Що відрізняє успішні освітні системи. За мотивами книги засновника PISA

Який статус професії вчителя? Яку заробітну платню країни пропонують учителям, порівняно з оплатою інших працівників із дипломом такого ж рівня? Чи захотіла б ваша дитина стати вчителем? Наскільки багато інформації про школи та шкільну систему з’являється у ЗМІ?

Це – прості запитання, відповівши на які можна зрозуміти, чи освіта в пріоритеті в конкретній країні. Їх у своїй книзі “Найкращий клас у світі: як створити систему освіти 21-го століття” ставить засновник PISA Андреас Шляйхер.

2018 року Україна долучилася до міжнародного дослідження якості освіти PISA. В очікуванні результатів, що стануть відомі наприкінці цього року, ми зробили короткий огляд того, що відрізняє успішні освітні системи від неуспішних.

ОСВІТА – У ПРІОРИТЕТІ

У країнах із найвищими освітніми результатами, як свідчить PISA, вчителі отримують високу заробітну платню, освіта більше цінується і для навчальних матеріалів призначена більша частка освітніх витрат. Натомість, у багатьох європейських країнах та у США батьки не можуть заохочувати своїх дітей стати вчителями у школі, якщо вважають, що в них є шанс стати адвокатами, інженерами чи лікарями.

Цінність освіти впливає на рішення, які ухвалюють учні щодо майбутньої професії, а також на те, чи розглядають здібні учні кар’єру вчителя. А ще – статус освіти впливає на те, чи цінує громадськість погляди професійних освітян, чи сприймає їх серйозно.

У Малайзії, Республіці Корея, Об’єднаних Арабських Еміратах та Фінляндії більшість учителів повідомили, що відчувають, наскільки цінується їхня професія в суспільстві. Втім, у Франції та Словаччині це відзначив менш ніж 1 із 20-ти вчителів.

УСІ УЧНІ МОЖУТЬ ДОСЯГНУТИ ВИСОКОГО РІВНЯ

У країнах Східної Азії, Канаді, Естонії та Фінляндії вчителі та громадськість вважають, що всі учні можуть досягати високих результатів. Міністерство освіти Сінгапуру впевнене, що кожен учень – розумний, кожен учитель – дбайливий освітянин, усі батьки забезпечують підтримку, кожен директор школи – лідер-ентузіаст, а кожна школа – хороша. Усе це віддзеркалюється в переконаннях учнів. Так само можуть віддзеркалюватись і протилежні думки.

Цінність освіти впливає на рішення, які ухвалюють учні щодо майбутньої професії, а також на те, чи розглядають здібні учні кар’єру вчителя. Фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Учнів у азійських країнах часто вчать, що ключ до успіху – наполеглива праця. В інших країнах, коли учням важко вчитися, вчителі знижують стандарти. Відтак, вони вказують на те, що низькі досягнення – це наслідок браку вроджених здібностей. Талант сприймається як щось, що учні не можуть контролювати. Тому вони схильні не докладати зусиль.

Також PISA попросила учнів повідомити про рівень підтримки, яку вони отримують від своїх учителів. Серед країн, де учні говорили про нижчий рівень підтримки з боку вчителів, були ті, де учнів у ранньому віці ділили за академічними здібностями: Австрія, Бельгія, Хорватія, Чехія, Німеччина, Угорщина, Люксембург, Нідерланди, Словаччина, Словенія та Швейцарія.

Сінгапур, країна з найвищим рейтингом PISA-2015, застосовував систему поділу в початковій школі. Але цю систему змінили. Тепер Сінгапур впроваджує низку стратегій, аби на ранньому етапі виявити слабших учнів, надати їм підтримку і скерувати у правильне русло.

Учителі у Фінляндії виконують схожу функцію – ідентифікують учнів, яким потрібна додаткова допомога. Далі – працюють зі слабшими учнями індивідуально чи в малих групах, щоб допомогти їм наздогнати однокласників.

ВСТАНОВЛЕННЯ ОЧІКУВАНЬ

Ефективні освітні системи зосереджується на опануванні комплексними мисленнєвими навичками, щоб вирішувати проблеми в реальному житті. У цих країнах учителі перевіряють, чи учні розуміють матеріал, ставлять запитання: “Хто має рацію? Звідки ви знаєте? Чи можете пояснити, чому він або вона має рацію?”.

У Шанхаї традиційні предмети переформатували у “сфери навчання”. А у Фінляндії система навчання вимагає від учнів та вчителів виходити за межі шкільних предметів. У таких системах не кажуть, що людина завалила іспит, а кажуть, що поки не склала його успішно.

Аби освітня система працювала, у навчальній програмі треба враховувати життєві очікування. До прикладу, в Сінгапурі учні, які переходять від початкової й середньої освіти до подальшого навчання, мають розрізняти правильне і неправильне, мати моральну відвагу відстоювати свою думку. А вчителі повинні допомагати учням зростати.

Очікується, що учні перейдуть від співпраці й обміну досвідом із іншими до вміння працювати в команді й виказувати співчуття до інших, співпрацювати з іншими культурами і бути соціально відповідальними.

