гроші в баночку з іменем “жертви”. В чиїй баночці більше грошей – той і переміг.

Не пам’ятаю, скільки тоді зібрали, але точно більше тисячі доларів (за один день!). І потім, звісно, прийшов час розплати: троє вчителів отримали тортом!

Головний сенс цього фандрайзингу в тому, що до нього, окрім батьків, активно залучені вчителі. Не тільки на етапі “дайте!”. Вони завжди обговорюють з батьківським комітетом, як можуть взяти участь у зборі коштів.

У школі є об’єднання вчителів і батьків – PTA (parent-teacher association). Вони обирають скарбника, який відповідає за кошти, звітність та інформування про витрати.

У перший же навчальний тиждень РТА збирає загальношкільні батьківські збори. Там скарбник розповідає, на що були витрачені гроші минулого року, як це вплинуло на навчання дітей, і які потреби має школа (це все попередньо обговорюють з вчителями й адміністрацією).

Щоб купити все потрібне, батьки повинні скинутися. У нас виходило по 600 баксів на учня в рік.

Платити можна по-різному: виписати чек на всю суму одразу, робити регулярні пожертви з картки, особисто заносити по $10 у місяць у скарбнику.

Найголовніше, що сума ця рекомендована. Ні твою дитину, ні тебе ніхто не буде діставати, якщо ти не заплатиш.

Найчастіше американці збирають гроші на те, що пов’язано з навчанням і призведе до академічних успіхів. Наприклад, кількох учителів на зібрані гроші відправляють на курси підвищення кваліфікації. Вони повертаються, починають застосовувати нові методики і хоп – у кінці року держіспити фіксують покращення результатів з предметів, які ведуть ці вчителі. Тобто це ще можна простежити й довести, що гроші пішли на користь!

Ще можна купити навчальні програми. Наприклад, вчителі математики вирішили, що є крута програма з математики для третього класу. Купують ліцензію, підручники й понеслось.

Коли вчились мої діти, гроші витратили на програму Safe Playground, яка в той рік була дуже популярною. Це купа всього пов’язаного з попередженням булінгу, облаштуванням майданчиків, спецкурсами з усякими іграми.

Також буває, що вчитель заявляє про якісь потреби тільки свого класу, і РТА вирішує збирати на це гроші (ціль має сприяти академічним досягненням). Наприклад, одна вчителька просила для класу мікрофон, бо в неї дуже тихий голос. Їй реально треба було. Мікрофон їй зрештою купили. Тобто РТА може виділити гроші на потреби одного класу. Але якщо треба на якісь екскурсії, то батьки збирають гроші всередині класу. Постійного фонду класу при цьому нема.

Як правило, в США із бюджету видаються кошти на ремонт, зарплату вчителям, комунальні послуги, мінімальні меблі (столи і стільці). І це, зазвичай, все. Якщо хтось думає, що не на батьківські гроші куплені дошки, крейди, коврик й інші дурниці в американських школах – привіт наївним друзям. Перед кожним навчальним роком нам вручали велетенський список всього, що треба купити: від ручок і зошитів до туалетного паперу і засобів для миття унітазів. Все куплене – закріплюється за кабінетом і зрештою залишається в школі.

Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

І на подарунки вчителям, і на квіти ми теж скидалися, але це всередині класу. Просто тащусь від обурення українських батьків, ніби в Америці такого не буває! Ще й як буває. Але формулювання завжди ввічливе і креативне. Ура, настав Тиждень подяки вчителям! Давайте купимо квіти, подарунок та каву з тістечками! Скидаємося по 20 баксів! Начебто все так демократично, але спробуй не віддати – до тебе кожен день буде підходити дуже веселий член PTA і клювати тебе в голову.

Але! Букет завжди один, подарунок – один і від усього класу, дітей просять тільки підписати листівки. Немає такого, щоб кожен школяр ніс свій букет, як у нас на 1 вересня. Ця процедура збору на подарунок вчителю відбувається щороку, вона традиційна, так що тут вже про бажання батьків не йдеться. Такий тиждень називається Teacher AppreciationWeek, тоді по всій Америці збирають гроші на подарунки вчителям.

Єдине, на що ми не здавали гроші, – це штори. Штори – священний тотем українських шкіл. Американські діти примружили своє американське око і пишуть.

Якщо в українській школі за тобою весь час ходить якийсь нещасний батько з похмурим лицем колектора, який недовиконує план, і за це його скоро звільнять, то американські батьки використовують найкреативніші підходи.

Волонтерство і пожертвування на школу в Америці – давно культова річ. Члени РТА збираються кілька разів на місяць за годину до початку уроків, щоб обговорити плани й те, як би зібрати грошей на ще один шкільний проектор або на оплату вчителя іспанської (у Вашингтоні іноземна не є обов’язковою, тому якщо батьки хочуть, то збирають гроші й “купують” вчителя самі).

Батьки влаштовують лотереї, концерти, перегляд кіно в шкільному дворі, конкурси талантів – все за вхідними квитками. Волонтерять на цих заходах батьки.

