4 732
0
Робочий день тут минає непомітно. І часто продовжується вже дома, коли треба дописати висновки дітям з особливими освітніми потребами. Кожен випадок пропускають через себе. Буває, сперечаються, але завжди допомагають і підтримують. Тому фахівцям центру довіряють.
Інклюзивно-ресурсний центр Мелітополя почав свою роботу одним із перших в Україні – у березні 2018 року. За цей час до нього навідалися делегації з 18-ти областей.
Журналістка “Нової української школи” взяла з них приклад.
Свєті 14 років. Вона постійно говорить. Розповідає, що її подряпав кіт. А ще – любить поні, показує годинника, що рахує кроки. У цей час реабілітолог Юрій Штода м’яко, але наполегливо дає дівчинці вказівки, яку вправу потрібно робити, як для цього ставити ступні.
“Мені трохи важко займатися, але я стараюсь”, – зізнається Свєта. У дівчини порушення опорно-рухового апарату, затримка психічного розвитку і порушення мовлення.
Заняття триває 30 хвилин і складається з фізичного та ігрового навантаження. Наприкінці – бонус. Те, що любить робити найбільше, – будує замок із м’яких модулів.
“Замок – це її творчість. Розвивається просторова орієнтація, вона проявляє креативність, і водночас непомітно її організм отримує фізичне навантаження”, – розповідає реабілітолог.
Дівчина на індивідуальному навчанні. Зі школою не склалося, кажуть батьки. Вона ходить на корекційно-розвиткові заняття до ІРЦ двічі на тиждень.
4-річну Риму батьки готують віддати до садочка. У дівчинки розлади аутистичного спектру. Усю комплексну оцінку одразу з нею провести важко, каже психолог Олеся Поділова. Рима швидко виснажується, тому пані Олеся перед заняттям ховає все, що може відволікти увагу. А щоб зосередитись і втримати інтерес на занятті, час від часу грають у просту гру – визирають з рушничка зі словами “ку-ку”.
Злата ж, якій 5 років, на занятті ловить звуки і називає їх. Потім у мікрофон повторює – а, у, о. Запитує в логопеда Оксани Тєплякової, чи будуть наприкінці цукерки. У неї тяжкі порушення мовлення.
“За рік ми підтягнемо мовлення, але я буду пропонувати мамі, щоб у школі Злата займалася з логопедом (зараз дівчинка ходить до садка – ред.). Інакше можуть початися проблеми з письмом і читанням”, – каже пані Оксана.
Соня, якій 4, – з родини людей із порушеннями слуху. “Вона багато знає про зірки і планети”, – ділиться успіхами Соні дефектолог і сурдопедагог Олександр Трикін. Дитина ходить до садочка в інклюзивну групу.
“Там вони ліплять, малюють, бігають, граються. Уся ця діяльність сприяє розвитку Соні”.
Заняття в ІРЦ відбувається в кілька етапів – навчальний, ігровий, гімнастика для голосу, робота з сюжетними картинками для розвитку зв’язного мовлення. “У Соні буде три мови, – каже Олександр. – Словесна, жестова зі своєю граматикою і жестова на основі словесної мови”.
На кінець минулого року ІРЦ Мелітополя видав понад тисячу висновків. Кажуть, що діти різні, й описати всі особливості буває складно.
“Є дитина, яка не вміє читати і писати, а виконує всі математичні дії, у неї своя логіка. Тоді ми з конструктора складаємо склади, щоб на інтересі дитини розвивати слабкі сторони”, – розповідає пані Олеся.
Зазвичай за день приходять 3-4 дитини, але може бути й більше.
“Ми розуміємо, яка це відповідальність – усе грамотно описати, щоб тебе зрозуміли і спеціалісти в школі, і батьки. Ти відповідаєш за кожне слово”.
