Напишіть нам

Всі теми

“Всі права – хорошим людям”. Як у школах розповідають про права людини

Права людини в школах, як правило, протиставляють обов’язкам, а головною людською рисою, яку виховує школа, вважають дисциплінованість. Це лише кілька викривлень серед довгого списку в системі шкільної освіти, про які говорили під час дискусії “Права людини в школі: як популяризувати цінності серед дітей”.

Центр інформації про права людини разом із Гельсінською спілкою оприлюднили результати пілотного моніторингу щодо викладання прав людини в українських школах і результати опитування вчителів, учнів та їхніх батьків. А ще проаналізували, як підручники спотворюють саме поняття, чому про права людини говорять некоректно, та що робити, аби все змінилося.

Ми змішуємо права людини, з якими ми народилися, і обов’язки, які отримали

“Що буде з тобою, якщо ти порушиш закон? Юридична відповідальність – це те, чому в школах вчать насамперед”, – каже Сергій Буров, координатор Всеукраїнської освітньої програми “Розуміємо права людини” та освітнього напряму Української Гельсінської спілки.

“Але про свободу, людську гідність у наших школах говорять дуже мало. Здається, що ми хочемо, щоб наші діти виросли такими людьми, які постійно бояться перетнути якусь риску. Але правила існують для того, щоб допомагати людям, а не забороняти їм вставати зі стільця”.

Права та обов’язки – саме в такому поєднанні в школах говорять про права людини. Їх ставлять в один ряд із соціальними обов’язками, що є абсолютно некоректно, пояснює Сергій:

“Нещодавно ми проводили тренінг для шкіл, де були вчителі, батьки, адміністратори шкіл. І коли ми говорили про очікування учасників, всі в один голос казали “Правам треба вчити, але в дітей є і обов’язки”. Це один із прикладів викривлення розуміння прав людини.

Я абсолютно погоджуюсь, що обов’язки – це важлива штука. Коли ти вступаєш у суспільство, граєш роль учня, студента, громадянина, то в тебе є обов’язки, відповідальність. Але в нас є проблема, що ми змішуємо права людини, з якими ми народилися, і обов’язки, які ми отримали, коли вступили в якусь соціальну роль”.

У підручнику “Я у світі” для третього класу потрібно визначити, які дії є правами, а які обов’язками. Наприклад: поважати батьків, висловлювати власні думки, шанувати Батьківщину. Також дитині дають вказівку, яка спотворює розуміння прав людини як таких: “Ти маєш засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчено уроки”.

“Ти маєш засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчено уроки”Фото: автор – J2R, Depositphotos

“Всі права – хорошим людям. А у злих ніяких прав”. Цією фразою закінчується вірш про Івасика-Телесика, який покликаний розповісти дитині про права дитини.

Те, що такі викривлення існують – це наслідок того, що системного підходу до освіти в сфері прав людини досі не було, зауважує Сергій.

Права людини – це не про окремий предмет

Україна ратифікувала більшість міжнародних документів, де є положення щодо освіти в сфері прав людини. У поєднанні з концепцією НУШ та змінами в законодавстві це створює хороший ґрунт.

Концепція Нової Української Школи містить багато згадок про права людини, каже Олександра Козорог, координаторка з формальної освіти програми “Розуміємо права людини”. Так само є і багато тем, які дозволяють говорити про права людини. Але є і ризики: зокрема те, що немає положень, присвячених безпосередньо освіті з прав людини.

Коли йдеться про права людини в школі, то варто говорити про інтегровані елементи в різних предметах, вважає Сергій Буров.

“На мою думку, якби держава зараз раптом зробила курс з прав людини в школі, то це було б неефективно, бо немає кому викладати цей предмет, немає підручників”, – пояснює Сергій.

Опитування вчителів, в якому взяли участь 112 людей, показало, що вчителі насправді не проти окремого предмету “Права людини” – майже три чверті проголосували за повноцінний курс. Половина з них заявила, що це варто робити лише тоді, коли будуть готові навчальні плани та вчителі.

За інтеграцію з іншими дисциплінами виступила чверть опитаних, причому більшість із них бачать права людини як частину курсу “Основи правознавства”.