НАБІР ТА УТРИМАННЯ КВАЛІФІКОВАНИХ УЧИТЕЛІВ

“Як на мене, якість освітньої системи не може бути кращою, ніж якість учителів у цій системі. Тож залучення, розвиток і утримування найкращих учителів – найважливіше завдання освітніх систем”, – пише Шляйхер.

Статус професії учителя впливає на те, хто прагне будувати кар’єру в цій царині. У Великій Британії лейбористський уряд Тоні Блера, прийшовши до влади, зіткнувся із нестачею вчителів – однією з найсерйозніших за всю історію. Через 5 років на кожну вакансію вже було 8 кандидатів. Це було пов’язано з підняттям початкової заробітної платні, комплексною програмою відбору вчителів та пропагандою професії вчителя.

А от Сінгапур ретельно відбирає кандидатів на посаду вчителя і пропонує їм щомісячну стипендію на навчання. Вона співмірна з місячною заробітною платнею випускників у інших галузях. Після навчання вчителі повинні пропрацювати щонайменше 3 роки.

“Якщо ми хочемо, щоб школи підтримували ефективне навчання учнів, то нам потрібно ретельніше продумати, як запропонувати можливості для навчання вчителів. Учителі в Сінгапурі мають право на 100 годин професійного розвитку на рік, щоб йти в ногу з часом у своїй сфері”, – пише Шляйхер.

УЧИТЕЛІ – НЕЗАЛЕЖНІ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІ ПРОФЕСІОНАЛИ

Треба перейти від системи, в якій кожен учитель обирає власний підхід, до системи, в якій вчителі обирають варіанти з ефективних практик. Також, коли вчителі навчають клас спільними зусиллями, то спостерігають за заняттями інших вчителів. А коли беруть участь у професійному навчанні, то більше задоволені кар’єрою і вважають себе ефективнішими.

До прикладу, Гонконг посилив автономію вчителя, порівняно з сусідніми країнами Східної Азії. Адміністратори шкіл і вчителі там можуть адаптувати навчальну програму, матеріали і методи навчання. Така автономія сприяє повазі до професійності серед учителів та внутрішній мотивації до неперервного розвитку. Уряд не втручається в управління школами, навіть якщо йдеться про неуспішні школи; в ухваленні рішень він цілковито покладається на адміністрацію шкіл та на вчителів.

“У країнах, де педагогічна освіта і добір забезпечують формування добре підготовлених та незалежних учителів, автономія дає простір для процвітання творчості та інновацій. В інших випадках автономія може просто підсилювати неправильні рішення”, – вважає Шляйхер.

Загалом, успішні країни зробили висновок, що ініціативи згори недостатньо для впровадження глибоких і тривалих змін.

ВИХОВАННЯ ЗДІБНИХ ЛІДЕРІВ ОСВІТИ

Якось ексочільник Об’єднання національних і регіональних інспекцій освіти в Європі Ван Брюґґен наголосив, що невдале управління може звести нанівець роботу найталановитішого вчителя. Мовляв, відправте здібного вчителя у школу з бездарними керівниками – і школа “візьме гору”.

Успішні країни зробили висновок, що ініціативи згори недостатньо для впровадження глибоких і тривалих змін. Фото: автор – DmitryPoch, Depositphotos

Порівняльний огляд управління школами, що його провела ОЕСР, визначив 4 групи обов’язків керівників шкіл, які впливають на результати успішності:

• Підтримувати, оцінювати й розвивати кваліфікації вчителів, набирати на роботу талановитих учителів, навчати новий персонал, дбати про те, щоб учителі володіли навичками і знаннями, необхідними для викладання; організовувати й підтримувати співпрацю між учителями; моніторити й оцінювати вчительську працю, сприяти підвищенню кваліфікації вчителів, підтримувати робочу культуру на основі співпраці.
• Визначати цілі, оцінювати прогрес у досягненні цілей і коригувати шкільну програму, щоб підвищити індивідуальну й загальну успішність. Керівники шкіл також повинні вміти використовувати дані, щоб відстежувати прогрес кожного учня. Крім того, вони мають співпрацювати з тими, хто дотримується інших підходів до навчання.
• Стратегічно використовувати ресурси відповідно до обраної концепції.
• Формувати партнерські відносини за межами школи, щоб згуртувати всіх, хто дбає про добробут дітей: із сім’ями та громадами, університетами, компаніями, а особливо – з іншими школами та навчальними середовищами.

“Якщо ви прагнете реальних довготривалих змін, не питайте себе, скільки вчителів підтримують ваші ідеї, – задумайтесь над тим, скільки вчителів уміють співпрацювати зі своїми колегами”, – пише Шляйхер.

ПЕРЕХІД ВІД АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Адміністративна відповідальність визначає хороших учителів і хороші школи, а також втручається в роботу шкіл, які працюють незадовільно. Однією з особливостей адміністративної відповідальності є системи, що базуються на тестах. Відтак, на підставі учнівської успішності вирішують, яких учителів та директорів шкіл наймати, підвищувати й утримувати, а також – як винагороджувати працю окремих вчителів.

Натомість, професійна відповідальність стосується систем, де вчителі підзвітні не так адміністративним органам, як своїм колегам і директорам шкіл. Професіонали в більшості галузей відчувають відповідальність перед своїми колегами, учнями та їхніми батьками. Зрештою, успішні освітні системи переходять від адміністративної до професійної відповідальності.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber