Півтора мільйона гривень за три роки – як директорка знаходить кошти для сільської школи

У маленькому прикарпатському селі Козьова є школа. У школі – 202 учні. Біля школи – критий футбольний і волейбольний майданчики зі штучним покриттям і вуличні тренажери. Тут впровадили змішане навчання, є планшети і два комплекти обладнання для занять робототехнікою. Школа бере участь у проектах Teach for Ukraine і “Демократична школа”. Їй вдалося налагодити зв’язок з місцевим бізнесом і зробити громаду села активнішою.

Як – “Новій українській школі” розповіла директорка Оксана Клепуц.

ПАСИВНЕ СЕЛО

У нашому селі були дуже пасивні люди. Це відчувала і школа: коли ми організовували культурно-мистецькі заходи – на сцені бувало більше акторів, ніж глядачів у залі. Так само було з акціями і толоками.

“У директорів склався споживацький досвід. Що хтось нам щось мусить зробити. А директор школи – це ж перша особа на селі. Від неї дуже багато залежить”, – каже Оксана Клепуц. Фото: fb-сторінка Оксани Клепуц

У 2014-му ми з товаришкою поверталися з Майдану, і в мене виникла ідея створити громадську організацію. Так з’явилася ГО “Розвиток і поступ села Козьова”. Організація мала два напрями роботи: освіта дорослих і проекти для розвитку інфраструктури села. У пріоритеті мала бути школа.

Уже наступного року ми написали проект і отримали перший грант на 5 тисяч гривень. За ці гроші ми рік випускали газету. Авторами стали учні, свою колонку вів священик, просвітницькі статті на економічну, правову і екологічну тематику писала колега з ГО. Згодом до дописувачів долучилися колишній вчитель історії і колишній голова сільради, несподівано з’явилася жінка, яка пише пісні. На День незалежності вона вже їх співала в нас на концерті.

Коли кошти на газету закінчилися, ми випускали її ще кілька місяців за спонсорські внески. Звичайно, перші внески робила я, потім колега з ГО, потім випускники, сільський голова, лісничий і навіть пенсіонери! З часом потреба в газеті відпала, але як наслідок у селі з’явилася рада старійшин.

ПРОЕКТИ

Так у нас почався проект “Діалог поколінь”. Його ініціювала школа. Ми отримали гроші на дослідження громадської думки щодо демократії і додали туди багато запитань про те, що потрібно зробити в селі. Інтерв’юерами стали учні. Виявилося, що люди хочуть впровадження програм підтримки для хворих і стареньких, які не можуть забезпечити собі лікування. Це вийшло найпріоритетнішим питанням. Діти здивувалися, бо тут не йшлося про розвиток, але все ж погодилися, що потреба нагальна. У новому році сільрада ухвалила відповідну програму підтримки.

За три останні роки для школи вдалося залучити півтора мільйона гривень. Фото: автор – ftlaudgirl, Depositphotos

Загалом наша ГО виграла п’ять мікропроектів на обласному Конкурсі проектів місцевого розвитку. Два з них стосувалися школи. Так ми замінили вікна і придбали обладнання для впровадження змішаного навчання – планшети, плазмові телевізори і два комплекти обладнання для робототехніки.

У результаті мікропроектів за три останні роки нам вдалося залучити для школи півтора мільйона гривень.

Цього року ми хочемо зробити актовий зал, бо в нас його немає, і придбати зручні меблі для змішаного навчання.

НАВЧАННЯ

Заявки на проекти я пишу разом з подругою з ГО. Щоб вони були успішними – довелося поїхати на тренінги з проектного менеджменту. В основному шукала безкоштовні. А до того бувало, що здавалося, ми написали гарну заявку, а чомусь не виграли.

Наприклад, у нас була проблема з молоддю: поза роботою люди не мають, де себе застосувати і, буває, спиваються.

Ми написали проект вечірки аргентинського танго. І хоча він більше був соціальним, ми хотіли під нього створити майданчик. Написали, що він нам потрібен для вечірок. І вийшло, що проект ми робимо не для людей, а для майданчику. І це була головна помилка.

Звичайно, є проекти з іншою специфікою, орієнтовані на матеріальну складову, і вони потребують іншого підходу до написання заявки, обґрунтування й інших очікуваних результатів. Але ті результати однаково мають впливати на людей. Адже результат не в тому, що ми замінили вікна, а в тому, як це вплинуло на людей і чому це було економічно ефективним.

Потім я потрапила на проект Про.Навички. Це навчання дало мені найбільше знань про написання освітніх проектів. Воно було платним – 3 тисячі гривень. Їх за мене внесли спонсори. Я пройшла це навчання і одночасно придумала проект “Змішане навчання як ключ до змін”. Його я подала на краудфандингову платформу Gofunded.

Ми поставили собі за мету зібрати 30 тисяч гривень за два місяці. Я дуже хвилювалась, бо це велика сума, але в нас був супровід від Про.Світ. Нам підказували, що робити, з якими листами і до кого звернутися. Листи я носила власноруч до голови райради, у відділ освіти, до інших директорів, до ГО в селі. У соцмережах писала кожному особисто.

Дивно, але батьки мало долучилися до збору коштів. У списку благочинців було багато людей, яких я взагалі не знала. Виявилося, що це переважно працівники ІТ-сфери. Вони розуміють, що за змішаним навчанням майбутнє, і їх привабила сама ідея освітньої технології.

Так ми придбали 12 планшетів, карти пам’яті і роутери.

БІЗНЕС

З бізнесу тоді відгукнулася тільки одна підприємиця з нашого села. Загалом люди, які мають відпочинкові бази і займаються зеленим туризмом, – не місцеві, і їх не дуже цікавили наші питання. Але зараз це не так.

Чому? Тому що якось наша ГО написала мікропроект для освітлення дороги до Орявчик. Це село, яке підпорядковується нашій сільраді і має бази відпочинку. Після того, як бізнесмени отримав те, чого їм бракувало (світло, авт.) – почали охочіше давати спонсорські внески.

А потім у нас був проект з навчання англійської мови у сфері туризму. На курс ходили вчителі, кілька підприємців, продавчині, офіціантка, голова сільради, директор будинку культури.

Це зблизило різних людей, і ми стали сильніші як громада. Тож коли ми наступного разу організували акцію для очищення річки – бізнес забезпечив нас мішками і рукавицями. А головне – прийшли люди!

Наші спонсори не вимагають нічого взамін. Є дві бази відпочинку, які найчастіше нас підтримують, і ми туди приходимо з профорієнтаційними питаннями. Вони так само зацікавлені мати кваліфікованих працівників, тому старшокласники мають нагоду спробувати себе там у певній професії.

ПЕРША ОСОБА НА СЕЛІ

У директорів склався споживацький досвід. Що хтось нам щось мусить зробити. А директор школи – це ж перша особа на селі. Від неї дуже багато залежить. Тому що вона зав’язана і на дітях, і на батьках, і на громаді. Має доступ до всіх, і як усе організує – такий і буде результат. І тут мусить бути ініціатива.

Директори часто чекають, що їм скажуть, як працювати, бо звикли до інструкцій зверху. Але новий закон “Про освіту” дає нам великі повноваження. Багато питань директор тепер може вирішувати сам. І він повинен мати бачення, куди вести школу: не просто латати діри, а розуміти, що є відповідальність розвивати її в освітньому плані. Втім, більшість звикли, що вони є завгоспами. І це неправильно.

Коли ми почали займатися змішаним навчанням, то саме це привело за собою всю техніку.

Директор мусить бути перший. Якщо вчителі чи батьки бачать, що директор хоче і робить, а не просто говорить, то за ним підуть. Проте все треба робити відкрито і прозоро.

Зараз ми беремо участь у проекті “Демократична школа”. Для цього теж має бути команда. Команда, яка працюватиме не тому, що директор сказав, а тому що хоче. Це все відбудеться не за рік, потрібна велика щоденна робота директора. Треба бути готовим працювати сім днів на тиждень.

Фото: GoF

Крім обов’язків директора, у мене є ще сім годин уроків, бо мені потрібно розуміти дітей. Якщо ми почали змішане навчання, то мушу бути першою і ті уроки показати. Адже вчителі не повірять. Треба створити YouTube канали, навчальні відео – я буду вчитися разом з вчителями. Якщо не буду – то і їх там не буде. Усіх учителів, звичайно, не залучиш одразу. У нас починалося з трьох. Тепер їх 15 з 29-ти.

Можливо, у мене є перевага, мої діти вже дорослі і немає господарки в селі. А це не мало важливо.

І я хотіла присвятити своє життя тому, щоб бути корисною людям.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Rawpixel, Depositphotos