Як обрати книжку в подарунок дитині

Щороку видавці готують святкові тематичні книжки до новорічно-різдвяних свят. У більшості з цих книжок ідеться про диво, чари, історії з позитивним фіналом, мрії, які здійснюються, та допомогу тим, хто цього потребує.

А що, якщо такі книжки додають дитині віру в те, що всі проблеми можуть вирішуватись за допомогою дива? Або як зрозуміти, що хвороба когось із героїв та його магічне зцілення не травмує дитину? А чим зацікавити підлітків? Чи варто дарувати книжку дитині, яка не любить читати?

Журналістка “Нової української школи” розпитала про це авторку дитячих книжок, засновницю і керівницю проєкту підтримки дитячого читання “BaraBooka” Тетяну Стус.

ПРО КНИЖКИ ДЛЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

“Подарунки – це зазвичай щось особливе, те, що може бути сюрпризом. Чи часто книжки стають подарунками? Нині така тенденція: для людей, які в принципі купують книжки, вони входять до рангу важливих але буденноих речей. Решта не купують книжки ні в буденному житті, ні на свята”, – починає Тетяна Стус.

Аби вразити покупців, спеціально до свят видавці готують подарункові видання. Це, за словами авторки, такі книжки, щоб дитина могла тривалий час насолоджуватися їхніми особливостями. Йдеться, до прикладу, про віммельбухи – розвиткові книжки з яскравими, деталізованими, максимально насиченими ілюстраціями. Такі книжки пасуватимуть насамперед для дітей до 6-ти років.

Загалом, Тетяна Стус радить обирати дітям до 2-4-х років книжки, опираючись на те, чи здатні вони бути для них іграшкою. Тому треба купувати книжки з цупкого паперу, неважкі та із зображеннями.

Щодо тем – у будь-якому віці книжка, яку дарують у новорічно-різдвяний період, має підтримувати атмосферу дива та казковості. До прикладу, для дошкільнят та молодших школярів пані Тетяна радить книжку Сергія Лоскота “Жаринка, що стала зорею”.

У ній є казкова розмова олюднених атрибутів дому. Між собою розмовляють жаринка та вогонь у каміні. Родина готується до свят, вивчає колядки, надворі сніг. Ідея в тому, що справджується найчарівніше бажання: жаринка, яка злітає з багаття, перетворюється на першу Різдвяну зорю. Це, за словами пані Тетяни, схема, властива для більшості святкових книжок.

До слова, проєкт “БараБука” створив добірку книжок для зимового читання для дітей молодшого шкільного віку з коротким описом кожної.

“Дорослі мають бути спостережливими і розуміти, чи не перетне книжка межу ідеалістичності, зважаючи на характер дитини”. Фото: автор – evgenyataman, Depositphotos

“Найголовніше правило святкової книжки – мають бути чари. Дитина народжується з вірою, що найсміливіші мрії здійснюються. Але з роками життя або дорослі показують, що все не просто, що шлях до мрії часом надто складний, і діти розчаровуються. Казкові ж книжки нівелюють прагматичність та раціоналістичність“.

Такі книжки, за словами авторки, не завадять дитині реалістично дивитись на життя. Втім, дорослі мають бути спостережливими і розуміти, чи не перетне книжка межу ідеалістичності, зважаючи на характер дитини. Аби реальне життя не стало для дитини сюрпризом, пані Тетяна радить не просто прочитати книжку, а обговорити її. Таким чином, читання стає точкою входу в контакт із дитиною.

“Книжка допомагає намацати внутрішній світ дитини та її уявлення про нього. Адже часто батьки думають: “Не буду читати цю книжку, щоб дитина не думала, що все так просто”. А насправді цій дитині страшенно бракує дива та віри у свої сили. Читання з дітьми – це спосіб поглибити стосунки”, – каже Тетяна Стус.

Також вона радить не ставити запитання про книжку одразу після прочитання, а дати дитині трохи подумати. Мовляв, розмова має бути невимушеною. За якийсь час можна запитати: “Пам’ятаєш, ми читали з тобою ту історію? Я досі думаю про неї. А як тобі вона?”.

А ще часто новорічно-різдвяні книжки можуть бути про важкі історії, які зрештою закінчуються добре. Втім, є надто вразливі діти, яким важко дочекатися фіналу та зрозуміти, що це – казка. Тому перш ніж дати дитині книжку або почати її читати вголос, Тетяна Стус радить дорослим прочитати її.

“Коли я читаю дитині книжку і бачу, що є сумнівне місце, то я її адаптую або переказую м’якшими словами. З часом ми підходимо до оригіналу, або й не підходимо. Бо не кожна дитина може прийняти деякі важкі посили книжок. Вони можуть не відповідати рівню готовності дитини до осмислення”.

Пані Тетяна радить спостерігати за дитиною, і коли вона буде готова, зізнатись: “Знаєш, цю книжку я завжди читала тобі трішки інакше. Давай спробуємо оригінал”.

“Насправді травматичних книжок не аж так багато. Радше йдеться про особливий травматичний досвід для дитини і те, як вона сприймає щось. Дорослим треба бути обережними з цим”.

ПРО КНИЖКИ ДЛЯ МОЛОДШИХ ТА СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ

Тематика новорічно-різдвяних книжок для дітей 8-11-ти років залишається тією ж, що і для молодших. Однак, якщо молодшим дітям дорослі можуть радити, що читати, то тут важливо дізнатись, чим саме цікавиться дитина.