Є ще один спосіб краудфандингу – кожен клас отримує по конверту на кожного учня. Конверт не підписаний: хто і скільки грошей приніс, знає тільки вчитель. Там може бути хоч один долар. Неважливо.

Коли учень здає конверт, на спеціальому графіку потрібно написати прізвище свого вчителя. Клас, який перший здасть всі конверти, замість одного з уроків отримає, наприклад, ice-cream party (вечірку морозива – ред.).

Фото: автор – gpointstudio, Depositphotos

Нашою найбільшою фандрайзинговою подією був аукціон. Ми винаймали зал, квитки коштували по 80 доларів. Там продавали всякі штуки – від вечірки в шкільній лабораторії з дискотекою, де діджеїть вчитель математики, до всяких пожертв від батьків типу “японка, мама Ріто, буде вчити робити суші в будь-який зручний день” чи “Містер Біл жертвує дві пляшки дивовижного французького вина”.

Катерина Зоц, Оттава (Канада)

Наші стосунки з канадською школою почалися зі слів “ми всі тут заради дітей”.

Kids (діти – ред.) – головні в Канаді. Рішення в країні (як на державному, так і на найнижчому рівні) приймають через призму інтересів дітей.

Один з перших листів від директорки школи я отримала на початку року. Вона писала, що адміністрація під час літніх канікул багато думала, що ще можна зробити для наших дітей і як нафандрайзити грошей для реалізації ідей.

“Ну що ЩЕ можна зробити для школи, яку за рівнем оснащення та комфорту можна порівняти лише з київською Новопечерською школою?”, – скептично подумали ми, навіть не здогадуючись, що вже зовсім скоро будемо нести в школу гроші з легкістю та захватом.

Чому? Бо всі ці ідеї фандрайзингу базуються на давно відомому понятті win-win (коли всі учасники процесу виграють), прозорості, довірі та добрій волі батьків. Списки батьків-боржників у viber групі тут не практикують.

Якщо в процес збирання грошей додати трохи людяності, фантазії та докласти зусиль – фінансова підтримка школи перетворюється на приємний для всіх досвід.

Що ми робили?

Pizza Day (День піци – ред.). У канадській початковій школі харчування для дітей не передбачено. Їжу треба брати з собою – це пов’язано з мультинаціональністю учнів та з можливими алергічними реакціями. Адміністрація школи запропонувала батькам запровадити раз на тиждень Pizza Day.

Батьки передплатили на півроку для своєї дитини піцу за роздрібною ціною, школа домовилася з піцерією про закупівлю зі знижкою (у школі більше 700 учнів), а різниця пішла в бюджет фандрайзингу.

Фото: автор – Katkov, Depositphotos

Чому від цього виграють усі? Діти щасливі їсти піцу з друзями в школі кожного тижня. Батьки щасливі раз на тиждень не думати, що приготувати (але вони можуть вибирати, яку піцу, скільки і чи їсти їхній дитині). Школа щаслива, бо отримує кошти на реалізацію додаткових проектів для розвитку учнів.

Так само це працює і у випадку з напоями. Батьки мають можливість передплатити сік або молоко для дітей на кожен день.

Публічні читання. У місцевій книгарні вчителі читають уривки своїх улюблених книжок. На захід запрошують дітей, батьків, друзів, родичів. 20% грошей, зароблених впродовж цих двох годин, книгарня перераховує у фонд школи.

Від такого заходу виграють усі, бо діти мають фан, спілкування з однокласниками за межами школи й можливість отримати нову книгу/іграшку в подарунок від батьків; батьки мають можливість познайомитися з іншими батьками, вчителями, випити з ними кави, купити нові книжки (батьківських зборів у школі немає, тому це чудова нагода побути частиною шкільної спільноти); книгарня отримує мотивованих покупців, заробляє гроші, отримує статус партнера школи й має репутаційні переваги від такої співпраці.

Cinema day (День кіно – ред.). Це шкільний кінопоказ для учнів, їхніх сімей та вчителів. Спочатку учні голосують, який фільм вони хочуть дивитися (зазвичай це фільми, які нещодавно були в прокаті й уже є в інтернеті). Школа шукає компанію, яка надасть попкорн та напої (зі знижкою або безкоштовно) для гостей кінопоказу, а батьки на вході купують квиток в імпровізований кінотеатр та їжу. Кошти надходять у бюджет фонду.

Зібрані гроші використовують переважно на закупівлю матеріалів для творчості, ігри, LEGO, нові книжки в шкільну бібліотеку, організацію свят, реалізацію наукових проектів та експериментів. Приміром, цієї осені діти навчилися самостійно саджати тюльпани, які закупила школа, під час уроку природознавства. Є також спеціальний грошовий фонд допомоги батькам, які тимчасово перебувають у скрутній матеріальній ситуації.

Нам школа подарувала сопілку для уроку музики (інтернет-магазин не доставив її вчасно), щоб дитина не відчула себе “поза грою” в перший тиждень навчання в новій школі.

Бо ми тут усі заради дітей.

Лєна Перепадя, федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина)

Маю двох дітей, які навчаються в гімназії. У класі доньки мене обрали головою батьківського комітету.

