Теми статті: батькам, вчителям, директорам, інклюзія, освітабезкорупції
27 Лютого 2020
2 079
0
Потрапити на міні-EdCamp у Трудолюбі не просто – надто багато охочих побачити, як успішно працюють за фінськими методиками в сільській школі на Полтавщині. 21 лютого Трудолюбівська школа приймала третю регіональну (не)конференцію для шкільних педагогів. Як зробити дружню до дитини школу, в якій плекають їхню відповідальність, – дізнавалася журналістка “Нової української школи”.
Обійми, усмішки і гомін при вході. Наче зібралася велика родина. Ті, хто потрапили на EdCamp уперше, почуваються трохи розгублено: як встигнути обдивитися все, познайомитися з усіма, увібрати в себе побільше інформації.
Про Трудолюбівську школу, яка зголосилася 2 роки тому на сміливий фінський експеримент – “Змінитися за 7 днів”, чули всі. Тоді протягом тижня в сільській школі Миргородського району вчителювали троє фінських педагогів.
Зміни не змусили себе довго чекати. Співучителювання, щоденні повітряні перерви, оновлена кімната “Життя – це гра”, проєкти і премії, що мотивують, – звичні речі для Трудолюбівської школи.
Побачити фрагменти співучителювання можна було, відвідавши уроки української мови у 2 класі, фізичного виховання у 8-му, заняття з психології у 10-му, англійської мови у 5-му і музики у класі для дорослих.
Викладачка музики Ірина Говор пишається своїм кабінетом і інструментами, яких нині багато. “Раніше, поки не закупили інструменти, з дітками потрібно було щось робити. Виручив чоловік. З допомогою рибацьких наборів, фломастерів і клею поробив такі от дзвіночки, і ми займалися”.
Урок фізкультури вчителька фізичного виховання Наталія Крупенич проводить зі студентками педагогічного коледжу. Під час розминки згадують, що вчили на уроці англійської – повторюють спортивну лексику. Далі естафета – клас ділиться на дві команди. Потрібно провести баскетбольний м’яч між фішками, закинути його в корзину та взяти карточку із завданням із кошика.
Психолог Оксана Рудич проводить заняття з опанування командних навичок теж зі студенткою. Спочатку дітям чіпляють на спини листки з написами. Вони мають знайти свою пару, при цьому не розмовляючи: “Дід – Золота рибка”, “Олов’яний солдатик – Балерина”, “Том – Джеррі”.
Наступна гра – Зона турбулентності. Один гравець заплющує очі. Інші, ставши довкола, мають тихо передавати жерстяну банку з предметами, щоб не було чути ані звуку.
Далі діти діляться на дві команди. Кожна має зробити зі стаканчиків піраміду, використовуючи резинки, які закріплюються на пальцях усіх учасників. Поки школярі наввипередки змагаються, дорослі теж одне поперед одного дають поради, як краще зробити.
Після кожної гри діти діляться враженнями – що відчували і чому.
Класна керівниця 2 класу Галина Онопрієнко разом з учителькою української мови Марією Таран проводять урок української. Тема – омоніми. Вчительки розігрують діалоги, заохочують дітей до порівнянь, вирізають слова, які потім складають у речення.
В опорній школі Трудолюба 130 учнів, 20 учителів. Більшість із них – підвозять.
“Ми обслуговуємо 7 населених пунктів, в яких свого часу було закрито три школи. Буває, що автобус намотує до 120 кілометрів. Деяким дітям потрібно вже о 6:30 виходити з дому, щоб встигнути на початок уроків. Нам би хотілося мати ще один шкільний автобус і вирішити питання безкоштовного проїзду для вчителів, оскільки більшість із них живуть у Миргороді”, – каже заступниця директора з навчально-виховної роботи Наталія Кот.
Школа, що відмовилася від рейтингів, пишається спортивною залою, комп’ютерним класом, дизайнерським оформленням, участю у змаганнях і конкурсах. До ідеї співучителювання звикли швидко.
“Уроки в нас відбуваються без репетицій і зазубрювання, – каже пані Наталія. – Вчителі взаємодіють, бо є довіра. Діти сприймають такі уроки “на ура”.
Повітряні перерви відбуваються у школі щодня, незважаючи на погоду. Гостей EdCamp на подібній перерві розважали майстер-класом зі скандинавської ходьби, скандинавською полькою, кручениками на вогні, глінтвейном і чаєм.
Крученики з дріжджового тіста робить учитель німецької мови. Чай, що заварений у казанах, привезли вчительки з Карпат.
Щозими у Трудолюбі проводять Happy day, коли вся школа виходить до лісу на зимові розваги – катаються на санках, грають у сніжки, готують на вогнищі крученики і п’ють чай.
Повітряні перерви проводить черговий клас. Вони можуть бути різними – танцювальні, ігрові, спортивні. Щоб вистачало часу, адміністрація школи збільшила велику перерву до 25-ти хвилин. На двір виходять усі – і діти, і вчителі.
“Одного разу навіть було завдання – рахувати кількість кроків навколо нашого стадіону”, – розповідає заступниця директора з виховної роботи Тетяна Шелюг.
В ігровій кімнаті “Життя = гра” на перервах завжди людно. Тут є куточки за інтересами – настільні ігри, майстрування різних виробів, книжкова полиця, столик для чаювання. Діти активно допомагали наповнювати і оформлювати кімнату.
“Спочатку пуфи у нас були саморобні. Потім з’явилися нові. Нам часто дарують подарунки колишні випускники і їхні чоловіки чи дружини”, – каже пані Тетяна.
Єдине правило, яке діє в кімнаті, – приходити без телефону.
“Ваш (не)ідеальний урок”, “Інструменти розбудови доброчесного освітнього середовища”, “Фінські іскри в дії” – кілька тем лекцій і майстер-класів, які проводили вчителі на експертній паралелі.
Учителька хімії з Хмельницького Наталія Зима, яка проводила паралель “Школа Zдорового глуZду: таємниця народження вчителя/-льки 80 lvl”, вважає, що школа має бути середовищем життя дитини.
Разом із колегами говорять про найважливіші риси, якими має володіти сьогодні вчитель. Переважають – професіоналізм, креативність, почуття гумору, емпатію… А от від запропонованої кимось терплячості пані Наталія пропонує відмовитися.
“Ми самі повинні навчитися вибудовувати особисті кордони і навчити цього дітей та батьків”, – зазначає вона.
Пані Наталія розповідає, що започаткували з колегами батьківські теревені. “Ми ділимося одне з одним не лише питаннями щодо навчання. Говоримо на різні теми. Це дозволяє побачити як нам, вчителям, так і батькам важливі речі”.
І додає: “Також виховуємо самостійність і відповідальність у дітей. Коли чогось не розумієш – підійти і спитай, домашні завдання діти мають робити самі”.
У локації, де вчителька математики Трудолюбівської школи Валентина Федоряка розповідає “Про іменні премії дитині та інші зимові спільнодії”, людно.
“Ми даємо дітям можливість побачити, що реалізуватися можна багатьма способами. І талант є в кожного – музичний, художній, до мов, спортивний…”.
Кожну премію фінансує підприємець, випускник чи й ціле підприємство. Буває, що її ділять між переможцями. Нагородження відбувається наприкінці навчального року.
Премію імені Петра Федоряки найкращому знавцеві математики і фізики вручають у Трудолюбівській школі вже 10 років поспіль. Заснував її Петро Федоряка, який створив у Трудолюбі кузню.
Премія імені Марії Чаплинської вручається за найкраще знання рідної мови.
Сибілла Штрак-Циммерман, праправнучка відомого промисловця Леопольда Кеніга, меценатка з Німеччини, підтримує проєкт “Клуб з вивчення англійської мови”. Пані Валентина сама написала їй листа з пропозицією започаткувати премію.
Випускник школи, якому батьки пророчили будівельний інститут, Владислав Патенко, зараз працює в Google. “Телефоную йому і запитую: тисяча гривень на рік – це суттєво для тебе? – Ні. – Як можна реалізувати проєкт?”, – розповідає Валентина Федоряка.
