Теми статті: агенти змін, батькам, вчителям, директорам, учням
23 Жовтня 2019
26 689
0
“Коли я прийшла сюди працювати, сказала колегам: “Я не хочу, щоб дітей тут вчили так, як мене”, – зустрічає нас Ірина Хміль, директорка Львівського ліцею імені Івана Пулюя.
Вона пропонує випити кави у кав’ярні школи. А ми перезираємось і думаємо, чи справді потрапили в державний ліцей.
Пані Ірина теж навчалась тут. Щоправда, тоді це була школа №83 у так званому “депресивному” районі. Директорка знайомить з вчителькою математики, яка тепер працює під керівництвом своєї учениці.
“Вона на все мала свою думку, дуже відрізнялася від решти”, – розповідає про ученицю вчителька і поспішає на урок.
Пані Ірина усміхається і розповідає, що потрапила в освіту випадково. Не вступила на юридичний, тому пішла до районного відділу освіти з роботи з неповнолітніми, де тоді працював її вчитель фізики. Пішла, щоб взяти довідку, що може працювати на заводі. Вчитель категорично відмовився видавати папери і порадив Ірині спробувати себе піонер-вожатою у школі. Так і повелося.
Тепер директорка реформувала львівську школу “Надія”, і в межах ротації директорів шкіл два роки тому потрапила сюди. Мовляв, привела до успіху одну школу – допоможи й іншій.
За 2 роки кількість учнів у школі збільшилась більш ніж удвічі – із 300 до 720 дітей. Директорка каже, що район ожив, бо школа стала його робочим осередком.
“Моє завдання таке: навчальний заклад повинен бути відчиненим для дітей 24 години на добу. Тут не мають працювати тільки вчителі. Мусять бути гуртки, секції та лабораторії”, – каже директорка.
Нині у школі 21 гурток. Частина з них – безкоштовна, частина – за символічну плату для учнів школи. На них працюють навіть батьки. Одна мама викладає вокал, інша проводить гурток мистецтва. Це, за словами пані Ірини, сприяє і партнерським відносинам з батьками, і є перевагою для школи.
Для батьківських зборів у школі є окреме правило: вони не мають бути “сухими”. Зазвичай батьки не хочуть йти туди з двох причин: обговорюватимуть їхніх дітей або фінанси. Нині школа має власну бухгалтерію. Якщо батьки вважають за потрібне, періодично надсилають туди гроші.
Окрім цього, власна бухгалтерія – це зручно, бо директорка бачить рух коштів, може визначити пріоритетні потреби і миттєво розрахуватись, а ще – на спеціальний рахунок зручно отримувати кошти від орендарів.
Тому на батьківських зборах кошти не обговорюють. Натомість грають в “Нитку”. “Розмотують”, з ким дитина контактує від народження, хто, крім школи, впливає на її розвиток, і як батькам виховувати дітей з огляду на такий “клубок зв’язків”.
Мета – показати батькам, що вся відповідальність за дитину лежить не тільки на вчителеві. А є безліч інституцій, які мають працювати на розвиток дитини.
“Батькам найлегше віддати дитину до школи, яка буде виконувати роль камери зберігання на наступні кілька років. Ми ж хочемо, щоб батьки були активні. Нас не цікавлять кошти, нас цікавить, чи вони розуміють, що ми робимо з дітьми”.
Цьогоріч у школі провели тиждень навчань із батьками, діти яких йшли до 1 класу. За словами директорки, такі навчання конче необхідні, бо до 1 класу йдуть не діти, а батьки.
“З ними треба говорити про вікові особливості дітей, про те, що таке Нова українська школа тощо. Ми навіть переконали трьох батьків, що не варто віддавати дітей до школи у 5 років”.
Також з батьками, учнями та вчителями спільно виробили правила культури школи, яких дотримуються всі. Як-от, дотримуватися дзвінка, поважати та допомагати одне одному, сортувати сміття. Стенд із правилами поставили при вході до школи. Тому забути їх важко.
Відбуваються тут і “дні відкритих дверей”. Упродовж трьох днів батьки середньої школи можуть відвідувати будь-які заняття своїх дітей. Батьків попереджають за два тижні до події. Після відвідування занять можна поставити вчителям чи директорці будь-які запитання.
“Коли приходять батьки, ми також вчимо учнів, щоб вони не відволікалися, коли хтось заходить у кабінет, – каже пані Ірина. – У майбутньому це сприятиме кращій концентрації над роботою”.
Велика перерва триватиме годину – таке рішення ухвалили на педраді. Якщо погана погода – півгодини. Це, мовляв, допомагає дітям переключитись. Для цього за кошти міського бюджету облаштували і сучасну бібліотеку – яскраву, із м’якими кріслами та книжками, які приносять діти.