“Основа роботи ІРЦ – свобода вибору для батьків. Ми пропонуємо шляхи, – каже Олександр Трикін. – Мама Соні, наприклад, хоч сама навчалася в інтернаті, не хоче туди віддавати доньку. Соня добре почувається в дитячому садку. Там є спілкування, ігри, спільна діяльність. Дошкільнята не такі чутливі до чужих порушень”.
І додає жартома: “Нам висновки сняться, адже деякі ледь вміщаються на 10-ти сторінках, і часто доводиться їх дописувати вже вдома. Буває, доводиться сумніватися, сперечатися, бо щось помітив один фахівець, на що не звернув увагу інший. Тоді призначаємо повторну комплексну оцінку”.
А останнє слово – за директоркою ІРЦ Тетяною Колодіною. Психолог за фахом, до цього вона очолювала місцевий ПМПК.
“Ми йдемо назустріч усім – розказуємо хто ми такі і для чого створені. Що таке комплексна оцінка, висновок, на який пункт і де треба звертати увагу”.
Прогрес дуже залежить від сумлінності батьків – додає пані Оксана. Теми занять планують заздалегідь. Вони проходять наскрізною лінією через усі заняття.
Спеціалісти ІРЦ моніторять прогрес дитини. “До нас є довіра. Батьки можуть сказати: “У нас не клеїться у школі, як нам бути?” І тоді ми починаємо розбирати ситуацію, вирішувати, що робити далі”, – розповідає психолог.
“Часто батьки бояться запитати, поцікавитися, вимагати щось у школі”, – каже Олександр Трикін. Багато хто не знають, що в кожному навчальному закладі працює психолог, що позакласну індивідуальну роботу вчителів ніхто не скасовував.
Цього року 12-м дітям ІРЦ видав рекомендації на типову освітню програму. А школи їх направили до центру на обстеження. Мовляв, вони проблемні.
Ресурсна кімната поділена на осередки – корекційно-розвивальний, соціально-побутовий, ігровий, діагностичний, навчальний, релаксаційний. Інтерактивна LCD-панель містить 59 програм.
У кабінеті ЛФК є система “Eibe-modern”, гойдалка “Колодка”, м’які модулі “Тунель”, дзеркальна стінка, килимок зі слідами, масажний килимок, обруч, сенсорні м’ячі, реабілітаційні бруси, різноманітні шведські стінки, батутна сітка, сухий басейн, обіймально-стискаюча машина “Сквізер”.
Тренажерна зала оснащена велотренажером “Орбітрек”, біговою доріжкою, греблетренажером.
“Є в нас яйце сови. Це для дітей із порушенням аутистичного спектру. Вони в них ховаються. Є велике і маленьке – для вчителя і дитини”, – розповідає пан Юрій.
У центрі є спеціальний підйомник для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Усі приміщення оснащені системою відеоспостереження, тож батьки можуть спостерігати за заняттям на моніторі в залі очікування.
У кабінеті вчителя-логопеда є мобільні багатофункціональні меблі (шафа з відсіками на коліщатках), комплект логопедичних зондів, логопедичні шпателі, пристрій для контролю мови та розвитку фонематичного слуху, логопедичний пристрій підняття язика, логопедичний масажер, логопедичні картинки, пристрій для розвитку дихання, стерилізатор для інструменту, логопедичне дзеркало, що розмовляє.
Воно записує повідомлення, а потім відтворює запис і надає можливість спостерігати за своєю артикуляцією у дзеркалі. Для розвитку дрібної моторики є різноманітні шнурівки та конструктори.
“Використовуємо ротовий вібраційний інструмент. Він допомагає дітям, особливо з дизартрією (один з видів порушення мовлення – ред.). Це сучасний інструмент для масажу щік, губ, язика”, – розповідає пані Оксана.
Кабінет учителя-дефектолога оснащено м’якими пуфами, дзеркалом, сценою для занять, дитячими головоломками для розвитку уваги, акустичною системою для дітей із порушеннями слуху, навушниками, зоровим тренажером для дітей з порушеннями зору.