Гроші батьки здають на двох “рівнях”: до фонду фінансової підтримки школи та до фонду класу.

Фонд фінансової підтримки школи – це ніби благодійний фонд. Участь у ньому добровільна. Зазвичай кошти з фонду йдуть на шкільні свята, ремонти, підтримку школярам, які потребують допомоги, навчальні матеріали.

На початку навчального року представники фонду відвідують батьківські збори й розповідають про свою діяльність, запрошують вступити.

Фото: атор Rawpixel, Depositphotos

Коли я заповнюю анкету про вступ, то вказую, яку суму (кошти збирають раз на рік) я готова вносити. Мінімальний річний внесок – 12 євро.

Підтримка окремих школярів означає, що фонд може ухвалити рішення про повну чи часткову оплату обов’язкових шкільних заходів для когось з учнів – участь у щорічних класних поїздках (ціна для одного учня може складати від 150 до 250 євро на поїздку) або придбання навчальної літератури (наприклад, ми купуємо підручники та робочі зошити з англійської та французької мов).

Фонд класу формується за участі й згоди всіх батьків класу. З нього гроші йдуть на класні заходи – квитки в кіно, театр, екскурсії, зошити, копіювання навчальних матеріалів.

У класі доньки цей фонд веде класний керівник. На початку навчального року ми узгоджуємо суму на рік – зазвичай це не більше 20 євро (орієнтир називає класний керівник). За потреби вчителька завжди має доступ до грошей. Про витрати вона звітує наприкінці навчального року. Невикористані гроші зараховуються до каси на наступний рік.

У класі мого сина фонд веде один з батьків. Він видає (переказує) гроші й звітує про використання коштів.

Щодо збору грошей на подарунки вчителям, то за три роки навчання доньки в гімназії таке було лише один раз (коли розформовувався старий і формувався новий клас). Ми погодили з батьками суму – один євро на дитину, і я придбала дві листівки, два букетики і два набори солодощів на “прощання” зі “старими” класними керівниками (на кожен клас їх двоє).

У Німеччині вчителям заборонено приймати подарунки від окремих дітей чи батьків. Групові подарунки – від батьків чи класу – дозволені, але в певних межах, і в кожній федеральній землі вони різні: у Берліні вартість подарунка не може перевищувати 10 євро. У нас максимальна вартість – 25 євро.

Саме зараз у класі доньки узгоджуємо з батьками, чи (який) варто робити подарунок класному керівнику, яка йде в декрет. Ініціатива була від дітей – вони хотіли зібрати кошти, але всі фінансові питання, які стосуються школи, мають вирішувати батьки. Розраховуємо збирати не більше одного євро на дитину, а дітей у класі 25.

Ольга Пшенична, Варшава (Польща)

Ми маємо довід навчання в державній (спортивній) і приватній школах.

У приватній немає ніяких додаткових зборів коштів, крім вартості навчання і обідів.

У державній було кілька видів оплати: група подовженого дня, фонд батьківського комітету школи, фонд класу, обіди. Усе оплачувалося на банківський рахунок.

Щомісячна сума у фонд школи була незначною, навіть не пам’ятаю скільки.

У фонд класу зазвичай збирали невеликі суми на солодощі й подарунки дітям упродовж року. Навіть якщо щось ще й було, то я це пропустила і ніхто за мною не ганявся.

За обіди потрібно платити на місяць вперед. Кошти отримує не школа, а компанія, яка ці обіди в школі готує.

Якщо діти виїжджають на екскурсії в інше місто або в гори, то це оплачується окремо як путівка.

Крім того, в Польщі ми самі щороку купуємо підручники. Це доволі відчутна сума – 300-500 злотих на рік.

Мушу зауважити, що я з тих мам, які ніколи не були в жодному вайбер-чаті і мій відсоток відвідування батьківських зборів не більше ніж 30%.

Наталія Бок, Дрезден (Німеччина)

Мої діти (15 та 12 років) навчаються в гімназії. Здаємо в класну касу по 10 євро на рік – батьки самі так вирішили. З цих грошей фінансується, наприклад, святкування Різдва та в кінці року організовується для дітей якийсь івент. На екскурсії, якщо треба заплатити за вхідний квиток, ми щоразу передаємо гроші через дітей.

Якщо класний керівник чи школа організовують екскурсії (наприклад, лижний табір за 250 євро), малозабезпечені батьки можуть звернутись до соціальної служби, і їм оплатять таку екскурсію.

Ще в школі існує фонд фінансової підтримки, організований тільки батьками. Вони (не вчителі!) рекламують його на всіх зборах.

Туди можна вступити й платити річні внески. Мінімальний внесок – 12 євро. Хто хоче, платить більше. Членство не є обов’язковим.

З цих грошей фінансувалася побудова стінки для болдерінгу (різновид спортивного скелелазіння), створення шкільного клубу і робота соціальних співробітників в школі.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – cteconsulting, Depositphotos

Прочитати про досвід фандрайзингу однією з українських директорок шкіл можна за цим посиланням.