Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід, навчаємось разом, ПрямуємоРазом, українська мова, учням
22 Липня 2019
15 716
0
“Я рослина?”, – запитує вчителька в аудиторії.
“Так”, – відповідають решта.
“У мене є голова?”.
“Ні”.
“А коріння?”.
“Так”.
“Я – калина?”.
“Ні”.
“Я росту надворі?”.
“Ні”.
“Я – вазон?”.
“Так”.
Вчителька знімає з голови папірець, на якому намальована кімнатна рослина і вирізані місця для очей. Наступному гравцеві, який не бачить, хто він, треба відгадати слово “морозиво”. Таку гру можна зробити із картинок зі старих журналів чи постерів або роздрукувати зображення потрібних слів.
Ця гра призначена для того, щоб учні навчились правильно ставити запитання іншою мовою. А це – дев’ятий день Літньої академії у Львові для вчителів української мови та літератури з Чернівецької та Закарпатської областей (у межах фінського проекту підтримки реформи української освіти). Сьогодні вчительки з Канади, де вже 45 років навчають учнів української мови як другої, презентують українським педагогам ігри, якими користуються на уроках.
Така взаємодія з учнями може бути корисною не тільки для уроків української мови і літератури Закарпатської та Чернівецької областей, а і для уроків будь-якої іноземної мови, а також – для навчання молодших класів.
“Перепрошую, чи можу я поміняти картку на оту”, – просить вчителька з однієї групи, тримаючи в руках картку з написом “зе”.
“Так, прошу”, – віддає картку учасниця групи-опонента зі складом “бра”.
На підлозі у п’ять груп розкладені картки з частинами слів. Кожна група отримує однакову кількість карток. Утім, частини слів на картках, які отримує група, можуть не складатись. Завдання – скласти у своїй групі якомога скоріше всі слова, частини яких є в цієї групи. Щоб усе скласти, треба обмінюватись картками з іншими командами.
До прикладу, в однієї групи є картка з написом “руш” і намальовано пів рушника. Ця команда мусить запитати в інших груп, чи немає в них складу “ник”.
Обов’язкова умова: використовувати фрази “Перепрошую, чи можу я поміняти картку на оту?”, “Так, прошу”, “Вибачте, ні”. Переможцем стає та група, яка першою збере всі слова, частини яких у неї є.
“Таким чином діти можуть пригадати букви і повторити нові слова. Уся команда не має ходити по залу, треба відправляти одного гінця, хай тренує комунікацію”, – каже вчителька школи Святого Мартіна у місті Едмонтон пояснює Яніна Віговська.
Вчителі із запалом бігають від групи до групи:
“О, у нас є їжак!”, – чути з іншого кінця зали.
Кілька вчителів просять обмінятись картками угорською мовою – за це пані Яніна виключає їх з гри. Правила жорсткі.
“Ми зібрали все!”, – кричить, радіючи, третя група.
Пані Яніна розповідає правила наступної гри під назвою “Бінго”, одразу тестуючи це із вчителями. Канадійські педагоги впевнені: перед тим, як щось презентувати класу, треба все спробувати на собі.
Отже, кожен учасник отримує карту із 16-ма незакінченими реченнями. Наприклад, “Коли ___ буде 75 років, ___ житиме у Європі”. Вчителям треба знайти людину, яка справді хоче жити в Європі в 75 років. Завдання: якомога скоріше заповнити 16 незакінчених речень.
Кожен учасник має обрати собі одне визначення і говорити його всім, хто до нього підходить. Той, хто першим заповнить карту, має підняти руку і викрикнути “Бінго!”. Ця гра для 4-5 класів.
“Під час таких ігор треба натренувати учнів, що є якийсь звук, який вони можуть почути в будь-який момент, і це означає, що ви як вчитель миттєво потребуєте їхньої уваги. Інакше – у класі може бути безлад”, – каже Мелодія Костюк, виконувачка обов’язків директора відділення мови та мистецтва в Альберті, провінції Канади.
Натомість, пані Яніна радить мати у класі дзвіночки. Такі, які вішають надворі, аби чути дуття вітру або вдома біля дверей. У такому разі, коли потрібна увага дітей, можна не кричати, а торкнутись до дзвіночків. У Канаді вчителі вішають їх вище вчительського столу, аби діти не дістали, а вчителю було легко це зробити.
“Бінго”, – кричить вчителька із Чернівців.
Пані Яніна бере її карту і запитує в аудиторії, хто хоче жити в Парижі, коли йому буде 75? Відповіді збігаються, усе правильно.
“Після гри треба класом подивитись, чи правильно учень чи учениця використали відмінювання, чи немає граматичних помилок. Ця гра для того, щоб однокласники познайомились, для тренування комунікації. Окрім цього, так дитині легше, бо вона не перед усім класом виступає, хвилюється, щось не так каже, забуває і розповідає про відмінювання”, – каже Яніна Віговська.
“У грі “Карета” бере участь увесь клас. У нашому випадку – 10 волонтерів”, – пояснює вчителька школи Гортона у провінції Альберта Олена Гарцула.