Кабінет практичного психолога теж розділено на осередки – релаксаційний, корекційно-розвивальний, осередок ігрової терапії, осередок зняття емоційної напруги. Тут є м’які модулі, для психологічного розвантаження використовують світло-, звуко- і музикотерапію. Є багато дидактичних і практичних матеріалів. Для сенсорної інтеграції використовують обтяжені накладки для ніг, балансири, еластичну сенсорну панчоху, тактильні антистресові м’ячі.
Робота психолога має два напрями – розвиток емоційно-вольової сфери та корекція когнітивних функцій: пам’ять, увага, мислення. Усі діти потребують заохочення, і в кожного воно своє – розповідає пані Олеся. Коли дитина приходить уперше, проводять анкетування батьків, запитують, що дитина любить.
“У мене був хлопчик, який дуже любив годинники. Я купила годинник, і під час роботи це для нього було все! Для когось заохочення – це обійнятися, для когось – вправа з “ку-ку”. Ми спостерігаємо, як дитина проявляє свої інтереси”.
Олена, мама Злати, розповідає, що прийшли в ІРЦ одними з перших, побачивши на місцевому телебаченні сюжет про відкриття закладу.
“Златі було 2,5 роки, коли ми побачили, що щось не так. Невропатолог і логопед сказали, що ще рано щось робити. А коли прийшли сюди, нам сказали, в якому напрямі рухатися, тут є концепція розвитку. Ми отримуємо комплексну допомогу – донька займається з логопедом і психологом”.
Златі тут цікаво і весело. “До цього її мало хто розумів. Я весь час була в ролі перекладача. А зараз дуже помітний прогрес”.
Ольга, мама Соні, очолює Товариство глухих Мелітополя. Каже, часто буває, що батьки приховують порушення слуху своїх дітей, не розвивають їх. Вони вважають себе винними. Тому серед таких людей чимало неграмотних.
“Треба звертатися в ІРЦ, тут допоможуть. Потім дітям буде легше у школі, а згодом – знайти роботу”, – каже пані Ольга.
“Головне – щоб інвалідність не сприймалася в сім’ї як трагедія. Так, це проблема. Але дитина повинна рости в атмосфері позитиву, хорошого настрою і любові“, – каже Олександр Трикін.
“Ми самі повинні бути більш відкритими для спілкування, – додає. – Навіть коли ви не знаєте жестової мови, що вам заважає усміхнутися, кивнути людині з інвалідністю?”
Регулярно у стінах ІРЦ проводять тренінги, майстер-класи, семінари для батьків, учителів та інших фахівців.
“Перед початком навчального року розповідаємо про нормативну базу, зміни, що відбулися, на що варто звернути увагу. Готуємо буклети, дорожню карту для шкіл – з чого починати, як говорити з батьками”, – каже пані Тетяна.
На Мелітопольському телебаченні запровадили цикл програм “Школа бути батьками”.
У них працівники центру розповідають про впровадження інклюзивної освіти, відповідають на запитання батьків, дають рекомендації та поради. Залучили також школи й садочки, в яких інклюзія успішно працює.
На базі ІРЦ створена громадська організація “Особливе батьківство”. Засновниця – мама двох дітей із розладами аутистичного спектру.
“Вона походила на наші майстер-класи “Школа бути батьками”, а потім утворилося ядро активних батьків, – розповідає директорка установи. – Вони вирішили створити свою ГО. І тепер ми з ними взаємно ділимося практичними порадами”.
Інформацію про всі нормативні нововведення ІРЦ надсилає школам і садочкам електронною поштою, консультує, як правильно складати індивідуальну програму розвитку, навчає команди супроводу.
“Наша робота – весь час щось нове, – каже пані Тетяна. – Радує і тішить, що ми – команда, що можна працювати в хороших умовах. А ще важливо, коли батьки нас чують і довіряють”.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Усі фото: Олександра Аліфіренко
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Обговорення