Співзасновниця “Батьки SOS” про фінансову звітність шкіл, як правильно здавати гроші і чому важлива фінансова автономія

1 грудня всі школи мали оприлюднити звіти про свою фінансову діяльність. Такі вимоги поставив перед ними стаття 30 нового закону “Про освіту”. Громадське об’єднання “Батьки SOS” промоніторило київські школи. Чи всі вони дотримались закону? Про що вони прозвітували? Скільки батьківських грошей “крутиться” в шкільній освіті, чому з батьків збирають кошти та як їм сказати “ні”?

Про це журналістка “Нової української школи” поговорила із співзасновницею “Батьки SOS” Альоною Парфьоновою.

Фото: з Facebook-сторінки Альони Парфьонової

– Чи всі школи оприлюднили інформацію?

Спочатку директори сказали, що на сайтах своїх шкіл нічого не оприлюднять, бо сайти не фінансуються районними управліннями – все за кошти батьків. А якщо не можна збирати кошти з батьків, то і сайтів немає.

Але є районні управління освіти – зробіть там сторінку для навчального закладу і надайте інформацію. Почали робити, але вчора була інформація, що Голосіївське управління це проігнорувало (зараз Голосіївське РУО почало оприлюднювати інформацію, звітності з Деснянського та Подільського районів немає, в інших районах прозвітували не всі школи – ред.). А в тих, що опублікували, багато проблем.

– Про що прозвітували школи? Яка картинка вимальовується?

Вони пішли небезпечним шляхом. У Кримінальному Кодексі є стаття за подання завідома неправдивої інформації. Якщо батьки почнуть звертатися до правоохоронних органів – у нас буде біда. Школи почали звітувати про витрачені кошти. Але ніхто не знає, яка сума була на початку року, як ці кошти обліковувалися, який залишок.

Деякі справді зробили професійно, але здебільшого – це школи, які мають свій благодійний фонд або громадське об’єднання. Я не скажу, що це ідеальний варіант, але там дійсно є сума залишку коштів на безготівковому рахунку на початок 2017 року і залишок на кінець, згідно з банківськими виписками, і скільки і на що витратили.

Але часом це таблички в Excel або Word без печатки, підпису – хто склав, хто відповідальна особа, звідки ці суми? Якщо немає підпису відповідальної особи, то це не звіт. Треба все-таки робити якусь уніфіковану форму – коли керівник це заповнює, то бере на себе відповідальність. Але це може бути тоді, коли заклад матиме фінансову автономію, а керівник – повноваження щодо використання коштів, в тому числі і коштів батьків, зібраних на спецрахунку.

На сьогодні керівники навчальних закладів/вчителі/завідувачі або вихователі садочків не мають права збирати кошти, не мають права бути керівниками/засновниками благодійних фондів/громадських об’єднань, не мають повноважень щодо використання коштів на спецрахунках управлінь освіти. Тож по суті і не несуть відповідальність за ці кошти.

Інколи є звіти взагалі без сум. Мене ще вразило, що якщо це благодійний фонд, то насамперед є річна звітність. Мав би бути податковий звіт. У нас проблема в тому, що фінансовий і навчальний роки не збігаються, тому дуже важко проконтролювати. Але якщо ми бачимо на початок 2017 року певну суму залишку, бо це відображається в декларації, бачимо те, що вони звітують станом на 1 грудня, – неважко прорахувати все.

Садочки взагалі ігнорують статтю 30 (закону “Про освіту – ред.). Хоча саме там збір готівки найгостріший (уже прозвітували дитячі садочки зі Святошинського району - ред.).

– Якщо школа не оприлюднила звіт, який може бути важіль впливу батьків чи громадськості?

Скарги до районного управління освіти. Або воно вчасно не оприлюднило інформацію, яку школа надала, або школа не надала інформацію. Якщо школа не надала, то, здається, мають давати час на виправлення. А потім – догана.