“Бібліотека має працювати на дитину. Старші вчителі часом не розуміють, що учень має право піти в бібліотеку, сісти в м’яке крісло з книжкою і відпочити. Така потреба може з’явитись навіть посеред уроку – діти нині перевантажені інформацією”.
Також вирішили, що уроки мають відбуватись за відчинених дверей – порада канадських колег. Йдеться про безпеку вчителя та дітей. До прикладу, діти не можуть зорієнтуватись швидко, якщо вчителеві стало погано. Втім, не все так просто. У школі є кілька вчителів, які йдуть на спротив і не підтримують зміни директорки.
“Вони не розуміють, що не можна використовувати однакові методи з усіма дітьми. Їм треба дати можливість розвиватися, а не давити на них своїм авторитетом. Діти народжуються голими, а ми їм даємо вбрання. І якщо ми, дорослі, дітей не зіпсуємо, вони ніколи не стануть поганими“.
Тому пані Ірина вважає, що багато залежить від навчання майбутнього вчителя. Відтак, під керівництвом канадського консула Оксани Винницької тут проходять практику майбутні педагоги зі львівських вишів. Зокрема, їх навчають працювати з дітьми з особливими освітніми потребами.
“Часом треба ламати замкнене коло – щоб молода потенційна вчителька навчала дітей інакше від улюбленої вчительки, яка вчила її. Бо підходи змінюються, як і діти”, – каже пані Оксана.
А ще, на думку директорки, важливо, що у Львові зникла конкуренція між школами, які працюють в одному напрямі. Це сталось тому, що школи почали працювати не на конкуренцію, а на дитину.
“Нині ми працюємо над проєктом “Хештег-Марафон” (програма з попередження дорожньо-транспортного травматизму дітей та молоді – ред.) і збираємо близько 100 світловідбивних жилетів. Нам допомагають й інші школи, дитсадки. Вони не відмовляють, а, навпаки, просять розповідати більше про такі проєкти, бо й самі хочуть брати участь. Співпраця між школами – теж система, яка має працювати”.
Помічаю, що директорка звертається до вчителів тільки за іменем: “Іринка”, “Христинка”. Відбувається це і перед дітьми.
“Я не можу їх всіх запам’ятати по батькові. Навіщо цей офіціоз? І дітей так вчимо: пані Леся, пані Іринка. Це нормально. Діти так стають добрішими, вони більше розуміють зв’язок між нами, що вони нам потрібні”, – розповідає директорка.
А ще пані Ірина не має власного кабінету. Дирекція разом із студентами-практикантами працює у “просторі розвитку”. Він – засклений і повністю прозорий.
“Навіщо працювати за зачиненими дверима? Усі приміщення тут мають бути для дітей, хай бачать, як ми працюємо. До того ж, краще нам працювати разом, як офіс”.
Минулоріч у школі працювали ще й студенти-офіціанти. Коледж не виграв тендер, тому школа не має офіціантів, які подають їжу дітям у їдальні. Але було й таке:
“Коли у нас запрацювала їдальня з офіціантами, то діти прийшли додому зі словами: “Мама, ми їмо в ресторані”. Хоча це приміщення, з яким ще треба працювати. Приємно було, коли діти зробили малюнки-подяки і подарували нашим офіціантам. Учні вчились поводитися в закладах харчування, замовляти, дякувати, обирати”.
Нині у їдальні хочуть облаштувати лінії швидкого харчування, такий собі шведський стіл, коли дитина обирає їжу й порцію. Мовляв, один учень може взяти тільки салат, а інший хоче 2 котлети. Це – правильне керування ресурсами.
“Привіт, Сашко, що, змучився?”, – запитує директорка у школяра, йдучи коридором.
“Та ні”, – відповідає той.
“Наш Сашко показав нам, як він грає на піаніно. Ми пообіцяли йому, що відремонтуємо наше і поставимо в коворкінгу, аби він грав”, – розповідає пані Ірина.
Директорка впевнена: якщо поставити добру річ, то діти робитимуть там добро. Поставили тенісний столик і шахову дошку – діти грають.
Кольоровий коворкінг з пуфами та мультимедійною дошкою – для зустрічей та відпочинку. Його створили завдяки проєкту “Розумний мікрорайон”.
Раніше, за словами директорки, біля входу були тільки роздягальні з решітками – типова школа 80-х. За цим самим проєктом у дворі облаштували WiFi-зону і лавочки, які нагріваються від сонячних батарей.
З іншого боку від коворкінгу – стійка зі здобою, чаєм та кавою.
Щоправда, каву продають тільки вчителям. Якось хлібопекарне підприємство “Галицька здоба” запропонувало співпрацювати зі школою. Умови такі: вони відремонтували місце в коридорі, де розташувались та завезли меблі. Натомість отримали дозвіл продавати випічку за доступними цінами.
Також тут функціонує клас шахів, де Львівська шахова академія проводить гуртки. Вони зробили ремонт, а школа мала шахи. А ще скоро відкриють скеледром. Його облаштували замість прольоту у внутрішньому дворику.