Владислав запропонував онлайн-лекції і завдання з ІТ. Той, хто впорається з ними найкраще, отримає премію наприкінці року в номінації “Кращий знавець інформатики”.
Є місцевий підприємець, який теж допомагає школі – Сергій Кривчун. “Це інша історія. Він не дуже добре вчився у школі, а зараз – найбагатша людина села. Прокидається в 4-й ранку, коли ще всі сплять, і пізно лягає. Багато всього робить своїми руками. Його премія надається найкращому майстру чи майстрині – хто виготовляє оригінальні речі”, – каже вчителька.
Олександр Купріян, друг пані Валентини, як і її донька Марина Гердій, – самі зголосилися стати премієдавцями.
“Олександр – альпініст і захоплюється українською музикою. Діти готували презентації українських виконавців. І цього року на день Валентина у школі лунали тільки українські пісні про любов”. За найкращу презентацію про українських виконавця чи групу теж дають премію.
Марина Гердій започаткувала премію “Кращий легкоатлет/-ка школи”. Сама займається спортом. А нагороду виборов школяр, який побив рекорд Марини на довгій дистанції.
“Премії – це ваші необмежені можливості та ідеї. Назви премій і умови ви можете вигадувати на свій розсуд. Діти протягом року спілкуються з людиною, яка започаткувала премію. Це і профорієнтація, і натхнення, і волонтерство, і віра в себе”, – зазначає Валентина Федоряка.
У Трудолюбі також проводять спільнодії – проєкти, до яких залучені і діти, і батьки, і вчителі. “Новорічний Робін” – спільнодія, коли діти виготовляють подарунки своїми руками і обмінюються ними.
“До кінця навчання ми вже бачимо шедеври, які роблять 11-класники – картини з бісеру, плетені, ковані, печені подарунки”, – захоплюється Федоряка. Старші класи ще готують промову.
“Дзвінок воїну” – коли діти дзвонять воїнам, розпитують, діляться своїми хвилюваннями.
Також у школі святкують каштановий і калиновий дні.
“Садимо дерева, робимо поробки, печемо каштани, заварюємо калиновий чай”, – уточнює вчителька.
А ще є ніч у школі. “Її можна по-різному проводити. Ми з дітьми говоримо на різні теми і нікуди не поспішаємо. Я завжди кажу, що ніч у школі – це коли час зупиняється. А коли подорожуємо разом, то діти щасливі, як ніколи, і можна погрітися біля того щастя”.
Інша спільнодія – “Місця в школі, де ми ніколи не були”. Тоді всі разом піднімаються на дах, приміряють костюми у костюмерній.
Учителька математики з Рівного Ольга Юрко на паралелі “Як вийти за межі звичайного уроку?” ділиться з колегами своїми цікавинками і збирає для себе. Цікавинки, або фішки – це наче дизайнерське оформлення уроку.
Фішка-Сафарі – як провести урок за межами класу. “Ми розробляли ландшафт із допомогою чотирикутників, обмірювали школу і вчилися масштабуванню”.
Фішка-Трансформер – як провести урок у незвичній формі.
“Діти проводять уроки самі, самі себе потім оцінюють. Їм дуже подобається роль учителя, коли можна когось викликати до дошки і поставити оцінку. Проводимо урок-суд, урок-казку. На одному уроці було справжнє королівство цілих чисел і дробів з монархами, лицарями і придворними блазнями”.
Заступниця директора Недогарківського ліцею Інна Шахман розповідала, як цікаво провести комплексно-хвильовий урок.
“Можна об’єднати багато предметів. Наприклад, ми проводили такий урок із теми “Вода”. Залучили вчителів географії, історії, біології, хімії, фізики і літератури.
У нас є Кременчуцьке водосховище, є затоплені села. Ми розповідали, скільки людей переселили, знайшли вчительку, в паспорті якої є село Лелехівка, якого на карті вже немає. І вона зі сльозами на очах розповідала про своє дитинство. Це дітей пройняло. На уроці біології вичавлювали з рослин воду. На фізиці робили фонтан із пластикових пляшок. Закінчували на емоції – уроком мистецтва і трудового навчання”.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Усі фото авторки
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.
Обговорення