До речі, те, що школи оприлюднили свої звіти, – це добре. А де інформація про платні послуги, що теж передбачено тим же наказом (освіти і науки КМДА, наказ №930 від 3 жовтня 2017 року – ред.) і статтею 30? Немає. І багато чого ще немає. Наприклад, статутів. Нам розказують, що статут – це основний документ школи, а його хтось колись бачив?

– Якщо відсутність звіту – це провина саме управління, тоді треба звертатись у міський департамент?

Так. Якщо школа передала інформацію, а управління не оприлюднило – це службова недбалість.

– Що може бути за це?

Кримінальна відповідальність. Чи штраф, чи виправні роботи. Я не впевнена, що одразу треба радикально діяти – але дати керівникам шкіл та районних управлінь освіти зрозуміти: вороття не буде. Треба навчитися жити по-новому. Треба їм нагадати, що за подання недостовірної інформації передбачена відповідальність.

Якщо батьки передавали кошти, матеріальними цінностями, то це має відображатись у звіті. У статті 30 чітко визначено, що мають бути суми. Якщо батьки передають щось, це має обліковуватися за актом приймання-передачі, має бути балансова вартість тих речей.

– Якщо звіт зроблено більш-менш за правилами, але речі закупили за неймовірні кошти – що можуть зробити батьки?

Якщо це було закуплено за кошти районного управління освіти, ми беремо тендерну документацію – через Prozorro чи через “Доступ до правди”. Тоді пишемо обґрунтовану заяву в поліцію, що ринкова ціна парти – 200 гривень, а її купили за 3000, це розтрата бюджетних коштів.

Ми помітили тенденцію, що на ринку є постачальники, близькі до тих, хто проводять тендери. Часто тендерну пропозицію прописуюють так, що, наприклад, тільки певний виробник має папір певної якості. А ми розуміємо, що для школи такої високої якості і не потрібно, можна дешевше взяти і заощадити кошти.

– Якщо написано, що щось закупили, а цього немає – теж до поліції?

До того треба з’ясувати, де товар, у районного управління освіти. Якщо вам скажуть, що компанія, яка виграла тендер, ще не поставила (а вже мала би), – це привід звертатись районному управлінню до поліції чи до суду з позовом.

– Ви проводили приблизний підрахунок, скільки грошей здають батьки у Києві.

Так, ми звели класні та шкільні фонди – намагалися порахувати, скільки коштує навчання дитини на рік. Батьки самі не могли порахувати бюджет. Ніхто ніколи не планував. Сказали 50 гривень принести – здали. А коли ми їх почали привчати рахувати, то виявилось, що це кілька тисяч.

Ми ще не взяли інформацію зі звітів, бо їх усіх ще нема. Лише опитали батьків із близько 180 шкіл та садочків. Хочемо довести цей показник до 200-250. Тобто одну п’яту ми прорахуємо.

– Приблизно, які суми вимальовуються?

У Києві за скромними підрахунками – 2 мільярди гривень за навчальний рік. Але це приблизно, оскільки є якась фіксована сума, яку здають до фондів школи і класу, а потім ще додатково – ремонти, конверти, подарунки на свята. У нас є топ лідерів, де навчання на місяць коштує 900-1200 гривень.

Ми вже думали запропонувати місту вивести найбільш комерціалізовані заклади з мережі комунальних і віддати їх в управління директору. Одна гривня за оренду – як у нас є для освітніх закладів, і хай вони роблять наглядову раду батьків і фінансують абсолютно все. А за вивільнені кошти ми могли б побудувати справді безкоштовні комунальні заклади. Тоді це буде приватна школа, батьки будуть укладати договори на надання послуг і вимагати якість, вже будуть діяти захист прав споживачів, Господарський кодекс.

До речі, такі школи часто не заповнені повністю. Якщо потужність, наприклад, 1000 учнів, то в ній – 600. Я так розумію, що вони відсіюють. Їм краще мати більш платоспроможних батьків, ніж вільний доступ до освіти.

Але тут ще питання, як порахувати вступні внески.

