Як допомогти дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим. Фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Звісно, мене, спочатку як маму і вже потім як психотерапевта, зацікавило, як допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Так, мій син поки не демонструє особливої життєстійкості, він доволі бурхливо реагує на будь-що, що йому не вдається або здається неправильним, обмежує його бажання, завдає болю чи неприємностей. Сльози, опір, навіть розкидання речей, стискання кулачків та інші бурхливі реакції – перше, що я спостерігаю за ним у більшості стресових ситуацій. Однак за дуже короткий час він знову перебуває в гарному настрої, ба більше – робить висновки і намагається не повторювати дії, які призвели до попередньої невдачі.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

Важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами. Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

1. Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
2. Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
3. Тримайте режим: структура важлива для дітей.
4. Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
5. Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
6. Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
7. Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
8. Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
9. Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
10. Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.

Література:

Donnelly, C. L., & Amaya-Jackson, L. (2002). Post-traumatic stress disorder in children and adolescents. Pediatric Drugs, 4(3), 159-170.

Maddi, S. R., & Kobasa, S. C. (1984). The hardy executive : Health under stress. Homewood, IL:: Dow Jones-Irwin.

Maddi, S. R. (2006). “Hardiness: The courage to grow from stresses”. Journal of Positive Psychology. 1 (3): 160–168.

Werner, E. E. (1971). The children of Kauai : a longitudinal study from the prenatal period to age ten. Honolulu: University of Hawaii Press

American Psychological Association/APA. Resilience Guide for Parents & Teachers

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт

Титульне фото: автор – monkeybusiness, Depositphotos