Українська Гельсінська спілка наголошує на тому, що опитування не є репрезентативним – у ньому взяли участь учні, вчителі та батьки близько 20 шкіл по всій Україні, які беруть участь у проекті “Школа – територія прав людини”. Проте воно показує тенденції в українській освіті.

Можливості впроваджувати освіту з прав людини в школі є і зараз.

Скажімо, десятикласники на уроках з історії України вчаться визначати “шляхи становлення ідей захисту прав людини в період Української революції”. Але учням зовсім не пояснюють, що таке права людини, як розуміти це поняття – тлумачить координаторка з формальної освіти.

“Підручники, як би ми того не хотіли, на сьогодні є головним навчальним ресурсом та методом реалізації освітніх стандартів і навчальних програм”.

А підручники поки до компетентної розмови про права людини не готові, як виявив моніторинг. Причому йдеться як про книжки для початкових класів, так і для старших. Наприклад, про права людини не згадують в жодній з тем про дисидентів, період “Перебудови”, боротьбу за незалежність України та Революцію гідності.

“Про права людини не згадують в жодній з тем про дисидентів, період “Перебудови”, боротьбу за незалежність України та Революцію гідності”. Фото: автор – Tom Hermans, Unsplash

Правознавство – про права чи державу?

І моніторинг, і опитування підтвердили, що найбільш придатним для впровадження освіти з прав людини вважають предмет “Правознавство”. Проте саме цей предмет зараз транслює спотворене розуміння прав людини – в тому числі і через термінологічні проблеми.

“Класичним прикладом спотвореного розуміння прав людини є визначення їх як можливостей, котрі санкціоновані державою, що заперечує природній характер та універсальність прав людини. Іншим таким поширеним прикладом є встановлення взаємозалежності між правами людини та обов’язками громадян, що насправді є практично непов’язаними правовими інститутами”, – пояснюють автори звіту.

Таким чином, зауважують дослідники, констатується залежність людини від держави – йдеться про норми, котрих потрібно дотримуватися в суспільстві, та відповідальність за правопорушення. А найпоширенішою помилкою є твердження, що права людини викладені в законах та визначені державою.

Натомість результати опитування вчителів кажуть про те, що більшість освітян (три чверті) вважають, що права людини викладаються добре чи задовільно, але більше третини не задоволені матеріалами, які відірвані від життя.

Вчителі часто не визнають порушення

У школах є проблеми не лише з викладанням прав людини, але й із їх забезпеченням, стверджує методистка Львівського інституту післядипломної педагогічної освіти Ірина Костюк.

За її словами, у школах регулярно порушують права дітей, зокрема право на приватність, право на свободу власних дій в межах окреслених правил. Є також місце і насильству з боку вчителів (як фізичного, так і психологічного), вимагання грошей з батьків. Про неодноразові випадки таких порушень батьки заявляють, зокрема, в групі у Facebook “Батьки SOS”.

“У школах регулярно порушують право на приватність, право на свободу власних дій в межах окреслених правил. Є також місце насильству”. Фото: Pexels

Опитування батьків, вчителів та школярів у Львівській області, яке проводили в рамках моніторингу, показало, що вчителі часто не визнають порушення, вважаючи це за норму.

“Наприклад, ми питали, як часто у вашій школі вчитель застосовує фізичну силу до учня. 56% дітей відповіли, що ніколи. І є питання – де ж ще 44%? Тобто трохи менше половини стикаються з цим. Причому може бути так, що вчителі з цим не погоджуються. Якщо вчитель дав потиличника, викинув кросівки, бо йому здалося, що вони брудні, то він не думає, що це застосування фізичної сили”, – тлумачить Ірина.

Загалом рівень свободи в школах визнали низьким із кількох причин. Серед них – авторитарність у спілкуванні з учнями, порушення демократичних принципів при формуванні органів учнівського самоврядування, наявність відкинутих ізольованих учнів та нездорова конкуренція між однокласниками, а також утиски свободи слова та доступу до інформації.

А рівень довіри в школах Львівської області падає з кожним класом. Так, скажімо, якщо близько 9% четвертокласників довіряють вчителям, то до одинадцятого класу таких лишається лише 0,23%.

Альона Вишницька, спеціально для “Нової української школи”

Фото: автор – maxkabakov, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення