Теми статті: ПрямуємоРазом, учням
29 Листопада 2018
“Пфф, та це секта”, “Що? Безкоштовно?”, “Безкоштовний тільки сир у мишоловці”, “Торгівля людьми, на органи здадуть тощо” – це список думок, які в мене виникали до того часу, поки вперше не потрапила на проект за програмою Еразмус+. Якось так я виросла, що не бачила жодних безкоштовних програм (хіба крім стипендії у 300 гривень за перемогу в обласній олімпіаді чи стипендії в університеті).
Про обміни я не чула і зовсім не знала, що щось таке існує. А коли чула від знайомих, що хтось поїхав навчатись за кордон, зразу ліпила на них якрличок “мажор” – адже немає нічого безкоштовного. Це здавалось захмарним і нереальним.
Це все тривало до того моменту, поки я вперше сама не поїхала на проект за програмою Еразмус+. Від того часу вже минуло 5 років, я відвідала більше 20-ти проектів в різних країнах, зокрема й Генеральну Асамблею ООН у Нью-Йорку. Та й взагалі почала активно подорожувати, бо світ став для мене відкритим і повним можливостей. Він нібито став набагато ближчим, бо я познайомилась з великою кількістю людей з різних країн. І виявилось, що вони всі – такі самі люди, яких я прекрасно розумію.
Нас лякає невідомість. Коли ж знайомимося хоча б з однією людиною з іншої країни, то вже не страшно туди їхати, особливо якщо ця людина стає твоїм другом.
Отже, насамперед проекти Еразмус+ стимулювали мене більше подорожувати й відкривати світ.
Але не тільки це. Я дізналась, що таке неформальна освіта, емоційний інтелект, як правильно вести переговори, як боротись зі стереотипами, організовувати проекти, писати гранти, як публічно виступати. Це все дуже практичні навички, які мені допомогли в житті – як у кар’єрі, так і в особистісному розвитку. Ні в школі, ні в університеті я цих навичок не здобула.
Також я побачила, як живуть інші країни, що в них є крутого, як можна імплементувати їхній досвід у нас. Відкрились очі на проблеми, існування яких я взагалі в нас не помічала: дискримінація, сексизм, молодіжний радикалізм. Інколи для того, щоб побачити, потрібно подивитись зі сторони на себе і на свою країну. Один з елементів багатьох проектів Еразмус+ – щоденні рефлексії, це дуже допомагає розуміти себе й інших людей, вчитись говорити про свої емоції та відчуття.
Наприклад у маленькому містечку в Німеччині я дізналась, що є молодіжна рада, і вона бере участь в голосуванні на рівні зі всіма депутатами міської ради. Вони голосують щодо питань, які стосуються молоді. І це дуже логічно: молодь краще знає, що їй зараз потрібно. Після приїзду додому я зрозуміла, що в нас питання, які стосуються молоді, здебільшого вирішують “дідусі” та “бабусі”. Щоб збільшити вплив молоді у своєму місті, Львові, я створила Молодіжну Раду, і долучилась до створення Національної Молодіжної Ради України.
Такі поїздки дуже розширюють світогляд, дають розуміння, що за кордоном теж є багато проблем і добре, там де нас нема. Після цих проектів у мене повністю зникло бажання кудись мігрувати (до того такі думки були). Я почала краще розуміти особливості людей з різних країн, знайшла багато нових друзів та нових можливостей і, звісно, сильно підтягнула свою англійську.
На кожному проекті зазвичай робили міжкультурні вечори. Там я з великим задоволенням співала українські пісні, танцювала народні танці й пригощала інших учасників борщем. А ще – навчала базовій українській мові. Словом, реально відчувала себе амбасадором України у світі – це дуже відповідально, але й дуже приємно.
Мені настільки сподобалась програма, що в 2014 році я організувала проект “Unseen All Ukraine” (Невидима вся Україна) за програмою Еразмус +, метою якого була популяризація України у світі. Адже на той момент єдиною асоціацією з Україною була війна. У проекті у Львові взяли участь 60 людей з 12-ти країн, більшість з яких жодного разу не були навіть у Європі, для них це було велике відкриття.
Можливо, аналіз причин, чому мені вдалося потрапити на багато проектів, допоможе вам так само стати учасниками закордонних поїздок.
Отже, думаю, що мене часто брали на проекти, бо:
1) Я писала чудові мотиваційні листи точніше, перше речення, яке зачіпає. Я дивилась на свій лист зі сторони організатора і розуміла, що вони мають сотні заявок, тож потрібно зачепити з першого речення. Писати “Привіт, я Христя” – неправильно. Отже, придумайте гарне перше речення: це може бути рядок з пісня, чи мотиваційна цитати, чи хоку – залежить від вашої фантазії. (Детальніше, як писати мотиваційні листи, читайте за цим посиланням – ред.)
2) Була членом активних громадських організацій в Україні, тому мала відповідний волонтерський досвід – думаю, для організаторів, що учасник вже має досвід у певній темі.
3) Мала багато знайомих з різних організацій за кордоном, які, звичайно, організовували проекти. Вони брали надійних партнерів і учасників, з якими вже мали справу.
4) Англійська мова. На вибірковому етапі це відсіює всіх, хто її не знає. Адже зазвичай усі анкети і мотиваційні листи пишуться саме англійською. Тому англійська мова – це must be. Її треба знати на такому рівні, щоб ви могли розуміти, що відбувається, і вміти висловити свою думку.
Христина Жук, автор телеграм каналу для молоді “Про Мандри”, мандрівниця, відвідала 53 країни
Титульне фото: автор – mihtiander, Depositphotos
Обговорення