– Вони, звісно, не обліковуються.

Так. Є рідкісні випадки, коли їх просять зарахувати або на благодійний фонд, або на спецрахунок. Одна мама розказувала, що батьків першачків запросили на збори: “Ви б не хотіли прийти подивитися. У нас гроші збирають, по 5 тисяч”. Сидить людина з батьківської громади і в зошит записує прізвища. Вона підійшла і каже: “У мене є лише тисяча гривень”. – “Назбираєте ще і принесете”.

До речі, чим у рейтингу вища школа за матеріально-технічною базою, тим вона дорожча. І це якийсь нонсенс. Якщо в цій школі все є, на що здавати по 900-1000 гривень на місяць? Якщо б школа була в селі, то треба було б щось. Але все одно за рахунок децентралізації на місцях є гроші. Зараз 63 мільярди лежать на депозитах місцевих органів влади.

– Як батьки можуть боротися зі вступними внесками?

Тільки поліція. Це корупційна складова. Але гроші, як правило, просять під час вступних тестів і конкурсів, а фактичне зарахування дитини відбудеться лише 1 вересня – це незакінчений злочин, бо ти не отримав ще нічого. Ми пропонуємо батькам з собою брати диктофони, тому що з правоохоронними органами ці питання важко вирішувати.

Якщо вимагають дуже наполегливо, оприлюднюємо на “Батьки SOS”. Далі підключимо адвокатів. Після цього можуть бути звернення до районного управління освіти, але вже виключно з метою звільнення цього керівника. Але “Мар’я Іванівна” має в такому випадку сказати “дякую”, що звільнили, а не посадили.

– Якщо батьків ставлять перед фактом, що треба кошти на ремонт, як вони можуть цьому протистояти?

По-перше, сказати, що немає грошей. Багато хто з вчителів і адміністрації це розуміють. Якщо гроші збирає вчитель – пишемо директору офіційну заяву: “коштів немає, прошу забезпечити неухильне виконання наказу щодо поборів і прошу забезпечити безкоштовне навчання моєї дитини в навчальному класі і заборонити вчителю вимагати в мене кошти”.

На цьому, як правило, закінчується. Але якщо звернення до адміністрації не діє – тоді це вже районне управління, департамент, Державна інспекція з якості освіти (уже Державна служба якості освіти – ред.).

Але є ще вплив інших батьків.

Батьківські комітети чомусь вирішили, що вони перебрали на себе функцію колекторів і розпорядників майна школи. І вони просто змушують інших батьків здавати кошти. Що ми радимо? Попросити поліцію провести профілактичну бесіду.

Дільничний телефонує і розповідає, що це корупційна діяльність, я зараз з вами проводжу профілактичну бесіду, в іншому випадку будемо змушені відкрити карну справу. Це діє.

Також ми радимо записувати всі розмови. Якщо тиснуть через батьківські групи у Вайбері, не треба нікому нічого пояснювати. Вийшли і забули.

Превентивним заходом проти здавання грошей можуть бути збори тет-а-тет. Зараз у Києві цей формат впроваджують у деяких школах. Вчителі оголошують час, батьки приходять та розмовляють тільки про свою дитину. Загальні збори можуть бути на початку навчального року, щоб розказати про структуру навчального року, запросити батьків визначитися з варіативною частиною, розповісти про участь у громадському бюджеті, про плани. Серед батьків багато спеціалістів, які можуть допомогти.

Фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Мені ще подобається ідея, коли кожний рік змінюється клас. Батьки не збираються у зграю.

У нас ще є ідея, щоб батькам, коли вони перший раз привели дитину до школи, видавали якусь книжку чи брошуру про основні права і обов’язки учасників освітнього процесу. У Батьків SOS є багато матеріалів, куди звертатися, що робити. Хочеться впровадити таке в усіх школах.

– Чому школа просить гроші в батьків? Чи завжди місцеві бюджети не мають коштів на ремонти?