Тетяна Стус каже, що більшість підлітків цікавляться фантастикою. Тому можна подарувати якусь фантастичну зимову повість. До прикладу, книжку Мії Марченко “Місто тіней”. Вона має характерну обкладинку, події відбуваються під час Різдва. Це – фентезі для молодших підлітків.

У ній йдеться про проблеми з батьками, нову школу, нових друзів та життєві виклики. Висновок у книжці такий: якщо світ не такий, про який ти мрієш, треба його змінювати, а справжні дива люди творять власноруч.

Однак під час свят можна дарувати і книжки, які не стосуються їх, але дуже подобаються дітям. До прикладу, енциклопедії, які зазвичай імпонують молодшим підліткам.

“Знайти інформацію нині дуже легко, тому науково-популярні довідники все рідше друкують. Це – виклик для книжки, вона має бути справді привабливою. Але перевага книжки – це систематизована інформація.

До прикладу, дитина цікавиться динозаврами. І якщо подарувати їй класну книжку про них, то їй не доведеться шукати інформацію про різні періоди на різних сайтах. Якщо підліток цікавиться автомобілями, купіть сучасний автомобільний довідник, якщо цікавиться модою – книжку про моду. Насправді до дитини завжди можна знайти підхід”, – пояснює Тетяна Стус.

У трохи старшому, підлітково-перехідному віці, книжка може стати помічником. Для 12-16-ти років видавництва публікують книжки на важкі теми. Найчастіше підліткам цікаві соціальні речі, з однолітками в головній ролі, які давали б відповідь на їхні запитання.

Аби подарувати книжку дитині 12-16 років, дорослим краще бути спонсорами того, що обере дитина. Для цього можна разом піти до книгарні, бібліотеки або подивитись книжки в інтернет-магазинах.

“Якщо молодшим дітям дорослі можуть радити, що читати, то тут важливо дізнатись, чим саме цікавиться дитина”. Фото: автор – olly18, Depositphotos

ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО ЧИТАННЯ

Трапляється, що дитина цікавиться динозаврами, а дарують книжки про автомобілі. Тетяна Стус каже, що це означає тільки те, що дорослий нав’язує свої уявлення дитині.

“Ще 20, 30 або 40 років тому вибір книжки міг спиратись на авторитет дорослого. Нині свідомість дітей дуже відрізняється від тоталітарного та посттоталітарного покоління. Їм не нав’яжеш книжку. Ви точно отримаєте супротив”, – каже пані Тетяна.

Якщо це вже сталось, дорослому треба визнати свою помилку: “Мені здавалося, що тебе ця тема може зацікавити, бо вона цікавила мене. Але зараз бачу, що я помилявся”. Головне – бути чесними. Потім, якщо є така можливість, можна піти до книгарні і разом гортати книжки, які зацікавлять дитину. Або дати дитині гроші, аби вона сама придбала книжку, яку хоче.

Також не варто дарувати книжки дитині, яка зовсім не любить читати. Пані Тетяна пригадує випадок зі свого життя, коли в подруги її доньки було строге правило “Тільки не дарувати книжки”.

“Тобто до того дитині стільки книжок надарували, а вона їх не любить, що в неї утворилась відраза до такого подарунку. Якщо дитина вороже чи упереджено ставиться до книжок, у жодному разі не треба їх дарувати. Це тільки підсилить ефект”.

Натомість, Тетяна Стус радить згодом не як подарунок принести книжку дитині, яку ви хочете привчити до читання. Себто треба зробити так, аби це була звична справа, а не щось феєричне.

Іншим разом можна трохи схитрувати: “Мені дали подивитись таку книжку, я знаю, що ти цікавишся динозаврами, а я не розуміюсь на цьому. Не хочеш глянути?”. Або“Я хочу подарувати іншій дитині книжку, не допоможеш обрати? Ця підійде?”.

“Це може бути точкою входження в контакт із книжкою. Маємо надію, що дитина скаже: “Я теж таку хочу” або “Можна мені її залишити?”. Якщо ні, дайте дитині час”, – каже Тетяна Стус.

Загалом, аби привчити дитину до книжок, Тетяна Стус радить читати дорослим. Мовляв, у родині має бути приклад, аби дитина розуміла, що це нормально. Також можна влаштовувати спільні читання.

“Треба ходити в бібліотеку, давати дитині можливість самій обирати книжки. Треба, щоб придбання книжки було звичайною річчю. От ти загубила рукавичку, ми купили нові. Ти всі книжки прочитала, давай купимо ще одну”.

Варто створювати ритуали, до прикладу, читати вечорами. Можна також читати інтерактивні книжки з підказками для розмов. Це – книжки, які пропонують поради батькам від психологів, радять, в який бік повернути розмову.

Пані Тетяна наводить приклад перевидання класики казок від “Art Nation Publishing”. У кінці кожної книжки є поради дитячої психологині, як поговорити з дитиною про цю книжку.

“Це важливо, адже класичні казки, як ми знаємо, мають багато жорстокості, гендерних стереотипів, асоціальних для сьогоднішнього суспільства кліше. Але водночас ми не можемо їх заборонити. Ми маємо зробити їх силою для розмови. Можемо, до прикладу, поговорити, чому тоді так було, а нині у світі все змінилось”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – t.tomsickova,  Depositphotos