У залі відповідно розставлені стільчики. Один – попереду. У грі має бути кучер, чотири коней, король, королева і всі решта – карета. Попереду сідає кучер. Стільчики можна розташувати на кшталт того, як виглядає карета. Правила такі: кожен має оббігти свій стільчик і сісти, коли чує свою роль. Вчитель починає читати поволі, чим далі – тим швидше.
До прикладу, коли учні, які грають роль коней, чують слово “кінь”, вони мають встати, оббігти свої стільчики – і сісти на них. Пані Олена повільно та з інтонацією починає читати казку:
“Давно це було, коли жили собі король з королевою. Мали вони коней, карету і кучера. Якось король закликав кучера. І так йому сказав: “Кучере! Запряжи коней до карети, бо королева хоче поїхати на прогулянку”. Слухняний кучер пішов і запряг коней до карети. Щойно, коли король з королевою сіли до карети, як король закликав кучера: “Кучере! Дай коням знак їхати! […]”.
Повністю казку можна прочитати тут.
Усі сміються та аплодують. Учасники діляться, що підняли собі настрій, а також звідкись з’явилась енергія. Пані Олена пояснює, що зазвичай гра ефективна, коли діти дуже втомлені від попереднього уроку. Можливо, після того, як у них була контрольна робота. Казку можна адаптовувати, додаючи лексику за темою уроку. До того ж, пані Олена радить садити гіперактивну дитину на “стільчик кучера”, бо дій цієї особи в казці найбільше.
Поки вчителі оговтуються від рухливої гри, Олена Гарцула пояснює правила наступної – “Сніжки”. Учасники Літньої академії діляться на дві команди. Кожен учасник групи №1 пише якесь запитання на папері та жмакає його. Вчитель може задавати тему, до якої треба писати запитання. Пані Олена пропонує тему про літо.
Учасники першої групи кидають “сніжки” в іншу команду. А команда навпроти ловить їх і пише смішну відповідь на запитання, жмакає і кидає назад. Група, яка зловила, читає відповідь.
“Чому влітку немає снігу? Тому що влітку немає зеленої трави”, – зачитують учасники написане на одній із “сніжок”.
“Мета цієї гри – навчити дітей будувати речення, доречно використовувати слова та вміти ставити запитання. Дітям зазвичай подобається гра, і вони залюбки бавляться в неї і влітку”, – каже пані Олена.
“Я відвідувала один з тренінгів для вчителів, і мені запала така фраза: “Якщо ми вчимо другу мову, то коли учні заходять до класу, у них повинно скластись враження, що і стіни говорять нею”. Тобто всюди повинні бути слова цією мовою, щоб діти їх постійно бачили і асоціювали із предметами. Можна підписати дошку, смітник, парти, стіну і т.д. Написи можна роздрукувати, вирізати і наклеїти”, – радить Яніна Віговська.
Також вона розповідає про цікаві моменти зі свого викладання в Канаді. До прикладу, кожен урок вона починає з того, що діти пересувають магніти, де написані всі предмети, які вони вивчають, формуючи сьогоднішній розклад. Каже, назву кожного уроку клеїла на непотрібні магніти. Це треба для того, щоб діти бачили, як називаються предмети тією мовою, з якою вони працюють.
Також каже, можна ініціювати, щоб іноземні слова були по всій школі. Наприклад, написати їх між сходинками. Хочеш – не хочеш, а мозок працює і запам’ятовує.
Окрім цього, пані Яніна розповідає, як наприкінці кожного місяця надсилає батькам на електронну пошту так звану газетку з фотографіями учнів у PDF-форматі. Її колишній керівник, аби вчитель робив фото на різних уроках та під час активностей.
А ще в Канаді популярно на території школі мати клаптик городу. Кожен клас засаджує свій. Так школярі вивчають насіння, властивості рослин, догляд. До того ж, можуть позмагатись між собою, коли буде врожай.
Натомість, пані Мелодія радить кожному вчителю мати у класі м’ячик. Його можна використовувати по-різному, адаптуючи до теми. Так тренується мова: діти вчаться ставити запитання і відповідати на них без підготовки. Але наголошує: якщо вправи з м’ячем робити на уроці іноземної мови, то дитині треба дати подумати принаймні 5 секунд, бо нерідною мовою складніше сформулювати власну думку.
І поки пані Мелодія розповідає, Яніна Виговська кидає обписаного запитаннями надувного ведмедика учасникам Літньої академії.
“Читайте, що написано під рукою, якою ви зловили м’ячик”, – каже пані Яніна.
“Домашня тваринка, яку я б хотіла мати, – замислюється вчителька із Закарпаття, – це пес”, – кидає м’ячик іншій учасниці.
“Я б хотіла вивчити, – відповідає вчителька, яка зловила м’яч, – англійську мову”, – кидає далі.
“Мої улюблені вихідні – це вихідні на Літній академії”, – не замислюючись відповідає одна з учасниць.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Усі фото авторки
Обговорення