Районне управління освіти – утримувач будівлі. Якщо щось зламалося, директор пише туди і воно повинно відреагувати негайно. Якщо капітальний ремонт – управління створює комісію, обстежує будівлю, визначається підрядник – і тоді починаються роботи.

Але без звернення директора нічого ніколи не відбувається. Тому потрібно запитувати директора, чи він писав в управління. Київ багато років був в умовах недофінансування, і всі забули, що треба писати бюджетні запити. І сьогодні, коли вже два роки профіцит бюджету, окремі керівники все одно нічого не пишуть. Відповідно районне управління нічого не виділяє.

Ми в Одесі запитували в директорів: “Скільки вам коштів треба на школу? На крейду, папір, інші канцтовари?”. – “Дайте мені 5 мільйонів на фасад”. – “Добре, фасад у вас є. А скільки вам треба на все інше?”.

Фото: автор – rfphoto, Depositphotos

Я знаю одну людину, яка постійно це рахує – Світлана Олексюк (директорка Школи №5 Подільського району – ред.). Три роки тому ця сума була близько 80 гривень на рік з однієї дитини. І саме з цих розрахунків виходило управління фінансів Києва (вираховуючи, скільки виділити школам грошей на побутові витрати – ред.).

– Хто зараз визначає потреби школи? Скільки чого потрібно закупити?

Управління освіти. Ми хочемо зробити добірку екзотичних тендерів Києва, можливо, і регіональних. Коли на одну школу закуповують 42 ватні фуфайки 54 розміру, 200 мітл, 20 лопат – це дивно.

– А часом тендер проводиться на кілька шкіл, і ви не можете зрозуміти, скільки чого і на які школи.

Так. Чому дуже важлива фінансова автономія? Тому що в школи є свій номер в Єдиному держєестрі організацій. А зараз ми шукаємо в Prozzoro розпорядника коштів – управління освіти. Вони пишуть, що на район треба 85 ноутбуків. А потім тільки через публічний запит – для кого.

В управліннях освіти не розуміють потреб, бо керівники здебільшого не пишуть. Ці не закупають нічого, ці – не пишуть, а батьки постійно носять. Батьківські кошти не обліковуються, ти за них не несеш відповідальності. Ну, напишуть щось на тебе батьки, прийде догана. Друга догана – вже складніше. Але треба, щоб батьки написали, бо всі у Фейсбуці анонімно пишуть. Я кажу: “Хочете, я з вами підійду до департаменту, давайте напишемо разом”. А вони: “Як потім до моєї Маші будуть ставитися?”. Я знаю одиниці сміливих.

– Цього року КМДА виділила школам по 100 тисяч на мийні засоби, але чимало шкіл ці гроші не використали і збирали з батьків. Чому вони не беруть ці кошти? Вони ж уже є на рахунку.

Школи – не розпорядники цих коштів.

– І що відбувається з тими коштами, якщо школа не має фінансової автономії?

Школа чекає, поки районне управління освіти щось дасть – воно повинно провести тендер.

У нас тільки Деснянський район має свою бухгалтерію. Але і ця структура не досконала, вони все мають узгоджувати з районним управлінням освіти, хоча самі розподіляють кошти. От вони насправді самі визначають потреби школи. Наскількі мені відомо, і в Житомирі і ще кількох містах також уже є ця фінансова автономія.

– Перевірити, чи є гроші на рахунку можна через публічний запит. А як перевірити, чи школа не збирає гроші на те, що має?

Подивитись інвентаризаційні відомості. Колись я була на перевірці – у мене був шок. Відчиняєш двері – а там посуд і купа мийних засобів. Це завгосп притримав.

– Батьки можуть провести таку перевірку?

Так. Кажете, що хочете створити комісію. Вам дадуть інвентаризаційну відомість, в якій зазначено, що за яким кабінетом закріплено.

Батьки, коли приходять до першого класу, купують плазму, ксерокс, столи, стільці, а після четвертого забирають. Але це майно школи. Вони новому класу кажуть: “Дайте нам 15 тисяч гривень”. Тобто батьки продають майно школи.