Керівник організації, яка його облаштувала – вчитель фізкультури. Тому навчатись тут зможуть і діти не з ліцею, і школярі під час фізкультури.
Біля одного з кабінетів помічаємо величезний кольоровий стенд з написом “Я люблю свій ліцей”. Його цьогоріч створили на свято першого дзвоника. Формальної лінійки не було. Натомість учні та батьки мали поставити кольорову відмітку на папері.
А от минулоріч замість лінійки був товариський матч між спортсменами, батьками та дітьми. Бо на 1 вересня припало відкриття нового спортивного майданчика за бюджет міста. Було і таке, що 11-класники влаштували квест для першачків, аби ті познайомились зі школою.
На стінах школи всюди висять фотографії дітей – з екскурсій, подорожей, у класі. Пані Ірина мріє облаштувати в одному з коридорів шафки, як у американських фільмах, і повісити дитячі роботи. Каже, школа має говорити дітьми.
Також тут відчинили кабінет Захисту Вітчизни. У ньому є навчальна та тренувальна зони. Відтак, і дівчата, і хлопці зможуть відпрацьовувати там найпотрібніші елементи, як-от вміння надавати першу медичну допомогу. А у медійному центрі знімають відео для конкурсів та вчаться працювати з мікрофоном.
“І от ви бачите традиційну школу 80-х”, – показує розмальовані стіни третього поверху пані Ірина.
Тут встигли відремонтувати тільки кілька кабінетів. А от на малюнках поки герої радянських мультфільмів, які, якщо підійти впритул, трохи навіюють страх.
Заходимо до 1 класу. Парти тут розташовані так, щоб діти бачили одне одного, сидячи в колі. Так вони вчаться працювати у групі.
“Повірте, вчителеві з 5 класу буде легше працювати з такими дітьми. Це раніше нас вчили працювати тільки на себе і на соціалістичне майбутнє. Але ми ж не в Радянському Союзі, тому вчимося працювати у групах, слухати одне одного”, – каже пані Ірина.
На стінах кабінету 2 класу намальовані бджілки та соти для меду. Вчителька з дітьми вирішили, що вони – вулик, бо дуже гучні. Батьки підхопили ідею – і розмалювали кабінет.
“За кожне добре виконане завдання у групі вони отримують бджілку. Мета – зібрати 100 бджілок, – пояснює класна керівниця. – Минулого разу ми їздили до зоопарку. А цього – вони матимуть вільний день, тобто робитимуть, що хочуть. У межах розумного. Наприклад, ми зможемо піти надвір посеред уроку математики. Нині нам бракує 3 бджілки, і діти дуже стараються їх заробити”.
У школі працюють з інтегрованим навчанням, а ще – використовують життєві ситуації на уроках.
“Ми вчимо дітей говорити правду, – зазначає пані Ірина. – Якось учениця, яка запізнилася на урок, каже, що так сталося, бо вона пила каву і попекла язик. Я не сварилася з ними. Тепер і я, і психолог маємо дослідити цю тему, а також інтегрувати в урок хімії та біології тему шкоди кави в підлітковому віці, аби пояснити науково”.
Ще одна ситуація – шкільний парламент самостійно розробляв проєкт кабінету біології. Директорка попросила, щоб вони завершили його швидше, а в них за розкладом був урок математики. У результаті учні розробляли проєкт на уроці, вираховуючи його масштаби та кількість потрібних матеріалів.
Сьогодні у внутрішньому дворику школи засаджують екодворик. Ще недавно виходу сюди не було. А тепер – порядок, і учні матимуть уявлення, як росте малина, смородина, як правильно доглядати за морквою, буряком та петрушкою.
Після цього на уроках праці з цього можна буде щось приготувати, а на уроках біології – слідкувати за рослинами.
“На зборах батьки запитали нас: “Хто буде доглядати за цим двориком?”. А я їм кажу: “Ви!”. І всі запитання відпали. Вони бачать, що ми щось робимо – і долучаються. Вчора весь Facebook залучили, щоб знайти 3 лопати. Це показник!”.
Йдемо разом із директоркою у дворик.
“Щось ще допомагати?, – запитує директорка десятикласників. – Оля, уявляєш, приведеш колись свою дитину сюди колись і скажеш: дивись, це кущик, який я садила і доглядала”.
Атмосфера тут позитивна – учні сміються, знімають сторіз в Instаgrаm та допомагають одне одному. До спільного фото стають усі: і завгосп, і директорка, і учні, і батьки, і депутат міської ради. Тут справді працює система.
“Знаєте, колеги часто запитують мене про те, яка школа у рейтингу ЗНО. А для мене найбільший успіх – що мої випускники ніколи не стають за дерево і не чекають, поки я пройду, аби не вітатись”.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Усі фото: М&М Photography
Матеріал також доступний на УП.Життя
Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.
Обговорення