Часом буває, що батьки першокласників заходять у пустий клас. Тоді який скандал! А якщо є інвентаризаційна відомість, якщо є батьківська громада, яка зацікавлена, щоб вона зберігалося – це буде на обліку.

– Яка ваша позиція: чи можуть бути батьківські внески, на що і в якій формі?

Щодо утримання навчального закладу – цих нібито шкільних фондів – взагалі не може бути. Оскільки питання утримання покладено на районне управління освіти, в юридичному полі немає поняття “фонд школи”. Є благодійний фонд, і є школа. Це дві юридичні особи.

Будь-яка допомога школі має бути в безготівковій формі. Вона має бути добровільною, не має бути рекомендаційних сум. Якось у нас опублікували квитанцію (у Facebook-грубі “Батьки SOS” – ред.), в якій олівцем написали “1000 гривень”. Тобто школа може сказати, що є певна ідея, будь ласка, батьки, підіть на краудфандингову платформу. Хочеш – здавай, хочеш – ні. Якщо школа переконає – отримає кошти.

Щодо класних фондів – то треба нагадати батькам, що вони – не власники будівель, що не мають права робити ремонти. Інакше будемо мати ситуацію, як у Василькові – коли замащували стіни, а вони рухнули – і чому це сталось ніхто не знає. Батьки хочуть, щоб було красиво, але не розуміють будівельних норм, не знають, що така тріщина – це вже критично.

Шкільні фонди ще є можливість побороти, а от класні, швидше за все – ні. Ніхто ж не заборонить тобі скинутися на подарунок колезі. Тобто це явище не зникне, просто до цього треба більш відповідально ставитись. Я завжди батькам кажу, що якщо ви щось хочете зробити в класі, то повинні розуміти, що вас можуть не підтримати, – вкладайте свої кошти.

– Ви згадали, що батьківські внески не можуть бути в готівці. Як школа може їх отримувати?

На сьогодні або благодійний фонд, з яким школа укладає угоду про співпрацю, або громадське об’єднання, або спецрахунок, який є в кожної школи в районному управлінні освіти.

Найкраще – спецрахунок. Були випадки, коли батьки зробили благодійний фонд, а потім зникли з сотнями тисяч гривень. Закінчили школу – все.

– Тобто школа в будь-якому разі має спецрахунок?

Так, їх ще за Табачника відкрили. Але в спецрахунку важка процедура. Якщо батьки зібрали кошти для ремонту певного кабінету, то районне управління освіти, зважаючи, яка сума, проводить тендер.

Директор через листування має просити гроші: “У нас є спецрахунок, там накопичилось 50 тисяч гривень, давайте нам закупимо щось”. А йому кажуть: “У нас не закладено проведення тендера, ми через місяць оголосимо і проведемо”.

Фото: автор – logoff, Depositphotos

Якщо закріпити за цим спецрахунком керівника школи, ми дійдемо до повної фінансової автономії: передали кошти з місцевого бюджету, і керівник навчального закладу ними розпоряджається.

Школам буде легше збирати оплату за додаткові послуги, внески батьків. Це буде обліковано, буде персональна відповідальність директора. І ми почнемо привчати до фінансової дисципліни навчальні заклади.

– Новий закон “Про освіту” якраз запроваджує оцю фінансову автономію навчального закладу, в яку не може ніхто втручатися.

Так, але немає ще механізмів. Спочатку, я думаю, треба робити пілоти в деяких регіонах – показати хоча б протягом року, як можна це робити. Бо якщо просто все їм передати, вони нас проклянуть, і на цьому наші реформи закінчаться. Нам доведеться пересаджати директорів за фінансові зловживання, а це буде просто через незнання.

Я впевнена, що коли в нас буде фінансова автономія, тисячам батьків проконтролювати одного директора буде просто. Але для цього треба навчити керівника навчального закладу стратегічного планування.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Фото: автор – utah778, Depositphotos